top of page

Вимагають допомоги і дій від Заходу: у Ванкувері влаштували масштабний мітинг на підтримку України

Валерія Колісник (Ванкувер, 27.02.2022)

Діти кутаються у синьо-жовті стяги і вже розуміють, що в їхню домівку, батьківщину рідних і друзів прийшла війна. Біль і смерті українців, чиї життя забирає загарбницький режим російського президента вже восьмий рік поспіль, врешті проник у серця тих, хто зараз так далеко від вибухів і стрілянини. 24 лютого із початком повномасштабного вторгнення люди не витримали і пішли мітингувати.

Хода центральними вулицями Ванкуверу

Мешканці канадського міста Ванкувер вперше зібралися того ж дня, коли отримали страшну звістку, спочатку були сотні, а вже 26-го на центральні вулиці вийшли тисячі із прапорами та плакатами «Stand with Ukraine», «Stop Putin», «Nato Close The Sky» та іншими закликами зупинити знищення держави і покарати вбивцю.

Люди у відчаї намагаються допомогти і підтримати Україну, збираючи фінансову підтримку та вимагаючи від світових організацій рашучих дій. Словами мало що можна добитися, а от розголосом і масштабністю, погодьтеся, шанс на те, аби почули – більший. 

Серед тих, хто кричить «Слава Україні» є не лише українці. Люди різних національностей і походження, для яких кирилиця це наче ієрогліфи, просять своїх друзів навчити їх, що і як потрібно відповідати. «Героям слава», – раз за разом повторюють іноземці, адже розуміють на скільки зараз важливо бути єдиними і дружніми. Українців на акції все ж було більше і вони охоче ділилися історіями, які торкали до самого серця.

Що таке війна не з чуток знає і розповідає усім один із учасників ванкуверської акції Денис Поліщук із позивним «Канада». Не зважаючи на те, що емігрував з України ще на початку двохтисячних, у літку 15-го року повернувся додому, аби боронити свою землю. Пішов добровольцем в Окрему добровольчу чоту «Карпатська Січ».

Денис “Канада”

«Зв‘язався зі своїми однодумцями і вийшов на цей підрозділ. Коли прилетів, то багатьох із них я знав вже заочно, так почався мій бойовий шлях. Був я насправді не довго, пережив літо 2015-го року в Пісках під Донецькому. Там було тоді багато добровольців з різних куточків України», – розповідає Денис.

«Росія… не знаю як сказати, глибше вторглася на територію України»

«Розпочала повномасштабну війну»,-намагаюся підказати..

«Знаєте, там на лінії фронту в Пісках у 15-му році були такі моменти, що важко назвати не повномасштабною війною», – виправляє Денис.

Сьогодні він разом з іншими прийшов підтримати Україну і показати світовій спільноті, що українці є, їх багато і вони дружні, куди б не занесли їх час і відстань.

У мегафон говорило багато людей, протягом двох днів приходили посадовці з різних країн, казали свої слова підтримки солдатам звичайні люди, усі обіймалися і намагалися стримувати сльози. «Зараз, як ніколи, ми повинні бути сильними», – сказала жінка, постукавши мене по плечі, поки я витирала солоний від сліз екран фотоапарату. Це була Ольга з Києва. Її родина зараз в Україні і страшенно налякана, покидати дім не збираються і просять Олю говорити всім, що українці повинні бути сміливими і сильними, де б вони не були.

Підтримують один одного на мітингах не лише словами та патріотичними закликами, але й збирають гроші.

Президентка Провінційної Ради Канадсько-Українського Конгресу Британської Колумбії Наталія Яцкевич,із якою мене познайомила Президентка КУК та співорганізаторка акції Ірина Широка, розповіла, що Конгрес започаткував фундацію «Humanitarian Appeal», де проводять збір.

«Кошти на допомогу біженцям, внутрішньо-переміщеним особам та пораненим. Ми очікуємо, що вже в найближчі дні буде дуже багато людей, які переміщатимуть свої родини, як в межах країни так і за кордон. Люди, які тікатимуть від війни з маленькими діточками потребуватимуть десь спати, щось їсти, ми хочемо їм  та нам усім допомогти це пережити», – говорить пані Наталія. 

Наталія Яцкевич

Каже, що громада жила у цьому стресі уже багато місяців протягом яких Росія і Путін нарощували військові сили на кордонах нашої країни і готувалися до мілітарної акції.

«Ми знали, що щось може трапитися, думали що маємо бодай кілька днів, аби за цей час тиск від світового суспільства зміг змінити хід подій. Більшість із нас повірити не могли, що замість кількох днів, у нас є всього лише декілька годин. Кожен переживає, серце розривається. Можливо хтось почувається безпорадно, бо не знає чим вони можуть зараз допомогти. Коли ми отримали цю жахливу новину, люди просто не могли залишатися вдома і тримати цю біль, відчай і злість на Росію в собі, нам треба було бути разом і поділитися цим болем. Нам потрібно було вирішити, як ми можемо підтримувати Україну, як громада», – висловилася Наталія Яцкевич.

Зробити донати на підтримку України можна за посиланням. https://www.cufoundation.ca

Одним із організаторів акції 24 лютого став львів’янин Олег Федай, який разом із родиною емігрував ще у 2006 році.

«Коли тоді о 5 ранку за Київським часом я почув новини, що Путін почав вводити війська і бити по стратегічно важливих об‘єктах в Україні, я зрозумів, що це початок…», – каже, що відразу виникла ідея згуртувати українців та усіх небайдужих, які мешкають у Ванкувері, аби показати свою підтримку і реакцію на жахливі події на теренах рідної землі: «Ми мусимо показати, що ми стоїмо усі разом. Люди взяли вихідні та вийшли підтримати своїх, це набагато важливіше, аніж будь-яка робота зараз», – говорить Олег

Люди цю хвилю підтримали. Наступного дня, 25 лютого, у центрі Ванкувера волонтери роздавали листівки перехожим, а вже 26 го зібралися багатотисячним натовпом аби відстоювати права і свободи українців потужним мітингом.

https://youtu.be/0bp8IOnoJOY

Державні стяги, прапори і плакати здіймали біля арт галереї, а потім рушили величезною колоною на марш центральними вулицями міста. Правоохоронці забезпечили порядок та перекрили дорогу, аби ніхто не перетнув шлях розлюченому та сміливому натовпу, який хоче докричатися до світу і відчайдушно просить допомоги.

Фото автора та інших учасників акції

7 views0 comments

Commentaires


Post: Blog2_Post
bottom of page