“Iснує двi iсторiї: брехлива офiцiйна i таємна iсторiя,
де видно справжнi причини подiй” (Оноре де Бальзак).
Книга “Нариси з історії України – від прадавніх літ до сучасності. Буквар патріота України. Публіцистика” вийшла в 2013 році. Посмертно. З 2009 по 2011 роки окремі її розділи звучали у ефірі дніпропетровського обласного радіо у виконанні автора. Її створив лауреат літературних премій, повістяр та романіст – Микола Гаврилович Невидайло. Складається з 149 сторінок.
Микола Гаврилович Невидайло (1923-2012) – січеславський (Дніпропетровськ) прозаїк, відомий український романіст, повістяр і новеліст, лауреат премій імені Олеся Гончара та імені Валер’яна Підмогильного, колишній в’язень гітлерівських і сталінських концтаборів, борець за визволення України від окупантів будь-яких мастей, автор небуденної прози, зібраної у 4-томнику “Приносини часів смутенних”, “Динозаври”, “Нариси з історії України. Буквар патріота України. Публіцистика” та “Людина людині – вовк!”, а також численних публікацій у періодиці і видань брошурного типу та просвітянських летючок, у стислому вигляді показує скарби нашої міфології і своєрідність української історії від найдавніших часів. За висвiтлення Голодомору Микола Невидайло нагороджений орденами “За мужнiсть” III ступеня (1999) та “За заслуги” III ступеня (2009). Георгій Люлько, м. Павлоград, 2015.
Науковий інтерес до проблеми, яку поставив автор, є безперечним, бо ця книга є унікальним виданням. Вона містить у собі три аспекти розвитку визвольної боротьби українців: “Нариси з прадавньої історії русів-українців”, “Буквар патріота” і публіцистичні статті останніх 20 років історії становлення незалежної та міцної держави – України.
Це фахове видання, нарис української історії у доступній формі. Фактологічно воно дуже містке, увібрало у себе відомості про найголовніші події, розгляд ключових історичних документів, цікаві спогади очевидців різних подій протягом таких складних історичних явищ як революції поч. 20 ст., голодомор та війни, що дозволяє читачеві формувати неупереджену думку стосовно різних подій. Автор розглядає не лише історичні документи, наприклад, такі, як Емський указ, а й звертається до сучасних – накази Президента України тощо. Він подає міркування стосовно вступу до НАТО або щодо стосунків між Україною та Росією. Авторський коментар здебільшого досить рішучий, тому він не лише доповнює тексти, а й інколи кидає виклик усталеним поглядам на історичні події.
Друга назва цієї книги – “Буквар патріота України” – цілком виправдана, тому що навіть режисура та архітектоніка видання відповідає внутрішньому змісту та доповнює авторський намір. Книгу можна рекомендувати для широкого кола читачів, від учнів та студентів до істориків. Цілком випраданий коментар голови Спілки письменників, розміщений на початку книги, про те, що автор є майстром слова, адже зміг подати складний матеріал дуже великий за обсягом у доступній неупередженій формі.
Найбільш пильну увагу привертає І розділ. У ньому розповідається про появу перших людей на теренах України, культури різних народів, шляхи їх розселення та зородження першої цивілізації.
Автор наче веде власний літопис, у якому намагається передати власні знання та емоції. Авторська мова проста та зрозуміла кожному.
Письменник намагається знайти контакт у тексті з кожним читачем. У публіцистичних статтях (зокрема, ст. І “Автобіографія”) автор розповідає, що його почали публікувати лише під час здобуття Незалежності України.
Він видав велику кількість романів, брошур та збірників. Його творчість викликає захват та повагу. Автор закликає до єдності народів та до збереження національних та духовних цінностей України. Він вважає, що невід’ємною рисою кожного українця має бути патріотизм.
Ця книга стане у пригоді кожному, хто прагне знати більше та докладніше про становлення та розвиток нашої держави, не обмежуючи себе загальноприйнятими рамками, та вдосконалити власне знання історії. Прочитавши її, можна знайти для себе щось нове та розв’язати питання, які турбують кожного.
Підготували студентки Харківського Національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди Гаврилова Дaр’я Андріївна, Білецька Аліна Артемівна
• • •
Микола Невидайло
ТРИ ДУШІ
(фантасмагорія)
ліричний відступ – резюме до “Нарисів…”
“Тоді їх в рай ми повпускаєм,
Як все Москаль позабирає…”.
(Т. Шевченко).
Три пташки якось в небі заблудились,
В руїні-селищі зустрілись.
Чорненька вороном кричала,
Жовто-блакитна старину згадала,
А третя – мудра та гаркава –
Вмостилась в згарищі, мов пава.
Трохи спочили, як були,
Й такі дебати повели:
– Карр! Карр! Ну, что, хохлушка, умарилась?
– Та вже, сусіде, стерла крила. Півсвіту марно облетіла й ніде не стрінула живих. Страшний це суд, Армагеддон. Одні розвалля погорілі. Коли водневу бомбу Вождь ваш кинув…
– Не надо ворошить былое!
– Земля і небо спалахнули, мене – вже Душу – в мить ту осліпило. І я навпомацки блукала. І сам, катюга, в тім вогні загинув, й його народ, і люд планети… Усе вам мало було землі своєї, так ви сусідів колотили, розкроїти взялися мапу: в Молдові, в Карабасі, у нас в Криму і на Донбасі, – скрізь сунули криваву лапу. Грузинів масу перебили і на Вкраїну налетіли.
– Карр! Карр! Я здесь, на бывшей Украине, ещё в мужском подобии, в портупеях летал орлом, героем с автоматом, стрелял, пил водку и крыл вас матом.
– Ай-вай, ай-вай! А ми вам мудро помагали, одне на одного цькували. Хі-хі! Ха-ха! І все привласнили собі в цій розбратованій юрбі. Всі олігархи були ж – наші.
– А я тут, в рідним краї, нестерпно мучилась віками. Орда, поляки, всякі турки і татари… Як нас зв’язали з москалями – в кріпацтві шпарили киями… Коли ж насунули марксисти, підлющі комуно-фашисти, і вигребли усе з комори…
– Только не ври! Кар! Карр! Голодоморы. Нацистов выдумки всё это. Упрямый вы народ, неблагодарный. Освободителям вы в спину, из лесу… Внезапно! Бандёры. Мало вас стреляли! А Вождь наш с бомбой мал-мал поторопилси. Вас бы и так передавили – полно уж наших тут набралось было. Мы вас хотели, как татар, всех вывезти в Сибирь.
– Ай-вай! Вай-вай! А нам – земля б лишилась ваша.
– Кар! Карр! Отставить разговрчики враждебны! Послушайте без ложи правду. Я был особым человеком. Вы бомбу сами заслужили. Допрыгались. На старшего вы брата розберхались. Мазепы вы, петлюры и бандеры. Хотели оторваться от России. Я был идейным патриотом и действовать не мог иначе. Под Львовом, помню, в спецотряде “навчився” шпрехать по-хохляцки. Но принципиально не буду свой язык ломать. Однажды, как велел полковник, живой мы взяли в плен деваху. Такая! Ах!.. Терпела муки, но – ни звука. Зажали в двери её руки, забили в пятку гвозди, пекли калёным, за ноги вешали. Молчала.
– Так це ти, зайда, окупанте? Сліпа, я зразу не впізнала. А не забув, як в твою пику кров’ю я плювала? І як графином врізала у тім’я? Хотів, негідник, згвалтувати. Та я, останні згрібши сили, в матню ударила ногою.
– Ай-вай! Ай-вай! Шикарно!
– Кар! Карр! Их в день по десять убивал. Бывало й боле. Тебя, разведчицу повстанцев, мне Партия велела прикончить методом особым. Вы же, – изменники России, – после допроса в крови шли к смерти, крестились, пели “Слава Украине!”. Но не просились. Да-а. Бывало, брезговал. Но… Грамм двести дёрнешь – как-то легче.
– Ай-вай! Й тебе за звірства не судили, як в Нюрнберзі за голокости?
– Карр! Карр! Отчизна-мать мне всё прощала. Мы их не ставили под стенку, как немцы вас, жидов, казнили. Их просто как баранов убивали. Ведёшь по коридору в сумраке подвала и – Хлоп! В потылочную часть обушком. Классно. Почти без крови. Удар-р! Подёргается малость – и конец. Частенько ошибались и над невинным издевались. Но что поделать – план давали. А ты права. Хотел я, помню, и тебя… ну… осчастливить… Кусалась, падло, вырывалась, ногой по палке мне боднула больно. Тебе ведь перед смертью было уж нечего терять.
– Скажи ж хоч, кате, де моя могила?
– Таких, как ты, героев земле не предавали. Сжигали. Тебя, пардон, на части разрубили и в день рождения Вождя баланду с мясом арестованным сварили. Жестоко орган повредила…
– Ай-вай! Прикольно!
– Ужасно больно. Тогда я сильно возмутилси, взмолилси, взвыл, взвопил. Ах, так, преподлая шпионка! И начал бить обушком, пока мозгами замаралси. Кар! Ка.
– Ай-вай! Й тебе тепер не мучить совість?
– Какая совесть? Мы исполняли интернациональный долг пред Родиной Великой. За службу честную присвоили мне капитана. Мне премии подбрасывали чётко. И в “нєзалєжной” мне дали льготы, большую тройную пенсию платили за заслуги. А вам – козлам, которых мы не достреляли, – пихали дулю в рыло. Я заседал в Верховной Раде, творил законы, был кандидатом в президенты…
Отак на звалищах Армагеддону три птахи голосно сварились. Аж ось озвався з хмар Архангел, гримнув він строго за велінням Бога. Враз чорного турнув у Пекло до острогу, мудресеньку відніс у синагогу, сліпу – до Раю вивів на дорогу.
Січеслав, 2008.
• • •
Матеріали надано сином письменника Hевидайлом Мирославом Миколайовичем (канд. мед. наук, пенсіонер, м. Днiпропетровськ, e-mail: astral@dnp.ukrpack.net)
Замовити всi 4 книжки Миколи Гавриловича Невидайла (1923-2012) можна за тел. 00 38 (056) 792-57-65, 00 38 0-98-486-22-74
www.naviky.dp.ua – проза М.Г. Невидайла
http://nmsk.dp.ua/atn/130-ljudina-ljudini-vovk.html – вiдео М.Г. Невидайла