Наталя Пасічник
Українську поетесу Наталю Пасічник висунуто на Нобелівську премію з літератури. Сьогодні знайомимо Вас з творчістю обдарованої співвітчизниці.
Ось коротка довідка про талант: Наталя Пасічник народилася 1984 року в місті Теребовля Тернопільської області. За освітою – філолог-германіст. Закінчила бакалаврат Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка (2006), магістратуру Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (2007), аспірантуру Львівського національного університету ім. Івана Франка (2010). Кандидат філологічних наук (2013).
Автор поетичних збірок «Елегія печалі» (2002), «Портрети доби Ренесансу» (2006), «Гра в три руки» (2009), «Пастух бджіл» (2012), «Зимові канікули» (2014), а також повісті для дітей «Терезка з Медової Печери» (2014).
Нагороджена преміями конкурсу «Поетичні Майстерні» (2003), конкурсу видавництва «Смолоскип» (2005, 2008, 2009), конкурсу ім. Б – І Антонича «Привітання життя» (2005), літерфесту «Неосфера» (2007), міжнародного конкурсу «Гранослов» (2008), часопису «Захід-Схід» (2008), часопису «Мистецька сторінка» (2008), фестивалю «Просто так» (2009), конкурсу «Рукомесло» (2009), журналу «Дніпро» (2009), конкурсу «Витоки» (2009), порталу «Буквоїд» за «Найкращу поетичну збірку» (2009), конкурсу оповідань «Прекрасне поруч» (2009, 2010), конкурсу «Коронація слова» (2011), конкурсу ім. святого Альфонса де Лігуорі (2011), всеукраїнського фестивалю поезії «Ватерлінія» (2012), конкурсу «Урба-перехрестя» (2013), премією «Благовіст» (2013), премією ім. Богдана Лепкого (2013), Міжнародною поетичною слов’янською премією (2014).
Стипендіат Міжнародного дому письменника і перекладача «Ventspilshouse» (2012). Член Національної спілки письменників України (з 2009). Член Національної спілки журналістів України (з 2011). Асистент кафедри теорії і практики перекладу Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка.
А ось деякі із її творів:
Ти встигла витерти сліди,
та їх на світлі видно досі,
немов холодна рання осінь
захоче ними йти сюди.
І за хвилину або п’ять,
долаючи найменший спротив,
нестерпно і безповоротно
слова на вітер полетять,
Але врятується усе ж
зненацька вихоплена з літа
остання буква алфавіту,
з якої ти себе почнеш.
***
Тримай ножа, та не порань нікого,
ніхто не винен, але винні всі,
що алкоголь вивітрюється довго,
четверта ранку і нема таксі.
Отам пітьма, а там – червона пляма,
немовби добрий хтось біля вікна
хапає сніг холодними губами,
коли ти замовляєш ще вина.
Коли не розібрати – втома-кома,
і голос тонший, і густіший дим,
ось коридор – не заблукай у ньому,
і ось повітря – дихай, дихай ним.
***
Кого тобі тепер чекати,
куди збиратися помалу,
якщо вже випито багато,
а свята ще й не починалось.
Ось трохи солі, трохи хліба,
нічне вікно тісної кухні,
і дощ, який минувся ніби,
але насправді вже не вщухне.
Поміж чарки тече іржаво –
його нема та він усюди,
лиш місце зліва або справа,
ніким не зайняте і буде.