Леся Ніколенко (історик, м. Богуслав, Київська обл.)
Минуло 12 років від несподіваної автомобільної катастрофи в якій загинув український письменник і журналіст, громадський і релігійний діяч, редактор, меценат української культури, майор – УПА Святомир-Михайло Фостун.
Це сталося 25 липня 2004 року, у неділю близько 17-ої години на 34-му кілометрі автошляху Львів-Кіровоград, між селами Куровичі та Підгайчики Золочівського району Львівської області. У черговій автокатастрофі загинув Михайло-Святомир Фостун – голова об’єднання колишніх вояків України з Великої Британії.
Святомир-Махайло Фостун народився 22 листопада 1924 року у с. Милування, Тисьменицького району на Івано-Франківщині у патріотичній учительській родині. Його старшого брата за участь у визвольній боротьбі в 1940 році большевицькі окупанти засудили до страти й розстріляли.
Святомир пішов дорогою свого брата. «Совєти» зосередили у своїх руках всі можливі економічні та фінансові ресурси, тому наводнили країну «стукачами», запровадили жорстокий терористичний режим, тримали народ «у чорному тілі», добиваючись фокусування усіх його інтересів навколо хліба насущного, тому репресіями вибивали не те, що непокору, а елементарну здатність користуватися власним глуздом і досвідом.
У такій системі просто залишатися людиною уже межувало з героїзмом і вимагало постійної боротьби з собою.
Перед ним виростають завдання, що їх міг осягнути лише дійсний велетень духу, характеру й розуму, гордість української нації, вояк, майор-УПА, всенародної збройної сили, ім’я якій Українська Повстанська Армія.
«Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах» (із слів вояків). Такої геройської боротьби взагалі не знає історія людства…
Фостун активно боровся проти німецьких поневолювачів України і в липні 1944 року був захоплений в полон. Лише поразки німецької армії на фронтах посприяли тому, що С. Фостуна направили до Дивізії «Галичина».
Після капітуляції Німеччини у травні 1945 року всі дивізійники, в тому числі й С. Фостун, опинилися за колючим дротом, в англійському полоні в Італії. Через два роки полонених звільнили й перевезли у 1947 році на фізичні роботи до Англії. Дуже важким було життя українських колишніх вояків, які працювали на найважчих і найгірше оплачуваних роботах.
Ще з дитячих літ Святомир мав любов до навчання. Тому, влаштувавши сяк-так своє перебування на новому місці, він вступив на студії до Українського Вільного Університету (УВУ) в Мюнхені на заочне відділення факультету української літератури. Після закінчення цих студій він вступив до університету в Чікаго у США на правниче відділення, де здобув ступінь доктора правничих наук.
Юридична кар’єра, хоч і прибуткова, його не приваблювала. Душа його прагнула до мистецтва й художнього слова. Писати свої літературні твори він почав ще в Італії, але розгорнув свій письменницький талант тільки після завершення студій в УВУ під науковим керівництвом відомого літературознавця, харків’янина, проф. Петра Голубченка.
Він написав цикл історичних повістей: «Плем’я непокірних» (1971), «Звідуни степових когорт» (1972), «Над Галичем гримить» (1973), «Шляхами смерти» (1976), «Нас розсудить Бог» (1985), «Вогонь з Холодного Яру», та інші.
Особливу мистецьку цінність мають дві його збірки етюдів: «На крилах життя» (1972) та «Стежинами життя» (1993). З під його пера виходили ще й історичні нариси: «50-ліття УАПЦеркви», історичні розвідки: «Пінська Конгрегація – Лондон 1974 року» та інші.
Боже провидіння нагородило його ще й організаційно-провідницькими здібностями. Він очолював Об’єднання бувших Вояків Українців (ОбВУ) у Великобританії, був віце-президентом Світової Ради Комбатантських Організацій, членом Всеукраїнського Об’єднання ветеранів, членом Спілки офіцерів України (СОУ), був почесним членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, членом Митрополичої Ради У АПЦ у діяспорі й Єпархіяльного Правління у Великій Британії та редактором церковного журналу «Відомості». Святомир Фостун належав до Національної спілки письменників України та очолював Товариство українських письменників Великої Британії, був редактором тижневика «Українська Думка», органу Союзу Українців у Великій Британії, та військових журналів «Сурма» і «Вояки Воякам».
Святомир Фостун автор численних статей та доповідей, організатор відзначення пам’ятних історичних дат, імпрез, походів та конференцій, своєю невтомною діяльністю, працездатністю, жертовністю та доброзичливістю й оптимізмом цілком заслужено здобув пошану й любов у всіх своїх друзів та знайомих в Україні й поза її межами.
На завершення треба відзначити велику пошану С.Фостуна до пам’яті полеглих борців за волю України. За його почином і старанням прекрасно впорядковані могили українських вояків, полеглих у боротьбі проти московських окупантів влітку 1944 року. У Львові на фронтовій стіні ратуші встановлено й освячено у липні 1997 року меморіальну таблицю на честь українських армій і військових формувань в історії нашого народу, що боролись за державну незалежність України. У 1999 році створено Комітет у справах спорудження меморіального пам’ятника Героям Базару, зібрано потрібні кошти і в наступному році пам’ятник був поставлений й освячений.
«Лишають неспоримі за собою слід – глибокий, глибокий. Терпінням, кров’ю і сподіванням волі собі й Україні сповитий. Не зітреться він у віках…» (уривок із книжки С.М.Фостуна «Стежинами життя» подарованої автором).