Ця стаття є продовженням серії публікацій із книги ванкуверського автора О.Ковалевського “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”. Попередні розділи дивіться тут.
•••
Олександр Ковалевський (Ванкувер)
Розділ 13. Крадена історія
Частина перша
…Римське суспільство розвивалося у напрямку технологічного прогресу, занедбавши духовне. Ми можемо нині споглядати матеріальні пам’ятки античності – вони дожили до нашого часу. Але за зовнішньою показною величчю Риму ховалось гниле нутро. Тому-то ця імперія й проіснувала лише кілька століть, адже матеріальне – мертве без духовного.
Натомість, арійсько-українська культура тієї епохи нічим не поступалася античній. Ведична Праукраїна теж створила вражаючі пам’ятки матеріальної культури. При чому, за величчю та грандіозністю вони значно переважають всесвітньовідомі Парфенон у Греції, чи Колізей у Римі. Мова йде про знамениті Змієві Вали. Нічого подібного у Європі більше не існує. Ці циклопічні споруди, у силу своїх розмірів та масштабності, й досі викликають захоплення і здивування в усіх, хто мав нагоду їх побачити, або ж щось про них читав. У вченому світі також тривають постійні дискусії стосовно того, хто і з якою метою міг побудувати на території України грандіозні захисні споруди загальною протяжністю близько двох тисяч (!!!) кілометрів.
Багатолітні дослідження та наукові суперечки так і не дали нам вичерпної відповіді на поставлені запитання. Отож, що ж ми знаємо про Змієві Вали на даний час? Перше: відомо, що ці споруди створені людьми, а не природою, що уже не мало, оскільки деякі історики й досі заперечують їх рукотворне походження.
Далі,.. без сумніву вали мали оборонне призначення, а не господарське, так як зведені за класичною схемою побудови захисних споруд. Подібні конструкції українці будуватимуть й пізніше – в епоху Київської імперії та у часи Козаччини. Основою валів є дерев’яний каркас у вигляді велетенської клітки з колод, наповненої землею. Дерево надавало споруді міцності й утруднювало можливість здійснити підкоп. Колоди перед використанням обпалювали вогнем, що убезпечувало їх від передчасного гниття.
Розміри захисних споруд вражають: висота становила 12-15 метрів, ширина при основі – 20 метрів. На вершині валу споруджувалася дерев’яна стіна чи частокіл з бійницями та сторожовими вежами. Перед валами викопувався рів глибиною до 3-5 метрів і шириною до 10 метрів. Вийнята з рову земля використовувалася для насипання валу. Отож, це було серйозне фортифікаційне укріплення, спроможне витримати натиск кінноти та чисельної пішої армії нападників.
До того ж, земляний вал був надійнішим від кам’яної стіни, яку легко можна було розтрощити стінобитними машинами. Натомість, втрамбований дощами та вітрами, порослий травою земляний вал із міцним дерев’яним каркасом усередині, неможливо було зруйнувати жодним із існуючих облогових пристроїв: стінобитні колоди та каміння лише застрягатимуть у валі, не завдаючи йому жодної шкоди.
Можна, правда, спробувати розкопати вал. Але це потребує дуже багато сил та часу (твердий грунт, дубові колоди). Та й хто ж дозволить це зробити безкарно – працювати нападникам доведеться під зливою стріл, списів та каміння.
Змієві Вали є складною і широко розгалуженою системою оборонних укріплень. Вони розходилися у різних напрямках, захищаючи велетенські території разом з сільськогосподарськими угіддями й містами та селами, які були на них розташовані. Довжина валів є різною і їхня протяжність залежала від завдання, яке мала виконувати та чи інша конкретна оборонна споруда. Найкоротші вали мали довжину до одного кілометра, а найбільші з них сягали ледве не 200-кілометрової довжини!
Змієві Вали
Позаду укріплень археологи віднайшли залишки невеликих городищ, у яких були відсутні сліди господарської діяльності. Ці поселення були побудовані через кожні 8-10 кілометрів. Очевидно тут проживали військові гарнізони. Їхнім завданням було вчасно виявити нападників і повідомити основні військові формування, які були розташовані вглибині країни, про наближення ворога.
Система захисту дозволяла попередити будь-який раптовий напад з боку кочовиків. Воїн, який перебував у сторожовій вежі, розташованій на вершині валів, вивищувався над місцевістю майже на 30 метрів. Це дозволяло йому контролювати простір перед валами на десятки кілометрів. Якщо дозорний виявляв ворога, то негайно запалював сигнальний вогонь, дим від якого попереджав наступні сторожові пости про небезпеку. Ті, у свою чергу, також запалювали сигнальні вогнища. І за якусь годину звістка про напад доходила до столиці та інших великих міст. Таким чином, нападники втрачали фактор раптовості, що повністю унеможливлювало їхній подальший успіх: послані їм назустріч скіфські війська професійно виконували свою смертоносну роботу. Отож, на кордоні не потрібно було тримати великої армії. Достатньо було у визначених місцях залишити невеликі дозорні гарнізони кількістю 15-20 чоловік.
Інколи на найбільш важливих ділянках оборони (наприклад, на київському напрямку) будувалося кілька паралельних захисних валів, часто від трьох до семи. Вони створювали потужну захисну смугу глибиною до 200 кілометрів! Це перетворювало територію на неприступний укріплений район.
Серед ученого світу тривалий час точаться суперечки відносно віку Змієвих Валів. Коли ж було побудоване це фортифікаційне диво? Археологічні дослідження останніх кількох десятиліть частково дали відповідь на поставлене запитання.
Першим, хто спробував вирішити проблему, був історик-ентузіаст, математик за фахом, А.С.Бугай. У кінці 60-х років ХХ століття він провів радіовуглецевий аналіз залишків деревини, яка була взята з чотирнадцяти розкопів, зроблених на різних ділянках валів. У результаті досліджень було встановлено, що найдавнішим виявився 30-ти кілометровий вал, побудований у 2 столітті до нашої ери. Більшість деревних залишків датувалися періодом від 2 до 5 століття нашої ери. Ще дві проби були віднесені до 6 століття нашої ери.
Технологія будівництва Змієвих Валів
Аматорську ініціативу А.С.Бугая продовжила наукова експедиція Інституту археології під керівництвом М.Кучери, яка у 1974 році розпочала ретельне дослідження Змієвих Валів. Результатом роботи, яка проводилася аж до 1985 року, стало створення детальної карти укріплень, досліджено їх конструкцію та спосіб побудови, а також отримано нові результати радіовуглецевого аналізу. Як наслідок, вік укріплень став дещо давнішим. Зокрема, на Фастівщині були досліджені скіфські оборонні споруди, які датувалися 6 століттям до нашої ери. Крім того, пізніше там же були виявлені більш пізні укріплення епохи Київської імперії (10-11 століття).
Однак, суперечку відносно давності Змієвих Валів, на нашу думку, не можна вважати завершеною: їх реальний вік, очевидно, є ще поважнішим. Згадаймо скіфські городища епохи 7-6 століть до нашої ери. Усі вони були оточені добре продуманою системою оборонних укріплень. А деякі з них за розмірами були не менші, ніж Змієві Вали. Згадаймо Більське городище, яке було оточене захисними спорудами загальною протяжністю 35 кілометрів. А Каратульське городище було захищене складною системою укріплень, які простягалися майже на 80 кілометрів! Очевидно, що зводитися вони почали ще раніше, оскільки, щоб побудувати такі споруди потрібен був серйозний інженерний досвід і багаторічна праця тисяч і тисяч людей.
Верхню вікову межу Змієвих Валів також необхідно підняти, оскільки їхнє будівництво не було завершене в епоху Київської імперії, як помилково вважає багато істориків. Відомо, що земляні укріплення, подібні до Змієвих, будувалися й у часи Козаччини. Під час наукових експедицій археологами були виявлені городища й захисні споруди, які відносяться до козацьких часів епохи 17 і навіть 18 століть.
Отож, зведення укріплень, які ми звикли узагальнено називати Змієвими Валами, тривало багато тисяч років – з кінця ІІ тисячоліття до нашої ери і до 17-18 століття нашої ери. Ми не можемо виокремити Немирівські, Ходосівські, Каратульські чи Більські укріплення епохи 9-7 століть до нашої ери від оборонної системи 3 чи 4 століття нашої ери, оскільки їхнє спорудження було цілісним історичним процесом.
Тобто, – захисні вали будувалися постійно від найдавніших часів. Найбільш ранні з них (ті, які потребували реставрації) регулярно лагодилися: замінювалося старе трухляве дерево, досипалася земля, поглиблювалися рови, добудовувалися нові укріплення, або ж додатковими оборонними лініями підсилювалися старі. Отож, усі вищеназвані оборонні споруди скіфської доби потрібно зараховувати до спільної оборонної системи Змієвих Валів.
Про те, що це був єдиний процес, свідчить той факт, що укріплення різних епох є ідентичними за інженерним рішенням: усі вони зводилися на основі дерев’яного зрубу із обпалених колод, який потім засипався землею. Ця технологія на українських землях існувала тисячоліттями. До того ж, нові укріплення будувалися поблизу уже відомих нам давніх городищ, що свідчить про нерозривну історію цих старих українських праміст і нових фортифікаційних споруд, зведених для їхнього захисту.
Змієві Вали
Змієві Вали охоплювали, практично, усю територію України. Напівзруйновані залишки цих колись могутніх споруд можна побачити і на Полтавщині (два вали вздовж правого берегу річок Ворскла і Хорол), і біля міста Переяслав-Хмельницький (двовалова система укріплень), і на Поділлі, і на Харківщині (велетенський 20-ти кілометровий вал біля Харкова і 25-ти кілометровий біля міста Зміїв). А ще залишки Змієвих Валів ми зустрінемо на Волині (у чотирикутнику міст Львів-Луцьк-Рівне-Тернопіль), на Сумщині, у Криму (три ряди захисних валів між Азовським та Чорним морями) і навіть на Буковині.
Але найбільш могутньою і розгалуженою є система укріплень на Київщині, зокрема, у районі річок Стугна, Рось, Трубіж та Дніпро. Захисні вали цього регіону непогано збереглися і є рекордсменами за своїми розмірами та протяжністю – окремі з них при 15-ти метровій висоті сягають понад 100 кілометрів у довжину! Така потужна система захисту Києва свідчить лише про те, що нинішня наша столиця і у давні часи була головним містом країни.
Може виникнути запитання: проти кого наші предки побудували такі могутні земляні укріплення? Проаналізувавши напрямок їхньої забудови (з заходу на схід та південний схід) і взявши до уваги той факт, що рови перед валами розміщені з південного та південно-східного боку, можна зробити очевидний висновок: Змієві Вали будувалися для захисту від степових кочових орд і диких лісових народів Сходу (угро-фінський етнічний континент). І судячи з масштабів захисного будівництва, загроза зі Степу та Лісу була доволі серйозною.
Отож, підсумовуючи усе вищесказане можна зробити ще один важливий висновок: потужна система оборонних валів лишній раз доводить правоту твердження про те, що на території України уже з прадавніх часів існувала сильна держава. І з’явилася вона не у 3-4 столітті нашої ери, як обережно заявляють найбільш відважні українські історики, а значно раніше – уже з кінця ІІІ тисячоліття до н.е. Оскільки побудувати такі гігантські укріплення можна було лише маючи міцну централізовану систему влади у країні. На спорудженні укріплень потрібно було задіяти велетенську кількість людей, не менше 20-30 тисяч. Це могла зробити лише сильна влада.
Усе вищесказане підтверджує наш висновок про те, що Праукраїна, без сумніву, була наймогутнішою державою у тогочасній Європі. Оскільки, зведення двох тисяч (!) кілометрів фортифікаційних споруд вимагало титанічних зусиль усієї держави. І якщо Україна могла собі дозволити мобілізувати для будівництва укріплень одночасно кілька десятків тисяч селян та городян, і усе це без шкоди для господарства краю, то, як кажуть, – коментарі зайві!.. Тогочасна українська економіка могла таке витримати.
А ще ж потрібні були тисячі висококваліфікованих інженерів та майстрів! І вони були!.. Нічого подібного не міг собі дозволити ні хвалéний Рим, який чомусь і досі ортодокси від історії вважають наймогутнішою державою стародавності, ні, тим більше, – маленька Греція…
…То, можливо, ніякого античного Риму та Греції не існувало взагалі? Або, якщо вони й були, то відігравали у світовій історії значно скромнішу роль, ніж ми звикли вважати. На таку думку наштовхують багато відверто абсурдних фактів та протиріч, які можна легко віднайти, переглянувши офіційну історію Риму та Греції.
Приміром, чи могла Римська імперія утримувати більше, ніж 300-тисячну армію легіонерів, якщо для цього потрібні фантастичні фінансові ресурси, тисячі тон заліза, шкіри, тканин і т.п.? Однак, жодної залізорудної копальні чи заводу по виплавці металу на теренах Імперії археологами знайдено не було. Чому? Куди вони зникли?
Далі,.. як міг, наприклад, імператор Август випускати латунні монети, якщо латунь буде отримана методом сплавлення міді і цинку лише у 18 столітті? І чи міг Олександр Македонський карбувати досконалі бронзові монети, якщо у його епоху ще не існувало відповідних технологій?
Чому римські монети вражають своєю вишуканістю та красою, а середньовічні лише дивують примітивізмом та кривизною форм? Куди поділися безцінні вміння по їх виготовленню в епоху середньовіччя? Адже потреба у грошах залишилася, то чому ж зникли технології?
І, взагалі, чому римляни, нібито маючи таку досконалу індустрію продукування монет, печаток та ювелірних виробів, не зуміли винайти книгодрукування, яке є відносно простим і значно менш технологічним процесом, ніж двохстороннє карбування монет?
А ще,.. як могли геніальні майстри античності створювати вражаючі скульптури з мармуру, якщо для обробки цього каменю були потрібні надтверді стальні інструменти? А сталь з’явиться лише в епоху пізнього середньовіччя.
Один з авторів книги, ще будучи студентом історичного факультету, в одній із книг по історії стародавнього Риму побачив малюнок, на якому була зображена механічна косарка, яку римляни, нібито, використовували для збирання врожаю зернових. Це видалося неймовірним. Дійсно, як могло статися, що римляни уже майже дві тисячі років тому масово використовували технічний пристрій, який талановитий американський винахідник Сайрус МакКормік зуміє винайти лише у тридцятих роках 19 століття?! Чи таке можливе?
Офіційна історія такий велетенський цивілізаційний розрив між античністю і середньовіччям пояснює “падінням” західної Римської імперії. Трапилось лихо: брутальні й жорстокі “варвари” захопили і знищили римську цивілізацію, і у Європі на довгі роки запанували темінь та неуцтво. Виробничі й будівельні технології будуть втрачені, безцінні пам’ятки архітектури та мистецтва знищені, наука прийде у стан безнадійного занепаду, література, освіта і будь-яке культурне життя припинить своє існування. Розпочнеться страшне тисячоліття (!) дикості, яке триватиме, аж допоки на європейському континенті не розпочнеться життєдайна епоха Відродження.
Однак, такі пояснення не варто сприймати всерйоз. Ми уже знаємо, що ніякого “падіння” Риму, насправді, не відбулося. І жахливих убивств, руйнувань та знищень, нібито вчинених “варварами”, також не було. Навпаки, і русин Одоакр, який у 476 році підкорив Рим, і його наступник остгот Теодорих, а також усі подальші правителі Риму дбали про збереження римських традицій.
Більше того, вони усіляко сприяли розвитку економіки країни, що було цілком логічним прагненням – нові володарі Риму не прийшли тимчасово, аби лише потішити себе грабунками. Вони прийшли назавжди, а тому їм потрібна була процвітаюча держава, а не сплюндрована пустеля. І жодному з них навіть не могло прийти в голову ліквідувати науку та попередні технічні надбання. Тим більше вони не могли додуматися знищувати ремісників, майстрів, інженерів та усіх інших носіїв виробничих технологій, адже від цих людей залежав подальший розвиток країни.
Не прагнули вони й до знищення культури та мистецтва. Нові римські королі були достатньо освіченими людьми, знали ціну мистецьким пам’яткам. Багато з них вчилися й виховувалися у дусі поваги до римських традицій. Тому, навпаки, вони сприяли розвитку культури, намагалися бути доброчинцями, меценатами і таке інше.
І навіть якщо припустити, що Західна Римська імперія дійсно загинула, то з її падінням європейська цивілізація аж ніяк не могла впасти у тисячолітню кризу. По дуже простій причині – продовжувала існувати Східна Римська імперія (Візантія), яка, будучи частиною колись єдиної держави, залишáлась спадкоємницею Риму і зберігала усі його економічні, наукові та культурні надбання. І навіть нові правителі Риму присягали на вірність візантійським імператорам, вважаючи свої володіння частиною єдиної Римської імперії з центром у Константинополі.
Тому напрошується дивний висновок: якщо, згідно логіки й здорового глузду, не могло бути такого тисячолітнього цивілізаційного занепаду у розвитку людства, то його, насправді, й не було! І Рим в античні часи був звичайною державою (ба,.. нехай навіть й імперією – хіба мало у ті часи було держав, які називали себе імперіями?). А його роль та значення у світовій історії були зовсім не такими значимими, як про це любить говорити офіційна історична наука.
Очевидно, це була звичайна Імперія, достатньо сильна, в міру цивілізована, але світовим лідером вона явно не могла бути. Бо якби була, то нам – українцям, данини б не платила. І фантастичного розвитку науки та технологій Римська імперія також не могла мати. Так само, як і сяючої культури та мистецтва. Бо якби мала, то ніякого подальшого тисячоліття “варварства” Європа не переживала б, оскільки передові знання, технології та культурні традиції не втрачаються, а навпаки – бережуться, як зіниця ока (навіть сáмими “тупими” правителями).
Тому цілком логічно припустити, що якби вигаданий істориками книжковий Рим існував насправді, в усій своїй реальній величі та могутності, то використовуючи його досягнення, людство стрімко рухалось би вперед. І у своєму науковому та технологічному поступі було би далеко попереду. І давно б воно пройшло той етап примітивізму, на якому перебуває нині. І йому не довелося б аж у 19 столітті винаходити бетон, сталь чи ту ж механічну косарку. Але людство є всього лише там, де воно є – ні далі, ні ближче.
Нинішні нащадки колишніх правителів Риму, опираючись на досвід їхніх германо-римських прадідів, сьогодні мали би бути володарями світу. Адже, хто володіє знаннями – той володіє технологіями; а хто володіє технологіями – той володіє світом. Але ж світом, як відомо, володіють зовсім інші… І вони не є нащадками римських патриціїв…
Світ не є таким, яким він мав би бути, якби красива казочка про Велику Римську Імперію була реальністю. Отож, висновок цілком логічний – ніяких несамовитих наукових та культурних досягнень стародавній Рим не мав! Жодного технологічного прориву, який би дозволив Імперії панувати над оточуючим світом, також не було. А була звичайна імперія, нічим не краща від усіх інших, імперія, яких у стародавні часи було не мало…
…Тому найбільш імовірно, що усі ці “безцінні” пам’ятки античності, якими завалені європейські музеї, є банальними підробками, створеними в епоху тотальної фальсифікації історії у 16-17 столітті? Якщо їх прибрати із стародавньої історії (по причині явної недостовірності), то епоха античності втрачає увесь свій блиск та привабливість. Дійсно, занадто сяюча велич Греції та Риму проступає зі сторінок історичних трактатів та музейних експозицій… І надто мало ми можемо бачити фактів і матеріальних пам’яток, які б цю велич підтверджували…