top of page

Козацькі казки від Олександра Олефіренка

ВІД РЕДАКЦІЇ: Шановні читачі, представляємо вам підбірку українських казок від нашого талановитого земляка Олександра Олефіренка з Лисичанська (Луганська область). Пан Олександр пише вірші та прозу, його поезії ви можете прочитати в нашій попередній публікації.

 • • •

Олександр Олефіренко (Лисичанськ)

Вербові лати

Жив колись давно один цар, і була у нього дуже гарна донька,така гарна.що слава про її красу розійшлася по всій землі. І коли вона виросла, то посватався до неї царевич Доброслав, із сусіднього царства. І все б було добре,та про красу царівни почув злий змій, і як саме вели царевича і царівну вінчатися, налетів злий змій, схопив царівну і поніс її до самого синього моря, в своє царство.

Царевич Доброслав добре озброївся, попросив благословення в батьків, і поїхав наречену визволяти.

Доїхав він до якоїсь річки,а на перевозі люди ідуть юрбою,а на березі стоїть стара жінка і ніхто не хоче її пропустити, всі відштовхують, царевич взяв стару на коня і перевіз через річку

«Спасибі , тобі синку-каже стара. А куди це ти їдеш такий озброєний?»

«Та ось їду зі змієм битися,наречену визволяти» – відповів царевич.

«Ех, синку -каже стара, твою зброю та лати змій порубає , як капусту. Та за те що допоміг мені, я вкажу тобі коваля, який викує тобі меч і лати такі, що не здолає і змій».

Довіз царевич стару до хати,а далі поїхав до коваля. Приїхав він до кузні,привітав коваля та такого старого що йому може років сто було

«Це ви той коваль, що може зброю проти змія викувати?» – питає царевич

«Ех, синку, меча я ще може викую – каже коваль, а лати сил не вистачить».

Царевич розповів ковалю, куди він їде і коваль каже: «Ну, гаразд царевичу, я тобі викую меча,а де взяти лати проти змія – Бог тебе напутить. Як будеш від мене їхати, то добре на все дивися».

Взявся тоді коваль за молот і як почав кувати меча,то не тільки кузня, а й земля дрижала. І коли викував коваль меча, то тут і помер. Царевич поховав коваля і рушив в дорогу.

І як вже під’їхав він до кордону змієвого царства, то вирішив заїхати в село відпочити. У селі саме святили вербу і жінка вербою била свого маленького сина промовляючи: «Не я б’ю, верба б’є, яка, свята, будь здоров на весь рік.»

Але тут раптом з’явилися змієві слуги і стали гнати  людей в полон,в рабство до змія. Змієвий слуга вдарив жінку канчуком і тут її малий син схопив прутик святої верби і з криком: «Ось я тебе!» кинувся на озброєного  шаблею змієвого слугу. Хлопчик вдарив по шаблі прутиком і вона зламалася

Тут царевич згадав слова коваля, що  Бог його напутить, де взяти лати. Царевич розігнав змієвих слуг, звільнив людей, а собі набрав святої верби і сплів з верби лати і коли викликав він змія на бій, то змієва зброя не могла взяти його вербові лати. А сам він мечем,що викував старий коваль порубав змія на шматки. На цьому скінчилося  царство змія, бо така велика була сила святої верби.

 • • •

Іван – опришківський син

Був собі колись один опришківський ватажок. І ось у цього опришківського ватажка,одної грозової ночі народився син.

І ватажок цей коли помирав, наказав своєму сину: «Іване ,коли станеш повнолітній,піди на Чорногору і знайди пень столітнього дуба. В нього я вбив свій опришківський топір (бартку), якщо зможеш його висмикнути,то ти є досить дужий, щоб захищати рідний край.

Піди тоді на саму вершину Чорногори і зірви руту. І носи цю квітку завжди з собою. Як треба буде захищати  наш край від ворогів,шепни до неї: «Обізвися ,Чорногоро!» Одразу з’являться тридцять «чорних хлопців» (опришків) і ти над ними тоді ватагуй. Або якщо треба буде допомогти краю нашому і людям грошима, тоді шепни: «Відкрий свої скрині,Чорногоро!» – і тоді з’являться опришківські скарби.» З цими словами опришківський ватажок і помер.

А Іван до повноліття пас овець і займався різною важкою роботою. А потім ,одної ночі пішов на Чорноргору, знайшов пень столітнього дуба і батьківський топір в ньому. І з одного разу висмикнув його, тоді піщов на вершину Чорногори і зірвав руту. А тоді думає: «А ну перевірю чи правду казав батько про «чорних хлопців»?». І шепнув до квітки: «Обізвися,Чорногоро!» – і враз з’явились тридцять «чорних хлопців» і мовили: «Ватагуй над нами.»

Іван бачить, що батько сказав правду і запитує: «А чи все добре в нашому краю?»

«Ні,не все-мовили опришки. Поганський цар сватає дочку нашого галицького короля, а король не хоче віддати дочку за поганина і він грозить війною. Скоро вже піде.»

«Ну що хлопці ходімо, захищати рідний край. Постоїмо за нашу королівну? – каже Іван

«Постоїмо-озвалися опришки».

А в цей час саме напав поганський цар і Іван з ватагою почав шарпати його військо,то там, то тут. Вдень поб’ють вороже військо, а ніч на Чорногорі переночують.

Аж нарешті поганський цар зрозумів де вони переховуються, зібрав все своє військо і оточив Чорногору.

Почалася справжня битва. Б’ються опришки з ворогами, б’ються не день і не два, а подолати не можуть.

Іван одної ночі прокрався до ворогів, послухати, що вони говорять. Чує один вояк каже: «Скоріше б нам добратися до золота галицького короля. Я б за золото і душу віддав»

«І я також-каже інший».

Іван почув і раптом йому прийшла в голову добра думкаю. Ну,добре,буде вам золото – подумав Іван.

А як настав день, Іван взяв руту і шепнув: «Відкрий.скрині свої, Чорногоро!». З’явилися враз опришківські скарби і Іван як почалася битва став кидати золото ворогам в обличчя. Вороги як побачили золото, то і про битву забули, кинулися збирати золоті дукати.

«Вперед!»  – гукнув Іван опришкам. Вони кинулись на вороже військо і все до ноги побили.

А на Чорногорі вівчарі і досі знаходять золоті дукати.

 • • •

Рожева скатертина

Жили-були собі в одному селі чоловік та жінка і був у них синок Іванко.

Раз грався Іванко в лісі на галявині і бачить  летять в небі лелеки,а малий лелека чогось відстає. Інші намагаються йому допомогти та не можуть.

Так малий лелека і впав, Іванко швидко побіг до того місця,аж бачить а в малого лелеки поранене крило.

Цілий місяць лікував Іванко лелеку, годував його і все тайкома від батьків. А в кінці місяця,як загоїлось крило у лелеки,то він коли прийшов до нього Іванко стріпнув крилами і обернувся хлопцем, одягнутим в дорогу, гарну одежу.

А потім і каже до Іванка: «Я син короля з сусіднього королівства. Я зі свитою обернувшись лелеками, літав до родичів та ворог мого батька , чужинський король наказав своїм мисливцям обстріляти нас і мене поранили. Тепер підемо до мого батька ,він тобі віддячить. І як буде питати  мій батько,що тобі дати в дарунок,то проси в нього рожеву скатертину що лежить згорнута в коморі. Ця скатертина і тобі, і всьому селу стане в пригоді.»

Після цього Іванко попросив благословення у батьків і пішов з королевичем до його батька. А король, як тільки син його обернувся людиною,дізнався що королевич живий. в чарівному дзеркалі побачив.

І як прийшли вони до палацу,то вже король на них чекав.

Став тоді король Іванкові за порятунок сина давати золото, срібло, самоцвіти, але Іванко пам’ятав, як навчив його королевич і сказав що хоче рожеву скатертину з королівської комори.

Король здивувався й каже : «Та на що вона тобі? Візьми краще золото.»

Та Іванко пам’ятав про королевичів наказ і сказав що хоче рожеву скатертину.

«Ти хлопче сам ціни цієї скатертини не знаєш» – розсердився король

«Ну ,так він же не знав, що я королевич, а лікував і годував» -вставив своє слово королевич.

«Ну , гаразд хлопче, бери рожеву скатертину» -погодився король

Після цього запрошено було Іванка на свято в честь повернення королевича. Іванко посидів трохи за столом, потім знайшов королевича й каже: «А тепер поясни будь-ласка, що мені з цією скатертиною робити. І як вона  і мені і всьому селу може бути корисною»

Королевич тоді повів Іванка в чисте поле і каже: «Розгортай скатертину». Іванко почав розгортати,а на скатертині почали з’являтись різні наїдки і страви. Королевич згорнув скатертину і все пропало.

Потім розгорнув скатертину не на землі, а тримаючи над землею. І як розгортав, то з’являлось лава за лавою військо. Потім,так само тримаючи над землею згорнув скатертину і військо пропало.

Потім Іванко і королевич попрощались і Іванко пішов до свого села.

А поки Іванко ходив в сусіднє королівство, на село напали татари і все спалили. Правда люди встигли сховатися в  лісі, але тепер голодували.

Іванко розповів усе про королевича, скликав усіх людей і розгорнув скатертину на землі і нагодував все село. І так годував людей доки село не відбудували.

З тих пір село не знало лиха. Як тільки неврожай чи засуха Іванко  село нагодує. А як татари, розгорне скатертину  над землею, з’являться козаки й розіб’ють татар. А нововідбудоване село назвали Лелечим.

4 views0 comments

Comments


Post: Blog2_Post
bottom of page