Шановні читачі, публікуємо нову цікаву казку-легенду нашого талановитого земляка Олександра Олефіренка з Лисичанська (Луганська область), в якій йдеться про походження назви селища Сарни, що на Черкащині. Пан Олександр пише вірші та прозу, більше його творів ви можете прочитати в наших попередніх публікаціях.
• • •
Олександр Олефіренко (Лисичанськ)
Михайлик Сарна
Був собі колись один козак-характерник,що знав різне характерство. Міг він і бурю заворожити і пожежу,знав різне зілля і трави. Все життя він козакував,бив і татар ,і турків,а коли вже зовсім постарів,то вирішив постригтися в ченці. Так було вже заведено, що старі козаки йшли в монастир Межигірського Спаса,щоб гріхи відмолювати та козаків лікувати. Бо в Межигорському Спасі знаходився козацький шпиталь і ченці його усі колишні козаки добре знались на ранах і травах.
Їхав козак собі степом і раптом його кінь захропів і різко зупинився. Козак думає:що за диво?Аж дивиться,а в ковилі щось біле. Він скочив з коня,придивився,а то малий хлопчик.»Еге-подумав козак,мабуть хлопчик цей під особливою зіркою народився,що кінь його не розтоптав і вовки не з’їли. Доведеться мабуть зачекати з чернецтвом,бо це не з проста»
Взяв козак хлопчика і поселився в степовому лісочку. Ростив його,випоював козиним молоком,годував його аж поки хлопчик не виріс. Вчив козак свого Михайлика(бо козак ,як тільки знайшов хлопчика повіз його в січову церкву і там його охрестили Михайлом)різним козацьким штукам.Як шаблею хитро рубатися,як прикидатися мертвим скачучи на коні та іншим.
І як став вже Михайлик підлітком,козак вирішив відправити його в містечко вчитися в школі, а перед цим,пішов він в ліс,назбирав різного зілля і поставив те зілля в казанок кипіти. Поки зілля в казанку закипало,козак взяв ножа і вирізав сопілку. Потім коли відвар з зілля охолов,він виполоскав,обмив добре в ньому сопілку і поклав на сонці сушитися. А коли сопілка висохла,то він покликав Михайлика і сказав: «Ось сину,бачиш цю сопілку? Вона якщо на ній заграти,будь-яке лихо подолає. Хоч нечисту силу,хоч людей лихих. Бережи її,а вона тебе збереже»
Михайлик подякував батькові за подарунок і поїхав до містечка,в школу. А було воно аж під Черкасами.
Михайлик вчився в школі,ще й худобу пас і батьковим подарунком вже двічі користувався. Одного разу помітив у ярку зграю розбійників і спочатку злякався,а потім згадав про батьків подарунок-сопілку,заграв на ній і розбійники всі заснули. А Михайлик привів людей з містечка і вони усіх харцизяк пов’язали і повісили
А другого разу знайшов Михайлик в степу сарну,вкушену гадюкою. Сарна вже помирала і майже померла та Михайлику стало жаль її і він згадав про сопілку і подумав:спробую? А раптом поможе? Заграв і сарна ожила і озвалася до нього:»Дякую тобі,що врятував мене,може і я тобі колись допоможу,ти тільки скажи в цю сопілку: «Прийди, сарно!» і я прийду.»
А одного дня коли Михайлик пас худобу,раптом почувся кінський тупіт і Михайлик побачив козака на коні,козак був весь порубаний і ледве тримався в сідлі. Михайлик кинувся до коня і допоміг козакові злізти з сідла.»Татари-прохрипів козак,весь дозор порубали,ледве пробився.»
«Треба людей у містечку попередити-скрикнув Михайлик
«Дарма праці-махнув рукою козак,все одно не встоять,ціла орда іде. Краще дати знати козакам з черкаського замку,під їх захистом люди в Черкасах сховаються. Тут поки що тільки кілька чамбулів татар,козаки їх відженуть. Сідай хлопче на коня і мчи в Черкаси,на мене не зважай».
Михайлик скочив швидко на коня і помчав в Черкаси,куди не раз їздив з пастухами продавати худобу. Та кінь був вже старий і міг впасти біля самих Черкас
«Що ж робити?-думав Михайлик, – тут же треба бути швидким ,як сарна.» Сарна!»-раптом згадав Михайлик. Він дістав батьківський подарунок і сказав в сопілку:»Прийди,сарно!»
Сарна з’явилась так несподівано,що Михайлик мало не скрикнув
«В тебе щось сталось,мій друже? – запитала сарна
«Татари напали,а я за допомогою не встигаю-відповів Михайлик. Кінь мій ось-ось впаде»
«Гаразд-сказала сарна,сідай на мене,я довезу тебе швидше.»
Сів Михайлик на сарну і вона понеслась як вітер. А як довезла його сарна до Черкас. Михайлик почав гукати: «Пане сотнику!Пане сотнику!»Бо черкаський сотник Сіроманець був побратимом його батька і Михайлик знав його.
«А хто там питає мене? – обізвався сотник.Це ти,Михайлику? Та ще верхи на сарні! Може і ти теж сарна? – сміявся сотник
«Ой,зараз не до жартів,пане сотнику-сказав Михайлик. Татари йдуть цілою ордою,треба наших людей з містечка рятувати.»
З сотника посмішку,як водою змило. Він наказав бити в тулумбаси. Піднялись три сотні козаків і під їх захистом люди з містечка з усім добром і худобою пересиділи навалу орди в замку. Правда татари не знайшовши в містечку нікого і нічого,спалили його все зозла.
А до Михайлика з тої пори пристало прізвисько Сарна.
Він вивчився,потім козакував,докозакувався до сотника. Потім заснував під Черкасами козацьке селище. А оскільки заснував його Михайло Сарна,то і селище це назвали Сарни.