Наталя Скрипниченко (Львів)
Весілля в українському стилі повертаються. Такий обряд вважається запорукою щасливого та довгого сімейного життя. Та навіть якщо ви вирішили святкувати по-сучасному, у білій сукні, без весільного рушника вам все одно не обійтися. Українські рушники… Ніщо так не додає сучасному весіллю національного колориту як ці прекрасні обереги, зовнішня краса яких містить у собі таємний зміст.
Сьогодні поговоримо про основні правила весільного рушника. Рушник вишивати не складно, та все-таки варто звернути увагу на деякі нюанси:
Вишивати необхідно лише той узор, який справді припав до душі. Тоді його символізм буде найглибшим.
Всі розміри – ширина, довжина повинні ділитись на 7.
Вишивкою повинна бути заповнена 1/4 кожної половини рушника.
Рушник треба вишивати на цільному полотні і в жодному разі його не можна робити з двох зшитих частин, оскільки сім’я має бути єдиним цілим, а життєва дорога не повинна бути порізаною.
Дрібні огріхи не випорюють, оскільки життя не можна прожити без помилок.
Візерунок на кінцях рушника повинен мати відмінності (на чоловічій (правій) та жіночій (лівій) стороні). Починати треба з правої сторони, на яку потім стане наречений і лише потім братися за другу сторону.
Вишивати необхідно охайно, без вузликів, довгих, а також перехресних протягувань з виворітного боку. Вважається, що лицьова сторона для людей, а виворітна – для Бога. Перша відображає наші вчинки, а друга – наші думки. Тож, якщо виворіт неохайний, то й життя подружньої пари буде лише на показ.
І пам’ятайте! Рушники, особливо під ноги, використовують лише один раз! У випадку дуже щасливого сімейного життя у спадок передають тільки візерунок, а рушник вишивають новий.
Щасти вам!
Вишивка Світлани Сороки