Юрко Шевчук (Ванкувер)
З сумом повідомляю що моя бабця Шевчук Розалія Іванівна спокійно відійшла у вічність о п’ятій годині ранку 11 жовтня, 2012 р. На протязі багатьох років Розалія Шевчук очолювала Спілку політичних в’язнів міста Івано-Франківськ.
Шевчук Розалія Іванівна була родом з села Демня, Миколаївського Району, Львівської Області. Ця місцевість відома тим, що тут ще за часів будування Галицько-Волинського Князівства добували камінь на будову княжої фортеці (зараз околиці містечка Галич та Національний історичний парк).
Під час війни, ще молодою дівчиною Розалія допомагала лікувати поранених бійців Української Повстанської Армії, хлопців з рідного села. Окупаційна влада розсудила що це було “бальшоє преступлєніє: помощь врагам СССР”. Мою бабусю тоді заарештували та засудили на 10 років ув’язнення у концтаборах Сибіру.
Оповіді цієї сильної, досвідченої людини про події тих днів завжди лякали мене, я боявся про це навіть думати, адже бабуся розповідала про масові вбивства жорстокими, нелюдськими методами. А до того ще й про винищення української мови, культури, національної спадщини, що чинило НКВС.
УПА боролась за доброту, за істину і навіть щось таємно св’яте і надзвичайно важливе що є душею України. Власне за щось виключно людське, українське продовжувала боротись Розалія Іванівна і після повернення з концтаборів, коли вона була Головою cпілки політичних в’язнів м.Івано Франківськ. Я пишаюсь моєю бабусею, світлая їй пам’ять.