Леся Ключевська, Люба Лапко (Чернівці) Андрій Ключевський (Сієтл, Майкрософт, США) Родина пані Ярослави Татарнюк
Історія кожної родини є складовою частиною велетенської Книги Нації, що формується століттями з тисяч знаних людських доль, світлі душі яких вкладені в скрижалі нетлінного коду нашої святої української землі.
Тернопілля, село Озеряни Борщівського району… Саме тут і народилась Ярослава Татарнюк в родині Сулятицьких, життєвим кредо якої були такі християнські чесноти , як велика працелюбність, жертовність, милосердя, любов до ближнього та своєї рідної землі. Спогади дитинства — мабуть найтепліша і найтрепетніша сторінка її життєвих згадок : з передзвоном різдвяної колядки, з великодніми писанками, оповідками про героїчну історію України , з любов”ю батьків, з родинним теплом отчого дому. З часом це все приходитиме в її сни , будитиме душу для подальшої життєвої праці задля України.
Поволі, в роздумах перегортає п. Ярослава сторінки життя…
Доля дарує її доброго чоловіка Михайла Татарнюка, який на той час закінчив філософський факультет Папської Академії у Римі і став в подальшому головою Чортківського окружного Проводу ОУН Поєднують їх не тільки спільні мрії на майбутнє, але і спільна праця в тривожні і складні часи.
Родина залишає рідну землю і через деяких час оселяється в канадському місті Ванкувері.
Що відчувала її душа в ті роки ? Багато пережиття, страху, хвилювання, адже батьки і сестра Віра були вивезені до Сибіру. Основне, це треба було не опускати руки, треба було жити. Жити заради всіх — сім”ї, родини, яка особливо потребувала її помічі і України….
Треба було почати писати нову життєву сторінку — діаспорного життя.
А воно для неї , як і для всіх , хто знайшов захисток на канадському континенті було дуже і дуже нелегким.
Треба було багато працювати — спочатку важка фізична праця , потім робота в фармацевтичній компанії, а далі відкриття власного бізнесу… Напевне такий шлях тоді пройшли всі діаспорівці.
Та об’єднувало їх всіх одне слово — Україна.
Вона далі приходила до них у снах — комусь снилась батьківська хата, комусь вишневих цвіт, кому родина…
Родина…
Родина відбувала термін ув’язнення в сибірських лісах. Ярослава намагалася любими зусиллями дати їм можливість вижити. І так буде потім все життя…
” Така вона, наша тета, наша бабуся … ” — діляться думками рідні.
Чи багато хто з нас на алтар свого життя поставив родину ?
Тому і дякують всі , що змогли вивчитись, зреалізуватись в житті . І кажуть : ” Якби не тета , мабуть ми би не стали тими яким ми є в житті . Вона дала нам приклад , як треба плекати родину. Вона навчила нас цінити це поняття.”
А тим часом гортається інша сторінка життєпису .
Ярославу та Михайла закрутив вир суспільно-організаційного життя Ванкуверської громади українців.
Майже півстоліття енергію свого серця Ярослава спрямувала на участь у роботі Ліги українських католицьких жінок Канади. Довгий час була головою ЛУКЖ Нью-Вестмінстерської Єпархії Британської Колумбії. Роботи було багато — від упорядкування архів ЛУКЖу ,започаткування бібліотеки, видавницта церковного вісника , харитативної діяльності.
Як активна членкиня місцевого відділу Конгресу Українців Канади ,п. Ярослава виконувала обов’язки секретарки , культуроно-освітньої референтки, допомагала в реалізації різних проектів з підготовки та визначення Тисячоліття Хрещення України-Руси ” та видання ” Історії Українських Католицьких Церков в Британській Колумбії”, з нагоди 100–ліття українського поселення в Канаді , опрацювала історію Єпархіальної Управи .
І радіє родина, що п. Ярославу було нагороджено Почесно Медаллю до 100-річчя українського поселення серед 100 визначних українських осіб, котрі своєю працею протягом років зробили “Внесок в історію, культуру та розвиток Канади і українців в Канаді”, що в цьому році при відвідинах Ванкувера Патріарх УКГЦ Святослав вручив їй найвищу нагороду Папи Бенедикта для мирян за заслуги перед УГКЦ.
Мабуть тема Бога, церкви, віри є особливо в житті п. Ярослави.
Свій внесок вона разом з сестрою Оксаною Єленюк зробила у розбудову багатьох церков в Україні.
В ці дні її уродин вірні чернівецької церкви Успення Пресвятої Богородиці щиро вітають п. Ярославу і дякують їй що мають змогу милуватися хоругвами і фелонами, люстрами і чашами, які через свою сестру ( нині покійну) Віру пожертвували родини Татарнюків і Єленюків, а настоятелі храму — користуватися зібраною цими доброчинцями релігійною літературою.
Швидко минає життя…. І як добре, коли людина його проживає недаремно.
Коли є в серці — родина, церква, Україна… Це святе…
Сторінка з життя п. Ярослави , яка напевне так і називається : ” З Україною у серці”
І тут варто згадати про присвячення себе такій справі , як популяризація і збереження українських культурних цінностей на американському континенті. Разом з сестрами Вірою і Оксаною їй вдалося зібрати багатющу колекцію національних костюмів різних регіонів України, предметів побутового вжитку та народної творчості.
За участю членкинь ЛКУЖ влаштувала чимало виставок і показів національного одягу з нагоди різних імпрез, фестивалів , історичних дат як по всій Канаді так і в Америці. Готувала і виступала з доповідями про українське народне мистецтво, друкувала статті на цю тему в англомовних журналах, вела телепередачі. В газеті ” Український голос ” у статті ” Виставка українського народного одягу у Вінніпезі” так оцінено її діяльність : ” “Панство Михайло і Ярослава Татарнюки — це одні з найактивніших українських культурних і суспільно-громадських діячів у Ванкувері. Обоє одержали на минулих Конгресах КУК Шевченківські медалі за свою працю і внесок у життя українців Британської Колумбії та Ванкувера . Вони є серцем і душею українського Ванкувера!”
Хіба це не приклад для наслідування прийдешнім поколінням ?
Багата сторінками Книга долі п. Ярослави Татарнюк !
Напевне найбільш цінна і найбільш дорожча це – “Зустріч з Україною!”
Здобуття Україною незалежності увірвалось безмежною радістю у душу і дало змогу здійснити найзаповітнішу мрію її життя. Дало змогу бачити Україну не тільки у снах, дало змогу відчути її знову. Знову і знову вклонитися їй, вклонитися могилам батьків… Відчути її, свою Україну!
Відвідини дали подальший поштовх — ще більше іскорок свого доброго серця дарувати землі, що колисала, виховувала її. Чимало ліків, одягу, літератури відправляла з посестрами в дев’яностих роках у сиротинці, школи-інтернати Тернопільщини і Буковини. Почала надавати велику допомогу , зокрема доброчинній організації ” Українська родина” .(м. Тернопіль) . Ця благодійна структура об’єднує десятки дітей-сиріт ,з багатодітних і малозабезпечених родин, а також людей похилого віку.
Хіба може бути спокійним серце , коли є потребуючі?
І дарує п. Ярослава свою доброту, опіку таким українським родинам.
А на свята до її домівки приходять поштові картки від діток , яким вона дарує тепло свого серця…
п. Ярослава розглядає їхні малюнки, поробки і … щаслива.
Щаслива від хоч не завжди легких прожитих років. Щаслива від тих справ , які вона зробила і робить. Щаслива, що є багато вдячних сторінок в КНИЗІ ЇЇ ЖИТТЯ.
Тож , родина дякує Богу за Вас, дорога п. Ярославо.
І просить в нього , щоб Книга вашого життя поповнювалась новими сторінками, епіграфом яких є ” Бог, родина, Україна.”
Родина з України:
п. Леся Ключевська
п. Люба Лапко
Андрій Ключевський ( Сієтл, Майкрософт)