Дарина Фіалко (Київ)
Міжнародний етнічний фестиваль «Країна Мрій», що традиційно відбувається в Києві на мальовничих пагорбах Дніпра, добіг кінця. Імовірно, що вишиванки повернулися на вішалки, де чекатимуть наступного приводу для «виходу у світ», ті, хто слухали на фестивалі етнічну музику, увімкнуть удома улюблені пісні поп-виконавців.
То чи справді такі заходи важливі для українців? Певно, якщо впродовж одного чи двох днів фестивалю хтось прочитає українську книжку, послухає етномузику, родина збереться разом, мати проспіває дитині українську колискову, то це свідчитиме про те, що таким подіям сьогодні місце є. Головне на фестивалі – і риби наловити, і ніг не замочити. Тож, незважаючи на примхи погоди, платний вхід, чимало активних, позитивних людей прийшло до «Країни Мрій-2013» – простору СВОБОДИ: дій, виявлення здібностей, спілкування.
Традиційно спершу гості фестивалю купували книжки, із котрими можна було усамітнитися на пагорбах Співочого поля. Українці вже діляться на форумах новими придбаннями на фестивалі: хтось кухлів до чаю купив, іграшок, а дехто – книжки вітчизняних видавництв. І це показово. Книжкові ятки плавно змінила довга Алея майстрів – рай для прихильників народного вбрання, прикрас, витворів декоративно-ужиткового мистецтва. А тим часом на зелених галявинах вирувало життя: кобзарські змагання, козацькі забави, танці, різноманітні майстер-класи.
Дійства фіксували камери фотокорів і телевізійників. Висвітлення цієї події стало доброю традицією і для Першого Національного телеканалу України. Увесь цей час повітря «співало» поезію: жива етномузика потужно заряджала слухачів енергією, гуртувала людей. Прикметно, що така подія спонукає дістати зі «скрині» народне вбрання, котре, можливо, комусь перейшло у спадок, і долучитися до спільної справи, як ось забавлянок, танців, домальовування квіток на картині українського вінка… Захід єднає родини: на Дитячому майданчику вони виплітали іграшки з природних матеріалів, малювали піском, випікали жайворонків, гончарили тощо. І тут можна відзначити етнопедагогічний зміст фестивалю.
На «Країні Мрій» – місце зустрічі різних народів, які з цікавістю пізнають культуру один одного. До Країни «мрійників» завітало чимало іноземців, дехто прийшов у вишиванках.
Цікаво, що окрім мальовничого навколишнього пейзажу, «мрійників» зустріли ще одні «декорації» фестивалю – екоавтомобілі. Вони влучно доповнювали нову родзинку «Країни Мрій-2013» – заходи під гаслом «В радісному і розумному тілі здоров’я». Проте телеведуча, народна артистка України Христина Стебельська віддала перевагу ще екологічнішому виду транспорту – возу, тим паче, що ним правив бравий козак. Возом і дісталися Зеленої галявини, де, смакуючи прохолодним сидром, Христина Стебельська обмінялася зі мною думками про фестиваль.
– Ви босоніж?.. Уже «дали лиха закаблукам»? Які враження?
– Вражень багато, різних… Приємно дивує, що вбирання в національні костюми перетворюється на дрес-код фестивалю не тільки для дорослих, а й для дітей. Здається, батьки нашили цілі колекції українських костюмів своїм дітям. Найкращі козаки, панночки, навіть ангелики були серед малечі.
– А у Вас чимало вишиванок, пов’язаних із «Країною Мрій»?
– Я вкотре прасую вишиванку і згадую, яку за 10 років Країни ще не одягала. Із кожною пов’язані приємні спогади. Я свідок, як цього літа активно купували стародавні сорочки, значно більше сучасного. Але чомусь врятовані бабусині вишиванки на вулицях Києва вже не часто побачиш. Поволі втрачаємо свій золотий запас вишивальниць. Якщо наші орнаменти калькують китайські машини…, звідки чекати геніїв-рукодільниць?
– Але ж вишиванки часом є не більше, ніж бутафорією?
– Фестиваль мене переконав: хто береже й відповідно шанує правдиву вишиванку, українську картину або книгу, той задумується. А про що? Наприклад, чому ніжні звертання Любаша, Маша не кращі від рідних, записаних у паспорті, Любава та Марічка? Вчімося любити своє. Вчімося усвідомлювати. І з опонентів творити друзів. Бо нащо та бутафорія: одягати вишиванку і не думати для чого? Цього літа один батько мені хвалився, що після відвідин свята його дочка «привчила» друзів звертатися до неї не Люба, а Любава. Таких фестивалів треба побільше, щоби висоту духу зберегти! Часи змінюються, а різномовні молоді таланти на козацькій галявині чи майдані натхнення, кобзарській або мистецькій алеї виглядали патріотично. І всі прагнули порозуміння. Отож, надія є!
– Щорічні відвідини «Країни Мрій» змінили ваше сприйняття фестивалю?
– Динамічний фестиваль – не тільки розвага. Очі мають аналізувати, тому дивлюся на нього й критично. Але для мене це свято залишається країною усмішок і гарних знайомств. Я тут примножую оптимізм і позбуваюся мотлоху в голові. Чудове місце для спілкування, вражень, світлин, походеньок босоніж, підспівувань і навіть смакування яблучного сидру. На зеленій галявині можна творити великі справи. Це чудовий світ толерантності й відповідальності за культуру українського народу, за позитивний імідж України, який треба розвивати та поглиблювати. Нехай Україна багатіє, а її добродійники розуміють, що таке культурна спадщина. Треба нової енергії творення.
– А втім, дехто приходить сюди з єдиною метою – гарно провести час і не замислюється про культурну спадщину?…
– Думаю, що назва «Країна Мрій» – це не стільки метафора, як влучне визначення стану бажаного. Свято акумулює наш дух, який так потрібен для ментальності. Навіть український прапор вітер розвівав на почесному головному місці, а не всюди – на капелюхах, ляльках і торбинках… що уподібнює знамено нації до сувеніра. Багато в чому є міра і відповідна шана.
– Фестиваль популяризує українську культуру – це очевидно, та чи відроджує європейськість у собі?
– Європейські пласти українського відчувалися всюди: у майстерні танців, на головній пісенній сцені, на зеленій галявині. Навіть у вітанні Братства козацького бойового звичаю «Спас». Країна Мрій – шлях у Європу, бо поєднані мистецькі зусилля через кордони. Молоді французи, канадці, австрійці, росіяни і кримські татари пізнають Україну по-різному, але всі довели, що у своїй стихії можна працювати і для України. Звідусіль щебетали різними мовами, віддавши належне українській.
– Як оцінюєте екоспрямованість «Країни Мрій»?
– Важливо, що люди йдуть на «Країну мрій» сім’ями, бажають спілкування, хочуть екологічного відпочинку. Ви робите із соломи коника чи засовуєте руки у мішок з пшеницею – і заспокоюєтеся. Від зерна чуєте тепло, а від трав пахне лугом. Яка сонячна енергетика! Напевно, у минулому житті я була дуже близька до природи. Це ще одна відповідь: для чого фестиваль? Для пізнання себе. Те, що фестиваль ініціює гармонію між людиною і природою, свідчить про європейськість світогляду українців. А ще, коли Співоче поле стоячи аплодувало українським гуртам і з Києва, Вінниці, Харкова, Львова, гостям із Саранська, Парижа, Мінська та Відня, я зауважила, що не бачу жодної п’яної людини. Мені вкотре спало на думку – Країна інтелігентних людей, які себе поважають.
– Пропоную інтелігентно підняти келихи яблучного сидру…
– Дай Боже, щоби нам не забракло волі – зустрічатися тут щороку і щораз у більшому товаристві. Дякую всім, хто творить Країну Мрій. Після десяти років праці бажаю їм оптимістичних «Многая літа!» і здійснення мрій, якщо вони ще є…
Фото: Борис Корпусенко