Софія Пилипенко (Ванкувер)
‘Хочеш політати?’ – як би Ви відповіли на це запитання?
Саме із таким питанням часто звертається до старих і нових знайомих Тарас. Якось запрошував політати і мене. Сама я правда ‘стрибанути з літака’ ще не наважилася, але мала чудову нагоду побувати на drop zone і на власні очі бачити як літають інші. І звичайно ж пофотографувати! Тож одного чудового ранку ми вирушили до Аботсфорду – дивитися на тих, хто вчиться літати.
Ранок був сонячний і по-осінньому свіжий. Після реєстрації, бажаючі здійснити перший стрибок у тандемі почали збиратися біля величезного намету, прикрашеного прапорцями. Там учасникам видали яскраві костюми та провели короткий передпольотний брифінг. Ті, хто незабаром мали здійснити свій перший політ не приховували свого піднесення. Так само в захваті були і ми, хоч і не літали. Поки Нестор проходив навчання, Тарас теж готувався до польоту. Уявіть наш подив, коли ми раптом побачили його у такому вінгсьюті. Справжня людина-птах!
Зробивши декілька фотографій, ми покрокували до літака. Ми зі Свтланою цього разу залишилися на землі і спостерігали за літачком аж поки він став ледь помітною цяткою у небі і сховався у хмарах. Ми із захопленням чекали, і уже скоро над нами з’явилися яскраві підсвічені сонцем парашути. Один за одним вони м’яко приземлювалися у пісок. Встигла сфотографувати, як прилетів Нестор.
Дуже скоро приєднався і Тарас. Захоплення наступних декількох хвилин фотографіями передати важко – це треба відчути! Переконайтеся самі: такі щасливі сяючі обличчя не кожен день можна побачити.
Усі ми отримали незабутні враження, а Нестор того дня здійснив одну зі своїх мрій – відчути вільне падіння. Його політ можете побачити і Ви на цьому відео:
День виявився дійсно незвичайним. Було цікаво побувати у місці, де збираються ті, хто хоче навчитися літати. В їх очах – блиск завзяття, а відчуття справжньої свободи навіть у повітрі. Ми повернулися до Ванкуверу з думками про те, що люди теж мають крила. Давайте частіше про це згадувати.
***
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
– Ліна Костенко