Катерина Марійчук (Москва)
21 лютого 2013 року в галереї мистецтв Зураба Церетелі художник Анатолій Шинкарчук експонував свої роботи.
1 квітня 2013 року, Культурний Центр України гостинно прийняв пана Анатолія, і його художні твори прикрашають стіни нашого українського дому.
А 11 квітня, продюсер художника Шинкарчука, Ірина Шведова, в честь митця дає концерт.
Анатолій Шинкарчук (фото з file-rf.ru)
Поки ще є час, перед концертом, шукаю пана Анатолія, щоб задати кілька запитань.
В гримерці – актори, в фойє – глядачі. На виставлених стендах – картини майстра. Аж ось і він сам.
У кожного з нас є своє бачення письменника, актора, музиканта.
Для мене образ ідеального музиканта – симбіоз Ніколо Паганіні і Юрія Башмета.
Ідеального композитора – Євген Дога і Микола Лисенко.
Ідеального художника – Архип Куїнджі і Анатолій Шинкарчук.
В ньому є все, що з першого погляду виділяє митця-художника.
Висока сухорлява постать, модерновий і водночас класичний жакет.
Його нервові кисті рік і повільні рухи рук.
Його зачіска, його обличчя.
Є люди, які зразу ж викликають довіру. За якими підете безумовно.
Які з першого погляду знайомі вам все ваше життя.
М‘які плавні риси обличчя. Великі, глибокі, всерозуміючі очі, задовго до розмови все готові простити і підтримати.
Ось скупий опис митця Шинкарчука Анатолія.
Ось крихітка від тієї кольорової, теплої аури українського Гогена.
Анатолій Шинкарчук
Катерина Марійчук (далі КМ): У вас абсолютно незвичний, не подібний на інші художній стиль. Звідки він прийшов до Вас?
Анатолій Шинкарчук (далі АШ): Якщо будеш над кожною роботою працювати так, як ніби вона остання, то з днями, місяцями, роками появляється стиль. Ти робиш сьогодні таке, що вчора тобі і в голову не приходило ніяк! Це все набувається з роками, з працею…
КМ: А спочатку був традиційний, як у всіх стиль?
АШ: Спочатку ти ще тільки вчишся. Спочатку ти тільки вчиш. В 32 роки ти почав пізнавати холст і краски. Деяких кольорів боявся. Ти ніжно до них підходив, а потім, вже так само як музикант бере семи чи дванадцятиструнну гітару і робить із нею все що захоче, так само і ти, з кольорами, все що хочеш робиш.
А потім і це стало скучновато і ти почав працювати з фактурою, щоб 50% тканини, мішковини, залишилось без краски, і ти почав, щоб було от тільки так…
І все, що ви сьогодні бачите в Москві, це майже всі роботи, де на полотні 30% краски , а 70% – немає! А коли ти відходиш від картини на відстань, то не віриться що її там немає!
Я йшов до цього дуже сильно!
Анатолій Шинкарчук
Я навіть не уявляю, що буде через місяць, через рік, через п’ять років.
От чому люди які цікавляться художником, вони говорять: ми за вами прослідкуємо, пане Анатолію!
А коли прослідкують місяць чи рік, то говорять: ну, пане Анатолію, ми зрозуміли, ви дійсно справжній!
Вони дивляться чи ти працюєш кольором, чи ти копаєш глибоко, чи просто робиш вигляд…
Знаєте, є люди які просто хочуть бути причасними до образотворчого мистецтва!
А ти не хочеш бути причасним, ти просто кайф ловиш від цього мистецтва, що Бог дає тобі ще один день і ти маєш що показати… І нащадки, і сучасники мають це оцінити!
(Жодного слова не переставила, жодної інтонації не змінила, бо вже так сильно хотіла, щоб ви, читачі, відчули колорит української, одеської мови, щоб ви вдихнули разом з запахом моря подих українського духу, що його носить і оберігає в собі Майстер Анатолій Шинкарчук. – авт)
КМ: Хто назвав Вас українським Гогеном?
АШ: Тетяна Ладижинська з Одеської картинної галереї. Там була моя виставка.
Вона написала статтю… і люди так вважають…
Анатолій Шинкарчук
КМ: Як називається Ваш стиль? І до якого стилю Ви самі себе прилічуєте?
АШ: А ні про одного художника не можна сказати до якого стилю він відноситься.
Взяти любого, Кандінського чи Шагала… Художник переходить за життя від одного стилю до другого… до третього…
Не можливо визначити художника в якісь рамки.
Це просто людям, щоб легше зрозуміти, чи ти імпресіоніст, чи ти реаліст потрібні класифікації, а художнику того не треба.
У художника такого не буває! Це всі мистецтвознавці знають, що навіть, якщо ти дай Боже пишеш з 20 років до 70, то в тебе все переходить з одного до іншого…
Якщо ви побачите мою графіку, то ви побачите як можна переходити з одного стилю до іншого.
А тут – мішковина, масло, і видно, яка людина малює!
Ти сьогодні пишеш отак, ніжно, як з жінкою, на другий день в тебе інший настрій!
За один день настрій міняється!
Мій наставник, Зверховський Петро, з Волгограда, геніальний художник, сказав: – коли ти можеш займатися і графікою і живописом, воно тільки доповнює одне одне!
( Петро Юхимович мій земляк, вінничанин, в 2012 році став людиною року в місті Волгоград. – прим. авт.)
Коли ти переходиш із живопису в графіку, те тобі допомагає, ти інакше графіку пишеш. І навпаки.
Раніше я вважав що графіка, то щось жіноче… а зараз вона на рівні з живописом володіє мною.
КМ: Хто з художників Вам імпонує?
АШ: Звєрєв Анатолій Тимофійович, і нині, і прісно…
Я вважаю, що він самий великий художник 20 століття.
На жаль, він помер в 1986 році, і ми не були знайомі, але я, як побачив його роботи, як він відноситься до живопису, до художників, назавжди став його поклонником…
Уявіть собі, Він написав 30 тисяч картин!
І він дуже мені імпонує. І я теж став швидко писати. І пишу швидко.
І справа не в кількості… ти просто інакше не можеш! ТИ ШВИДКО БАЧИШ!
Тобі не треба місяць шукати образ чи натхнення…
А.Т. Звєрєв тут, на Арбаті, міг за один присіст зробити вісім портретів! Головне ж, не скільки ти зробив, а як ти це робиш!
О, це він отак, брав тюбики фарби, пальцем видавлював, і виходило волосся жіноче. Так ніхто в світі не може робити!
(І підніс Майстер руку, і взяв уявні тюбики між пальці, і вже я побачила, якого кольору краска в тих тюбиках, і навіть її запах відчула. І повів Майстер рукою в повітрі, і залишилась на мить кольорова барва від тих уявних фарб, і затріпотів вітерець ті кольорові хвилі-волосся… – авт.)
І ось чому він для мене самий-самий художник.
Анатолій Шинкарчук
КМ: Кажуть, пишуть, що Ви не тільки Майстер пензля, але й Майстер Слова. І що Ви в однаковій мірі володієте і Словом, і Пензлем.
АШ: Це коли мене попросила Ірочка Шведова: напиши біографію!
І я написав!
Вона така смачна вийшла!
А коли виставив ту біографію в інтернеті, то одна жінка сказала: Ви можете брати псевдонім Шукшин-Карпатський. Ви смачно пишете про своє, як Шукшин про своє.
Потім я написав оповідання…
І це нема нічого дивного. Коли я пишу картини, то мої дочки не дивуються, що я кожні 5 хвилин краску наношу на холст. То є моя робота.
Перед працею ти молишся і потім, працюючи, сам собі з холстом розмовляєш!
І це така сама робота в любому мистецтві!
У Сурікова є такий спогад, що буває, пока напишеш картину, наплачеш відро сліз… «Утро стрелецкой казни», «Бояриня Морозова»… це все треба пережити, щоб передати… і ми так само плакали.
І в мене так само!
Але в мене немає такої теми, щоби плакати!
І коли час ночі, п»ять ночі чи вже ранку, а ти закінчив роботу! І хочеш показати її, а всі ще сплять! Вийдеш на вулицю, а там небо, а там зорі, а там Бог…
І мені люди кажуть, що тобі Бог багато простить, бо ти просто несеш радість.
Який би в тебе не був настрій, радість появляється, Дух Святий через картину світиться.
Не має в мене депресивних картин, щоби вони людину не доповнювали, щоб жити не хтілось – такого немає!
КМ: А доні Ваші пишуть? Як їх звати?
АШ: Ольга і Марія.
Менша малює. Мені здається, вона геніальний художник. Але вона так звикла до мене, що думає, що всі люди – художники!
Пише і долонею і пальцем. І так все професійно!
Я радію з того, а вона каже: – Папа, що тут такого?
Відповідаю: – Доню, ти не розумієш чим ти володієш!
Є люди, що до кінця проживають і образ людини не можуть спіймати! А ти просто як ікони пишеш портрети!
КМ: Як прийшли Ви до Вашого малювання? Що сприяло взяти до рук пензля?
АШ: Там багато чого було. І батьки померли, і не міг ні в чому знайти відповіді на всі запитання життя. От чим ти можеш виразитися краще всього?!
Зараз я розумію, що тільки творчістю!
І людям можу принести користі тільки цим. Найбільше! Самими роботами!
Можу варити добре борщ, грати в футбол. Але саме творчістю я можу робити людей щасливими.
КМ: То Ви вмієте зварити справжній український борщ?
АШ: Так!
КМ: А вареники?
АШ: І вареники можу, а ще якщо їх мачати в часник з горіхами.
КМ: Часник з горіхами???!
АШ: Часник з горіхами! Перетертий! І туди мачати вареники, то тільки в нашому селі так їдять!
Вже дзвінок другий раз скликав до зали, вже в фойє спорожніло, а в мене ще безліч питань на які вкрай важливо ось зараз отримати відповідь, ось зараз почути її, оту відповідь в такій унікальній манері розмови, з такими заворотами та пересипами, та до нас підходить великий гарний чоловік.
Пан Анатолій вибачається і ступає йому назустріч. Потиск рук, теплі слова привітання.
“Я благодарен судьбе за то, что она предоставила мне счастливую возможность открыть для себя имя художника Анатолия Шинкарчука, картины которого никого не могут оставить равнодушными…светлые и от сердца добрые, одухотворенные, на которые хочется смотреть, смотреть и … благодарить Бога за то, что он создал такого красивого и талантливого Мастера!Хоч кілька речень, та про картини, про стиль, про краски, хоч кілька слів, і він їх каже.
Его, по настоящему любовь к родине, в ощущении живого движения природы – таинства и праздника жизни в красках, удивительно чистый взгляд навевают воспоминания о чудесной украинской земле и ее людях. Это тончайщие детали глубокой философии на холсте.
Спасибо Анатолию, за красоту и романтизм его жизнеутверждающего творчества!”
Михайло Халаджан, композитор, продюсер, аранжувальник…
А на сцені вже господарює Ірина Шведова. І вже вона перевтілена і перенеслась в далекі дитячі часи, і в далекі краї американські, і вернулась знову до нас, щоб захоплювати та нести на крилах пісень.
Юрій Мартинов та Ірина Шведова
Був присутній і брат Євгена Мартинова, Юрій Мартинов, який продовжує справу свого брата. І були співаки з конкурсу «Открытая Европа» – «Открытая Планета», і співав молодик російську пісню, а на кінці гукнув в зал: СЛАВА УКРАЇНІ!
І зірвалась я з місця, і побігла шукати ту дитину. Українську дитину? Знайшла.
Єдина Ваша фраза підняла мене і понесла шукати Вас за кулісами.
І ця фраза…
– “Слава Україні!”, докінчив за мене Сотников Максим Валерійович з Луганської області, містечка Лучаровка, навчається в студії джазового вокалу в Москві. Став лауреатом конкурсу «Открытая Европа» – «Открытая Планета»
Ви живете в Москві, а Ваші батьки? “А батьки в Україні.”
Що для Вас людські вчинки? “Не смотря та то, где вы находитесь, в какой стране проживаете, всегда мысленно находитесь дома на Украине, любите свое государство, чтите свои традиции! Потому и сказал: – СЛАВА УКРАИНЕ! Я всегда считал и буду считать себя УКРАЇНЦЕМ.“
Ірина Шведова та Максим Сотников.
Ось така зустріч відбулась в КЦУ, що на Арбаті 9.
І на кінець проза життя.
“Мені б продати зо дві сотні картин, щоб мої діти жили безбідно, і щоб я міг закритись років на три і писати, писати, а далі вже як буде. Хай історія скаже своє слово..” – каже Анатолій Шинкарчук.
Українці, історія точно скаже своє слово про Художника Анатолія Шинкарчука. А сьогодні СВОЄ слово можете сказати ВИ.
Вважається, що художники світового визнання є родом з Італії, Іспанії… а скільки їх було і в Україні, які могли б стати на рівень з тими, з Італії, з Іспанії…
Прошу Вас, українці, повернімось до тих, хто творить і пише нашу з Вами історію, хто возвеличує нашу з Вами УКРАЇНУ. Хто не їде по заграницях, хто відказує собі в нормальному житті, тільки щоб творити в Україні і для України. Для нас з Вами.
В статті використано зображення із сайту http://shinkarchuk.ucoz.com