Записано Оксаною Лупиніс зі слів Сергія Тихонова (Львів – Ванкувер)
Вчасно довезти неушкоджений вантаж до найвіддаленіших куточків провінції Манітоба та південно-західної частини провінції Онтаріо, часто долаючи важкопрохідні лісові дороги та льодові траси по замерзлих озерах. Ось в чому полягає сезонна, нелегка, проте добре оплачувана робота “льодового” далекобійника (ice road trucker). Чимало корінних народів Канади, зокрема у провінціях Манітоба та Онтаріо, не мають доступу до автомагістралей, які відкриті круглорічно, чи до залізниць.
На фото: вантажівки на льодових дорогах Канади
Наприклад, резервація Wasagamack, що в Манітобі, знаходиться за 610 км на північний схід від Вінніпега, останні 240 км з яких суворої глушини потрібно подолати по бездоріжжі через ліс; до резервації Garden Hill (провінція Манітоба) також дороги ніякої немає – тільки взимку через замерзле озеро; до багатьох резервацій у південно-західній частині провінції Онтаріо, що розташовані за 1000-1500 км від Вінніпега, останні 200-300 км також треба долати через ліси та озера. Відповідно, повітряні шляхи, а також зимові дороги через ліси і замерзлі озера – це єдиний спосіб доставити все необхідне людям у таких резерваціях. Тисячі тонн вантажу для жителів таких віддалених територій привозять сюди “льодові” далекобійники протягом короткого періоду існування зимової дороги (приблизно з середини січня до середини квітня.)
На фото: поїздка до резервації Wasagamack (Manitoba province), що знаходиться за 610 км на північний схід від Вінніпега, останні 240 км з яких суворої глушини потрібно подолати по бездоріжжі через ліс
Фактично, влаштуватися на роботу “льодовим” далекобійником не складно. Зокрема, наявність особистих зв’язків з компаніями-роботодовцями, так званих “блатів”, в процесі подачі заяви на роботу не є обов’ковою. Потенційних далекобійників вільно набирають в інтернеті зі всієї Канади – як резидентів, так і нерезидентів.
На фото: назви резервацій у південно-західній частині провінції Онтаріо, що розташовані за 1000-1500 км від Вінніпега
Проте є необхідні мінімальні вимоги, що зумовлені особливостями цієї професії і є обо’язковими для працевлаштування, а саме: кілька років робочого стажу водієм першого класу вантажівки в Канаді, а також тести на наркотики і водіння, які потрібно проходити за місцем проживання. Такі тести, а також авіапереліт і проживання оплачує роботодавець. “Льодовими” далекобійниками працюють не тільки чоловіки, але й жінки. Водії їздять поодинці, тобто без напарників в машині.
Щодо умов праці, то на деяких пунктах відправки, звідки починається шлях далекобійників (спочатку лісові дороги, які потім переходять у льодові), годують водіїв і навіть дають з собою їжу, проте не у всіх – тоді водії купляють їжу в поодиноких найближчих магазинах і повертаються в пункт відправлення. Купляють зазвичай хліб, ковбасу тощо. Оскільки в тракерах є холодильник та мікрохвильова піч, то в магазинах береться все, що підходить для зберігання та приготування в них. Найчастіше водії їдять на ходу – вже готові сендвічі і різного роду снеки. Часто запаси їжі значно більші, ніж потрібно для планової тривалості рейсу – це на випадок непередбачуваних ситуацій. Як правило, в тракерах також є і унітази. Щодо засобів гігієни, то в більшості випадків – це зубна паста і щітка, а також дезодорант, щоб освіжитися. Душ далекобійники приймають у пунктах відправки чи призначення – між завантаженнями мащини. Крім цього, роботодавці щонайменше раз у тиждень оплачують водіям готель, щоб останні помилися.
Телефони у лісах не працюють. Вважають, що поки офіційно триває “сезон”, то лісові дороги обслуговуються, але це – мінімальне обслуговування. Іноді водії самостійно зрубують дерева, щоб спорудити міст для переправи через потік, тому що попередній провалився: кладуть дерев’яні колоди на береги потічка, а на них – сніг. Все це замерзає – і міст готовий. Буває, що траки застрягають на кілька днів – все снігом замітає і неможливо проїхати. У таких випадках доводиться чекати на гусеничний трактор, який би трохи прогорнув дорогу.
На фото: тільки-но витягли трак, а після нього спробував проскочити трактор і також провалився.
Зарплата “льодових” далекобійників досить-таки конкурентоздатна у порівнянні з середньою зарплатою інших водіїв – в середньому від 20+ тис доларів за сезон (близько 75 тис зі своїм траком). Тут існує чітка пряма залежність: чим більше перевезеного вантажу, тим більше грошей. Тобто “простої”, які спричинені незадовільним станом льодової дороги, чи технічними несправностями транспорту, не оплачуються. Зрозуміло, що водії прагнуть зробити максимальну кількість рейсів. Ідеально, коли є вантаж для перевезення по дорозі назад – тоді даремно не витрачається пальне на “дорогу додому”. Фактично, термін існування такої зимової дороги в середньому становить 60 днів і коливається в залежності від змін кліматичних умов кожного року. Готовність льодової траси до експлуатації та реальний період її використання визначає спеціальна служба шляхом регулярних перевірок. Як правило, мінімальна товщина льоду, при якій починають прокладати по ньому дорогу становить 1 метр. Власне від товщини льодуі залежить, якої маси вантаж буде перевозитись.
В рейс вантажівки виходять колоною від 2-3 до 10 машин.
На фото: колона траків
Щоб уникнути перевантаження льоду, траки мають дотримуватись дистанції близько півмилі (0,8 км) один від одного. Для повідомлення свого місцезнаходження водії у транспорті мають радіоприймачі. Важливо, що на льодовій трасі існують обмеження швидкості – траки їдуть зі щвидкістю від 15 км/год до 35 км/год.
На фото: 20 км по озеру до резервації Garden Hill вантажний транспорт їде зі швидкістю 20 км/ год.
Перевищення рекомендованої для певної льодової траси швидкості, неповідомлення свого місцезнаходження, а також ігнорування стану своєї машини перед стартом – це те, що є небезпечним, що може загрожувати життю людей, пошкодженню дороги, і, як наслідок, – зриву сезону. Бувають випадки, що траки везуть особливо важкий вантаж. І тут головне питання, як не дивно, не в тому, чи витримає його лід, адже такий вантаж “випустять” на трасу тільки при досягненні необхідної товщини льоду, і якщо не перевищуєш швидкість, то ти, як правило, в безпеці. Тут важливіше після закінчення дороги по озеру – зуміти виїхати на схил берега, покритий льодом. Бо, скотившися вниз, ти знову опинишся на поверхні замерзлого озера, де довго стояти із ввімкненим двигуном не можна, бо маса вантажу і вібрація двигуна можуть призвести до розколу льоду і відправити машину на дно; вимкнути двигун – теж не найкраще рішення, бо через низькі температури пальне миттю почне охолоджуватись і шанси трака зовсім не зрушити з місця зростають.
Лід на озері, побитий ланцюгами на колесах.
Далекобійники говорять, що ланцюги на колесах – невід’ємний атрибут їхньої машини. Проте, їх найчастіше використовують для подолання крутих лісових доріг та поворотів, а також для “взльоту” на льодові схили берегів озера. Робота “льодових” далекобійників виснажлива і вимагає постійної зосередженості, допоки вони в рейсі. Проте у цьому випадку доступними (тобто дозволеними!) енергетиками є лише кава і власні амбіції водіїв.
На фото: частина льодової дороги
Незалежно від місцевості і навіть довжини шляху, як зимова дорога через лісову глушину, так льодова дорога через замерзлі озера – це чимало небезпек з одного боку, проте чимало грошей – з іншого. Робота – місія із забезпечення найвіддаленіших резервацій найнеобхіднішим? Робота-виклик… виклик як собі, так і оточуючим? …Робота-джерело високого доходу?
Ice Road in Canada
Відповіді у кожного будуть свої. Кожен сам зробить висновок. Проте на льодовій трасі легких грошей чи досягнень немає – і це потрібно чітко розуміти у будь-якому випадку.
Фото Сергія Тихонова
Вперше опубліковано на УВ – Jun 14, 2015