Віталій Кубацький (Ванкувер)
Сьогодні гостем УВ є представник місцевого духовенства, о. Михайло Поздик, настоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці, що у Сюрреї (Британська Колумбія). Про життя Української Церкви в Канаді, особливості пастирського служіння у Ванкувері та духовні поради на щодень читайте у інтерв’ю нижче.
о. Михайло під час пасхального Богослужіння
УВ: Доброго дня, отче Михайле. Дякуємо за ваш час і за можливість поспілкуватись. Скажіть будь ласка кілька слів про себе – звідки ви родом, як довго Ви в Канаді та як довго служите у Сюрреї?
МП: Якщо коротко, то народився я в Україні, на Тернопільщині. Після закінчення Івано-Франківського педінституту (зараз Прикарпатський університет) ім. В. Стефаника працював вчителем музики у школах Теребовлянщини. До Канади приїхав в 1996 році і ніколи не думав залишатись тут, але непевно це було Боже провидіння для мене, що я залишився в Канаді і був покликаний до праці в Божому винограднику.
Після трьох років навчання богословія в Колегії Св. Андрія у Вінніпезі, був рукоположений в сан священника у церкві Св. Архистратига Божого Михаїла в Едмонтоні, (у день Св. Михаїла) 21 листопада 2004.
Перед моїм приїздом в Суррей, служив у різних церквах Манітоби, пізніше в Калґарі, а потім у м. Камлупс (Британська Колумбія). А вже з вересня 2010 року я служу настоятелем парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Суррей.
УВ: Знаємо, що Ви людина дуже зайнята, попри те, що багато людей вважають, що священики працюють лиш в неділю і на свята.. Чим заповнені Ваші будні?
МП: Мені здається, що так вважають більшість людей, бо помилково, і я так думав, допоки не одягнув священичі ризи. Повірте, що люди, котрі вважають, що священник працює лиш один день в тижнi, просто не знають праці священника.
І звідки їм знати, коли вони приходять до церкви лишень по неділях, а то і ще рідше, і не цікавляться життям парафії, – це перше.
А по-друге, людина, як творіння Боже, хоч і має два начала, тобто духовне і матеріальне, однак вона більш матеріальна в баченні навколишнього світу. Людина міряє все довкола в кількості, вазі, розмірах і з цим світоглядом вона приходить до церкви дуже часто шукаючи людську мудрість, замість того, що б шукати мудрість Божу. І завдання якраз Церкви, – відкрити духовні очі християнина.
А це якраз і є найскладніше завдання, бо духовність приходить через віру, а саму віру можна лишень набути на протязі довгого періоду часу (отці Церкви кажуть що на протязі всього життя християнина) через спілкування з Богом, читання Божого слова, через Церкву, її Таїнства, молитву, піст, діла милосердя…
І тут дуже важко переконати людину „слабої віри”, що „не єдиним хлібом буде жити людина, а кожним словом, що виходить з уст Божих” (по пам’яті). І тут постає запитання: як виміряти духовну працю священника?
Коли відповідати конкретно чим зайняті мої будні, то це постійна підготовка до звершення Божих Таїнств. Сюди входить не тільки таїнство Євхаристії, яке звершується в неділю, чи в святкові дні, а це є таїнства хрещення, шлюбу, похорону, панахиди, освячення дому, молебні, сповідь, відвідування хворих в лікарні і в домівках тощо. Крім богослужень, це є читання, самопідготовка, самосвіта, роздумування (медитація), молитва, – і так кожного дня, інакше священник деградує.
Як доказати, що без підготовки священник не в змозі служити богослуження? Адже будь-яке богослужіння, навіть проста молитва священника з першою зустрічною людиною, це є таїнство, де Бог присутній своєю благодаттю. І ще, це підготовка виступів, звітів, проповідей, церковного бюлетня, молитов на кожну службу.
Це участь у різних зборах парафії, жіночого товариства, дитячого табору, хору і інше. Це розмова по телефону, чи зустріч в офісі з людиною, яка потребує допомоги і ще багато іншого. І звичайно, що ще мої обов’язки, як чоловіка і батька в сім’ї. У вільний час дивлюсь телевізійні передачі котрі мені до вподоби, серед яких релігійні, новини, спорт, тощо. Ось так коротко про мої будні.
УВ: Канаду важко назвати релігійною країною, а багато загальноприйнятих тут норм поведінки не завжди підпадають під критерії християнської моралі. Чи приносить це певний дискомфорт при служінні?
МП: Коли ми заглянемо в Святе Письмо, то побачимо, що гріхи які чинили люди дві тисячі роков тому, ті самі, що чинить людство тепер. Людська природа зіпсута гріхом. І де б людина не жила, чи то в Канаді, чи в якійсь іншій країні, вона завжди буде грішити, тобто іти за пристрастями свого тіла.
Сама людина не в змозі вилікувати себе, їй потрібна допомога. І саме це зцілення може дати тільки один Бог – джерело нашого життя. І я не думаю, що є якась особлива перешкода при служінні в Божому винограднику тут у Канаді. Можливо, що в країнах з більшим економічним розвитком люди живуть в достатку і вважають, що їм не потрібно Бога. Таким чином людина стає дуже егоїстичною і не задумується над метою і змістом життя, і що вона живе тут тимчасово.
Цей шалений тиск секулярного світу на духовне життя людини з його розкошами, славою, вседозволеністю задоволення потреб будь-яким коштом напевно і є однією з тих багатьох перешкод чи дискомфортів у служінні священника.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці у Сюррей
УВ: Щойно прибулі іммігранти можуть побачити в українській церкві в Канаді багато звичаїв, яких не було вдома, наприклад, лавочки для сидіння, конверти для пожертв, наявність церковного залу і години на чай-каву після служби. Це уже, так би мовити «канадська» мода, яку перейняла українська церква?
МП: Я не бачу нічого поганого в цих нових звичаях. Я думаю, що для нас іммігрантів, ці звичаї явлюються чимось новим, до котрих потрібно звикати, а отже, змінити трошки свою ментальність. А щоб змінити ставлення до чогось нового, то потрібен час, і тому, щось нове сприймається інколи навіть як вороже.
Я не думаю, що наша духовність і побожність дуже багато зміниться від сидіння, чи стояння. Тим більше, що християнин завжди має вибір. І коли він хоче стояти, то в церкві завжди знайдеться місце для стояння. Коли іммігранти хоч трошки вникнуть в суть цих звичаїв, то побачать, що вони не такі вже й погані, і будуть бачити багато доброго і потрібного в них. Так само можна сказати про пожертви, церковні зали і інше.
УВ: Також тут можна побачити у житті окремої церкви особливу роль відіграють самі прихожани, які обирають свої комітети, навіть свого президента. Канадська форма управління – це наслідок демократизації церкви чи в цьому є певна практична необхідність?
МП: Божий народ (апостол Петро називає вибраний народ, царське священство), являє собою Церкву, як Тіло Христове. А серед цього Божого народу Бог вибрав певних людей на окреме служіння для Його Церкви. Бог поставив на це служіння єпископів, священників і дияконів. Церква від самих початків завжди складалась з вірян і священнослужителів. Віряни без священника не є церквою і священник без вірян не може бути церквою. Тільки разом, як одне ціле, вони творять Церкву. Тому, віряни завжди брали участь у житті Церкви, але до певних меж.
Тут потрібно шукати цю гармонію співжиття, чи співслужіння цих двох небхідних служінь в Церкві Христовій. Дуже важливо підкреслити тут значення освіти, і щоб ми всі знали відповідь на деякі важливі запитання, як наприклад: для чого Господь створив Церкву? Яка роль Церкви у спасінні кожного з нас? І можливо тоді можна буде зрозуміти роль священника в Церкві, як звершителя Святих Христових Таїнств і роль і завдання кожної віруючої людини.
Коли хтось бачить якусь демократизацію нашої Церкви в Канаді, і я знаю, що багатьом вірянам (мирянам) можливо і хочеться цього, то це стається від незнання ролі і місця Церкви на землі. І будь яке бачення Церкви як політичного клубу, чи соціальної організації немає нічого спільного з Богом, адже Церква не живе за принципами демократії, а живе Божими Законами.
УВ: Для новоприбулих також не зовсім зрозумілим є термін «член громади». Наскільки пам’ятаю, в Україні формального членства не існує, особливо у великих містах. Для чого це потрібно тут? У членів є якісь переваги, порівняно із «випадковими» прихожанами?
МП: Направду, що цей термін „член громади” є незрозумілим для нас іммігрантів, особливо коли мова заходить про членську оплату. Я вважаю, що ця форма управління і церковного життя склалася на чужині, тому, що наші перші іммігранти були в меншості і вона само собою випливала як необхідність.
Коли в Україні, особливо у великих містах, і не тільки в містах, де тисячі прихожан і кожної неділі завжди багато людей, котрі підтримують церкву своїми пожертвами, то ми не можемо порівняти із нашими громадами, тут, у Канаді, де сто прихожан, чи сто родин. Отож, наші перші іммігранти записувалися як члени тієї, чи іншої церковної громади даного міста і були, як одна християнська сім’я в певній місцевісті Канади.
І форма управління не дуже відрізняється від тієї, що в Україні, тому, що і в Україні створені так звані двадцятки, які і займаються господарським життям громади. Щодо членської оплати, яка якраз і визначає так зване „членство”, то потрібно зазначити, що членами Церкви є всі охрещені і миропомазані люди, які визнають догми і канони Церкви, постанови Соборів, дотримуються статуту Церкви, ведуть хритиянський спосіб життя тощо.
Найвищим керуючим органом УПЦК являється собор, який скликається кожних п’ять років. На Соборі представлені, як і священнослужителі на чолі з єпископами, так і віряни (миряни), яких як правило завжди більше. І ось Собор вирішує і планує все життя самої Церкви на наступні п’ять років. І, що Собор постановив, то це являється обов’язковим для виконання в кожній парафії УПЦК.
Між соборами, керуючим і виконавчим органом Церкви являється Констисторія, члени якої обрані тим же Собором, на чолі з Собором єпископів. І коли Собор постановив платити членську оплату для підтримки Косисторії, як координуючого органу Церкви, то це є обов’язком кожного християнина, якщо він вважає себе членом Тіла Христового, із смиренністю і любов’ю виконати постанову своєї ж Церкви.
Про переваги членів над випадковими прихожанами, то потрібно дотати те, що церковна громада своїм членам надає знижку на різні види послуг, як ось оренду приміщень тощо, але основне те, що член громади має право брати участь в управлінні, як своєї церковної громади, так і Української Православної Церкви в Канаді в цілому. Тобто має право бути обраним на керівні посади даної громади, чи бути обраним представляти свою громаду на Соборі Церкви.
УВ: Ваша Церква називається Українською Православною Церквою Канади, чи можна уточнити до якого саме патріархату вона відноситься?
МП: Наша УПЦ в Канаді знаходиться під омофором Константинопольського Патріархату.
УВ: В Україні багато зараз говориться про об’єднання в одну помісну українську церкву, УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП, УГКЦ час відчасу ведуть перемовини з перемінних успіхом. Яка позиція церкви в Канаді щодо цього питання?
МП: Наскільки мені відомо, то позиція УПЦ в Канаді завжди була такою, і це говорилось на наших соборах, що ми підтримуємо прагнення українського народу мати свою Помісну Православну Церкву, але це повинен вирішити сам український народ, бо я думаю, що в кожній з них є християни із палким бажанням мати незалежну Церкву.
УВ: Чи був якийсь досвід співпраці із іншими українськими церковними громадами Ванкуверу? Чи є можливим побачити спільний молебень представників усіх наших церков наприклад в пам’ятні для нашого народу історичні дати?
МП: Я знаю, що ця співпраця ведеться вже давно і завжди представники УПЦ в Канаді і Українська Католицька Церква завжди разом служать молебні і Панахиди. Особливо на День пам’яті жертв Голодомору, День Незалежності, відкриття пам’ятників і інші свята.
УВ: Дякуємо за цікаву та щиру розмову.
МП: Дякую Вам.
PS. Від редакції додамо, що Українська Православна Церква Успіння Пресвятої Богородиці знаходиться за адресою:
St. Mary`s Ukrainian Orthodox Church 10765-135A St. Surrey, BC Tel: (604) 581-2768 www.uocstmarysurrey.com