Чорноморець (Ванкувер)
В п’ятницю ввечері (13 січня) у River Rock Casino, що у Річмонді, відбувся ювілейний концерт гурту Андрія Данилка. Відверто кажучи, про Вірку Сердючку, я майже нічого не знав крім випадково, одним оком побачених кліпів.
Я мало чого зрозумів та й не дуже намагався розбиратись. Пам’ятаєте: зібен-зібен ай-лю-лю, повногруда тітка у блискучому лапсердаку та зіркою на голові. За цю композицію, яка називається Dancing, Вірка (Андрій) зайняла 2 місце на Євробаченні у Хельсинки у 2007 році. З цієї пісні і почався концерт у Річмонді.
Не зразу, але потрохи моє упереджене ставлення до виконавця змінилося на зацікавленість, я намагався зрозуміти секрет його успіху. Чому упереджене: по-перше я не люблю коли українські виконавці у своїх виступах надають перевагу російській мові, по-друге: мене обурює шароварно-гопацький стиль.
За пів години концерту стало зрозуміло, що Андрій тому користувався суржиком, що не був певен чи зрозуміє зал українську. Коли він почув що серед присутніх більшість є з України, то ситуація змінилась.
Взагалі, приємно відмітити, що вистава проходила в постійному взаємному спілкуванні і під кінець вже мало нагадувала традиційну “я співак – ти слухач” схему. Сам пан Данилко працював дуже завзято, його енергія передалась присутнім.
Молодь танцювала, артисти спускались на долину, найсміліші з залу піднімались на сцену, співали всі хто міг. Андрієві дарували квіти і пляшки з алкоголем. (Цікаво, що Вакарчуку з Океану Ельзи, коли він виступав у Ванкувері дарували квіти та лялькових ведмедиків.)
Колектив, що допомагав Андрію на сцені, також складався з талановитих акторів. Чого тільки варта співачка Олена Романівська, про яку я певен ми ще почуємо. Крига недовіри до Сердючки розтопилась і я дурів разом з усіма.
І тут я зрозумів що це не шароварний стиль, Вірка Сердючка є що-завгодно але не ручний напівпридурок , яким можливо його хотіли би бачити за нашим північно-східним кордоном. Не даремно їхні медіа зірвали його гастролі до Росіі в 2010 році.
Насправді Андрій, через видуманий ним персонаж Вірки Сердючки, робить тільки одне: намагається зняти з нас стрес своїми жартами, феєричними шоу та шокуючим вбранням. Погодьтеся, що це краще ніж відключатись з допомогою алкоголю або наркотиків. Насміявшись до сліз, я зарядився позитивними емоціями без ніякого похмілля на ранок.
Безпечніше за все було б приєднатись до критиків пана Данилка: і жарти нижче пупа, і пісні ні про що. Але я не буду, бо життя дуже коротке щоб сприймати його серйозно. Або як каже Сердючка: не встидайтесь, бо не буде чого згадати.