Олександр Коваленко (Ванкувер)
Мало хто знає про всі таємні перлини острова скарбів Ванкувер (або, як його чемно називають британські колюмбійці – «Острів»). Десь між Нанаймо та Вікторією віднайдіть на Острові одну з них – загадковий хутір Шамейнас (Chemainus), якому наша газета хоче присвятити черговий репортаж з циклу «Мальовнича Ванкуверщина».
Це містечко виникло як осередок лісорубів в 1858 році, проте стало відомим у світі мистецтва завдяки його 39 муралам. Ви відразу потрапляєте на «дикий Захід» часів золотої лихоманки, ніби подорожуючи в часі.
Це коротке відео демонструє неймовірний вайб «Дикого Заходу»: https://youtu.be/fiJk_5VPAWk
Хутірець носить давнє ім’я вождя місцевих аборигенів Шамейніс, це був ще той чінгачгук, який шлявся колись місцевими крутосхилами та переламав усі ребра, але зміг магічним чином зцілитись. За це місцеве плем’я оголосило його шаманом та назвало себе на його честь.
Але не відволікаймось, бо наше славне село вже налічувало аж 600 жителів у 1920 році, переважно завдяки нещадному вирубуванню лісів, завдання непоправної шкоди екології та усілякому порушенню прав індіанців.
Проте, як ми добре знаємо, усіляка добра справа часом закінчується повним пшиком, бо як писав наш шаман Кучма в безсмертній книзі «Україна – не Росія» – «усіх багато, а всього мало, тому усього на всіх не вистачає.»
Тож наш Шамейніс не став виключенням. Починаючи з 1980 року село спіткала економічна рецесія, викликана переходом від економіки Форда до постфордизму, про що місцеві гуцули, вочевидь, не підозрювали. Замість «економіки масштабу» довелось переходити до «економіки різноманіття» (“economies of scale to economies of scope”). Тож в результаті ефективних реформ продуктивність праці зросла в чотири рази, тобто з шестисот лісорубів працювати залишилось близько 150, інших звільнили та залишили без пенсій та харчів їх сім’ї, бабусь та дітей (а субсидій на той час не було).
Однак лісоруби виявили креатив та зрозуміли, що туризм – це їх покликання, бо годувати та розважати туристів легше ніж рубати дрова, та ще й приносить прибуток! І як один почали розмальовувати свої будинки, хто як міг.
Здавалося б, до чого тут Україна? А щоб переймати прогресивний досвід – малювати мурали інколи буває корисніше, ніж контрабандою вивозити ліс (але ми не про це). Оселитись в місцевому раю на день можна в B&B на зразок такого.
Також є змога відвідати сусідні містечка та по дорозі зустріти оленів, як завше, небритих та неголених.
В сусідньому селі, яке носить назву Леді Сміт, є такий готель, в якому я ніколи б не зупинився, але може то яка історична споруда прихильників зороастризму.
Бо завше є можливість насолодитись неймовірними краєвидами, чого й Вам бажаємо!
Усі фото належать автору