Денис Поліщук (Ванкувер)
Свята завжди були дуже важливими подіями у житті нашого народу. Крім очевидних святкувань, забав та застіль вони ще й визначали як релігійну, так і національну приналежність. Але будь яке свято має свою історію – тож давайте подивимося на цю дату 8 березня і спробуємо з’ясувати, що ж ми насправді святкуємо.
Святкування на день 8-го березня, як і 23 лютого, мають глибокі історичні коріння. Ці дати перше згадуються (і згодом святкуються) ще у біблейських переказах, як день перемоги юдеїв над персами, що припадали на кінець лютого – початок березня. Після розгрому противника юдеї розпочали знищувати вороже населення, і апогей розправи припав саме на восьме березня. Тому цього дня юдеї відзначають Пурім, свято перемоги і страти 75 тисяч осіб не юдейського походження (Старий Завіт, Книга Естер 9:16).
Офіційно тривалий час святкування 8-го березня прив’язували до річниці протестного маршу робітниць-текстильниць, що відбувся 8 березня 1857 року в Нью-Йорку – жінки вимагали рівної з чоловіками зарплати, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня («Марш порожніх каструль»).
Але, сучасні джерела вказують, що насправді 8-го березня 1857 р. у Нью- Йорку протестували кілька сотень представниць найдавнішої професії. Місцеві повії провели страйк і демонстрацію вимагаючи аби матросам в порту видали зарплату, адже вони не мали чим заплатити за інтимні послуги. А до них уже згодом приєдналися робітниці текстильних та взуттєвих фабрик.
На честь цих подій, у 1910 р. на ІІ Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені, Клара Цеткін, відома комуністка юдейського походження, висунула пропозицію щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день – день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні і соціальні права.
На території України (тоді ще УРСР) 8 березня, як Міжнародний жіночий день, стало офіційним святом та неробочим днем з 1966 року, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8.05.1965 р., тобто було нав’язано штучно та не мало жодного історичного та національного підґрунтя для нашого народу.
Але хто ж про це все знає? Лиш ті люди, що розуміють, що знання робить їх вільними. На превеликий жаль, більшість українців не розуміють, що є визволення саме через знання. В цьому і полягає трагедія пост-тоталітарної держави, де такі святки навмисно нав’язувалися поневоленій нації.
Проте в даній публікації ми зовсім не ставимо за мету позбавити прекрасної половину людства свого свята чи якимось чином применшити важливість вшанування українського жіноцтва!
Навпаки, вважаємо, що вшанувати наших жінок, матерів, сестер, їхні досягнення та нелегку працю потрібно гідно та на належному рівні, і з чистою совістю. Адже ми маємо свої давні традиції та жіночі свята – пропонуємо вам декілька альтернатив.
Перше, та найбільш відоме свято – це День матері, який відзначається у другу неділю травня. В цей день ми вшановуємо всіх матерів і бабусь.
Друге свято, поки що менш відоме для широкого загалу , але, проте, не менш важливе – це День Героїнь. Це свято особливо популярне серед українців діаспори, які 25 лютого (або в останню його неділю) вшановують пам’ять відомої письменниці Лесі Українки та всіх українок які боролися за незалежність нашого народу в будь-які формі: чи писаним словом, чи ідеологією, чи безпосередньою участю у бойових діях.
Давайте гідно і по-українськи вшановуємо наших жінок. Час уже розпрощатись із пережитками тоталітарної та ворожої до нашої культури та традицій радянської системи і почати жити як самодостатні, освічені, незалежні та вільні люди. Пам’ятаймо, що Україна починається з кожного з нас.
А на завершення пропонуємо шанувати і любити наших жінок просто щодня, бо вони того варті!
ВІД РЕДАКЦІІ: Вперше статтю опубліковано на сайті УВ 6.03.2012