Олена Марченко (Москва)
14 червня у Національному культурному центрі України в Москві відкрилася персональна фотовиставка члена Спілки письменників Росії Івана Жука “Русь православна. XXI століття”, присвячена 1025-річчю хрещення Київської Русі.
Іван Іванович Жук народився на Сумщині, та вже понад 30 років живе й працює у Москві. Побутує думка, що талановита людина – талановита у всьому. Таким є і наш земляк, адже він не лише фотохудожник, а й кіносценарист, драматург, публіцист. Мистецтвом фотографії Іван Жук захоплюється з дитинства. Якось мама подарувала йому фотоапарат “Зеніт”, відтоді й звик фіксувати все, що вважає красивим.
На виставці у Національному культурному центрі України в Москві митець представив свої кращі роботи останніх десяти років – портрети православних людей XXI століття, а також філософські фотоколажі. В комп’ютерному опрацюванні фотографій майстрові допомагають Ігор та Костянтин Тиртові.
Свого часу роботи Івана Жука експонувалися в Нідерландах, Італії, Німеччині… Символічно, що знайомство українців з творчістю земляка розпочалося саме з Українського Дому на Арбаті. Незабаром таку можливість матимуть жителі Донеччини.
Свою малу батьківщину, Сумщину, митець навідує кожного сезону, адже там залишилася його родина, його душа.
– Іване Івановичу, Ваші роботи відомі за кордоном, а чи знають про них на Сумщині?
– Знають відносно. Торік один із моїх сценаріїв надрукували в альманасі кращих сценаріїв Росії. Це видання потрапило до Сум. Тоді ж відбулася розмова і щодо виставки, але, на жаль, лише розмова. Маю надію, що після виставок у Донецьку, Києві мої роботи побачать і сумчани.
– Кількість персональних виставок зростає, а якою була перша?
– Перша виставка відбулася у місті Залізничному в 2007 році, на Великдень.
На відкритті був присутній племінник художника Олександра Філонова, сам у минулому непоганий художник, емігрант першої хвилі, американський чернець отець Герман. Звертаючись до представників преси, які прийшли послухати його розповіді про духовне життя в Америці, він зазначив, що “цього фотографа треба друкувати”. А потім додав: “Зрештою, не так і важливо, надрукуєте ви його чи ні. Все одно ці фотографії будуть виставлятися і в Будинку кіно, і в Манежі, і в Кремлі. А потім виставки відбуватимуться по всій Росії і за кордоном”.
На той момент це звучало дивно і змушувало посміхатися, адже виставка проходила на території будівельної бази, в робочій їдальні, загубленій серед піску і будматеріалів…
Проте сталося неймовірне: пройшло всього півроку з того пам’ятного виступу отця Германа, і мені запропонували раптом зробити виставку спочатку в Будинку кіно, потім – у Манежі і, нарешті, – в Адміністрації Президента…
– Чим для Вас є мистецтво, і з чим пов’язане захоплення саме фотографією?
– Мистецтво має завжди нести якусь думку, розповідати про потаємне. Я з дитинства захоплювався фотографією, а ще мріяв про кіно. “Покадрово” бачу багато речей, моментів, які просто необхідно зафіксувати. Мені хочеться показати духовність, порядність облич співвітчизників, те, що в нас є своя багатовікова культура. Коли буваю з виставками в Європі, люди з ностальгією констатують, що такі спокій і достоїнство, як на обличчях моїх героїв, були притаманні лише нашим пращурам, зараз це все знівельовано.
Можна, скажімо, скільки завгодно писати статті і складати художні твори на цю тему, малювати картини, щось домислювати, але все-таки фотографія – це факт, фіксація дійсності, і від нього нікуди не подінешся.
Для мене суть фотографії саме в тому, щоб у миті побачити вічність. І показати її іншим.
P.S. Враженням від робіт Івана Жука поділилися ті, кому пощастило їх побачити. Серед коментарів – “дивовижні фото”, “дивлюсь, затамувавши подих”, “незвичайні роботи, розчулюють до сліз”, “всі образи примушують задуматися про вічність, налаштовують на молитву”…
•••
ВІД РЕДАКЦІЇ: Фотохудожник Іван Жук готовий представити свої роботи на огляд української громади Канади, якщо знайдуться організатори та спонсори, готові підтримати його переліт та перебування тут. Просимо потенційних жертводавців та зацікавлених осіб писати до редакції.