Олександр Панченко, доктор права Українського Вільного Університету, м.Лохвиця
Євген Стахів
Людина складної й героїчної долі та довгого-короткого життя Євген Стахів, – який мав псевдоніми в підпіллі – Борис, Павлюк, Стах, – народився 15 вересня 1918 року у Перемишлі в родині булавного Української Галицької Армії (УГА), учасника походу на Київ Павла Стахіва (1880-1960), він є братом знаменитого публіциста й громадсько-політичного діяча Володимира Стахіва (1910-1971), міністра закордонних справ в Українському Державному Правлінні, яке постало у Львові 30 червня 1941 року. Уся родина Стахівих завжди жила ідеєю відновлення української державности, а всі шестеро дітей слідом за татом Павлом й мамою Казимирою до кінця присвятили себе боротьбі за Волю України.
Євген закінчив народну школу та гімназію в Перемишлі, від 1932 року став членом Юнацтва ОУН, членом ОУН – від 1934 року, а за два роки після цього – співробітником повітової управи перемишлянської «Просвіти», пізніше ж – бюро «Рідної школи», згодом студіював аґрономію у Львівській політехніці. Наприкінці 1930-их років пан Євген виявив себе як член Карпатської Січі, був при її штабі, відділі січової розвідки та редакції хустської газети «Нова свобода». потрапив до мадярського полону, але згодом звідти утік. Напередодні вибуху німецько-совєцької війни Євген Стахів разом з братом Володимиром працювали в «Українській пресовій службі» в Берліні.
З початком військових дій на українських теренах, від серпня 1941 року, Євген Стахів стає членом Південної Похідної групи вишколеної ОУН з-під стягу Степана Бандери (ОУН(б)), що її очолював від вересня 1941 року в ранзі урядуючого (діючого) провідника Микола Лебедь. Зовсім ще молодою людиною пан Євген перебував на складній підпільній роботі у Бердичеві, Кривому Розі, Кременчуці, Дніпропетровську, Маріуполі, Краснодоні та інших містах Донбасу. Прибувши на наші терени з ОУН-івським ґаслом «Україна для українців!», щоб пробудити на Сході та Наддніпрянщині національний дух, Є.Стахів, як і переважна більшість членів Похідних груп ОУН(б), зіткнувшись з новою дійсністю та поглядами, зблизившись з тамтешніми селянами, робітниками, інтелектуалами, зробили для себе висновок, що українську національну державу повинні розбудовувати всі нації й народності, які живуть на нашій землі.
Активно діяти на Донбасі група Євгена Стахіва почала наприкінці лютого 1942 року, в Донецьку було навіть утворено міський провід ОУН. А чи могли підсовєцькі читачі роману Алєксандра Фадєєва «Молода гвардія» уявити, що збірний образ «зрадника», такого собі «Євгєнія Стаховіча» був дуже прозорим натяком на зовсім реального Євгена Стахіва, що вже був далеко за океаном й не міг спростувати цієї замовної й жахливої брехні, а літературний образ з дуже подібним прізвищем та іменем той же таки, з дозволу сказати, письменник А.Фадєєв створив, переступивши через свої людські принципи, на догоду большевицькій партії й самому Сталіну!? Лише через довгі десятки років було встановлено документально, що ніхто інший, як той же Євген Стахів був справжнім та дійовим організатором українського підпілля, яке діяло на Донбасі впродовж 1941-1943 років. «… Старих петлюрівців лишилося не так вже й багато після сталінських репресій. І вони були надто обережними і вже застарими для такої небезпечної роботи. Наше підпілля потребувало молоді, і ми знаходили серед донеччан немало справжніх революціонерів. Причому, незалежно від національності…», – писав пізніше Є.Стахів.
Сам же Алєксандр Фадєєв, автор роману «Молода гвардія», 13 травня 1956 року, застрілився на власній дачі. В передсмертній записці він, зокрема, написав: «…Не бачу можливості жити далі, оскільки мистецтво, якому я віддав своє життя, загублене самовпевнено-невіглаським керівництвом партії, і тепер вже не може бути врятоване…».
Зважаючи на родинне виховання в українському дусі та вроджені риси характеру, Євген Стахів ще на початку життєвого шляху свідомо обрав для себе зовсім небезпечне й вкрай напружене життя та завжди жив у злагоді із власною совістю, задля добра рідного народу. – А коли Людина живе саме так, то вона здатна здолати будь-які труднощі, бо сама Доля додає їй наснаги!… – З роси й води Вам, дорогий Євгене Павловичу!
Comentários