top of page

Життя української діаспори у Великобританії або перші EUROтуристи в Чернігові

Олександр Ясенчук (Чернігів)

Гості Євро-2012 з Англії в Чернігові


Ними виявилися громадяни Сполученого Королівства Велика Британія та Північна Ірландія  містер Богдан Прихідний та його кум Славко, представники організованої української діаспори, які відправною точкою свого маршруту по місту обрали Комерційно-Мистецький Центр (КМЦ) «Інтермеццо».

Богдан проживає у Лестері, народився у Бетфорді, батьки його емігрували до Англії після ІІ-ї Світової війни, приїхав до України на пару тижнів, на EURO-чемпіонат з футболу. У Славка батько дивізійник, жінку має зі Львова, тож розмовляє українською мовою, на відміну від Богдана, без акценту. Богдан приїхав не тільки з кумом, але й зі своїм сином Стефаном. Ми взяли в гостей невеличке інтерв’ю, цікаво все ж таки почути їхні враження про євро-чемпіонат з футболу в Україні та дізнатися, як там в Англії живеться українцям.

– На вашу думку, чи гідно підготувалася Україна до EURO – 2012?

– Близько шести років назад ми були в Німеччині на євро-чемпіонаті, тож маємо з чим порівнювати. Все організовано на достойному рівні, і що особливо порадувало, що українська збірна нарешті навчилася національний гімн співати, бо під час єврозмагань у Німеччині дехто навіть рота не відкрив.

Галопом по Чернігову

Екскурсію по Чернігову для них розпочалася із відвідування козацької Катерининської церкви Київського Патріархату. По виходу з храму, почувши їх розмову, гості отримали зауваження від ультраправославної бабусі з намету(МП), яка, вловивши діаспорну вимову,   почала вчити їх правильно ставити наголоси у словах.

Згодом цілком закономірно виникло питання із вбиральнею. Відвідати відремонтовану вбиральню, що неподалік, гості все ж не ризикнули,  певно маючи  попередньо якийсь негативний досвід.

Сюрприз очікував гостей у банку. Із здивуванням  виявилося, що поміняти, увага, англійські фунти на українські гривні не так то й просто. Принаймні банки у центрі міста такої послуги не надають, а тут вони на кожному кроці.

Відвідавши П’ятницьку церкву Київського Патріархату, ми поїхали до храму святих князя Михаїла і боярина Федора, який виявився чомусь зачиненим. Гуляючи по Валу(старовинна частина міста Чернігова) англійці стали свідками дивної на їх погляд, картини, – чоловіки, що ремонтували будинок Полкової канцелярії, попередньо розібравши частину контрфорсів, нагромадили декілька куп давніх цеглин. На жартівливе прохання гостей: чи можна взяти на пам’ять цеглину –  робітники відповіли згодою і додали, що за певну суму вони могли й і привезти їм куди скажуть.

«Це так ніби ми прийшли б до Стоунхенджу і поспитали «Чи можна взяти той камінчик, а нам відповіли – так. А за 20 фунтів ми його вам і додому відвеземо», -жартували туристи.

Позитивні враження залишилися у них від відвідування чернігівського ресторану «Колиба» (і це не реклама): гарні домашні страви та напої позитивно вплинули на настрій англійських джентльменів. Під час перепочинку гості розповіли про життя діаспори у Великобританії.

Українці з туманного Альбіону

– Богдане, розкажіть, як ви не забули української мови?

– Від семи років я був членом Спілки Української Молоді, віднедавна  став головою британського відділення СУМу.

– Чи чисельна нині організована українська громада?

– Ще тримається. Час її розквіту був після ІІ-ї світової війни, коли до Великобританії прибули звільнені з полону вояки Української Дивізії, а також вояки інших військових формацій  та ті, кого німці вивезли на примусові роботи, але вони не захотіли чи не змогли повернутися на свою Батьківщину, яка вже була під Радянським Союзом. Тоді їх налічувалося 30-40 тисяч чоловік. Їм пощастило, що англійці дозволили оселитися їм у них, тут вони почали організоване життя. Об’єднавшись по місцях свого компактного проживання, вони побудували свої відділи, клуби та церкви.

Проте чимало з їх нащадків асимілювалося, багато хто боявся зізнатися, що він українець, щоб його не вислали до СРСР, дехто не навчав дітей української мови, бо вважав, що вона їм буде непотрібна. Нині активна організована українська громада налічує декілька тисяч.

– Чи співпрацюють стара та нова українська діаспора?

-Трішки. Нова хвиля дуже не хоче інтегруватися з нами. Вони приїхали до Великобританії по своїх особистих справах, вони приїхали заробляти гроші а української громади вони не хочуть знати. Проте вони починають віддавати своїх дітей до наших літніх українських шкіл, до осередків СУМу. Тобто вони самі не хочуть з нами працювати, але поволі вони інтегруються до нас через своїх дітей.

– Чи є серед діаспори якісь вихідці з Чернігівщини?

Ні, це в основному галичани. Хотів би зазначити, що маю родичів на Донбасі, їх примусово вивезли туди у 1947-му році. Нещодавно гостював у них, проблем із розумінням не мав.

Чернігів вболівальники залишили о 17.00 бо спішили на перегляд матчу Польща-Росія. Уболівали вони за наших західних сусідів.

1 view0 comments

Recent Posts

See All

ความคิดเห็น


Post: Blog2_Post
bottom of page