Світлана Комінко (Ванкувер)
Минулої неділі, а точніше 2 лютого, 2014 року я отримала незабутні враження, попавши на Службу Божу та Храмове Свято, що відзначала Єфіопська Православна Громада Великого Ванкуверу у приміщенні Української Автокафельної Церкви Святих Петра і Павла Київського Патріархату у Новому Вестмінстері.
Українська Православна Церква Св. Петра і Павла у Нью-Вестмінстері
Але перед тим, як я поділюся своїм досвідом, хочу нагадати вам про притчу. Зустрілися якось матеріаліст з віруючим і розговорилися. Коли мова зайшла про Бога, матеріаліст сказав, що не вірить ні в якого Бога, що все це казки і пережитки минулого. А віруючий говорив, що Бог є. – А ти його коли-небудь бачив? – Ні. – А, може, чув? – Ні. – Тоді з чого ти взяв, що він є? – Запитав матеріаліст. – Дозволь і я тебе запитаю. Скажи-но, любов існує? – Звичайно ж. – А ти її бачив? – Ні. – А, може, чув? – Ні. – Але ж із цього ти не укладаєш, що її немає? – Вона є, тому що я відчуваю її. – Ось і з Богом так само. Його не можна побачити, а можна тільки відчути Його вплив на нас. Як проявом сонця є світло і тепло, так проявом Бога є любов. Якщо ти сліпий, то можеш не бачити сонця, але обов’язково відчуєш на собі його тепло, коли його промені торкнуться тебе. І якщо ти «сліпий» і не «бачиш» Бога, то обов’язково відчуєш Його вплив на тебе, коли твоє серце зігріє любов.
Перш, ніж переступити поріг церкви, привітна ефіопка, попросила мене зняти чоботи. Я чемно наслідувала інших і робила, все, що просили. Зняла чоботи і сіла спереду, де місця були відведені для членів української громади. Всі жінки сиділи по праву сторону церкви, а чоловіки по ліву. Перше, що кинулося в очі – це кількість людей та малих дітей у надзвичайно красивому, здебільшого білому вбранні. На зустріч з Господом єфіопці приходять в білому, святковому, а значить чистому. Зняття взуття – це також символічна традиція, яка підсилює чистоту та святковість зустрічі. Але це зовнішні символи та атрибути і чим бульше я знаходилася в церкві, тим більше відчувала тепло, любов, щирість людей, мови яких я абсолютно не розуміла.
Але цього і не потрібно… Достатньо бути присутнім та спостерігати не лише очима, а й серцем відчувати. Блиск смарагдових жіночих, чоловічих та дитячих ефіопських очей говорив сам за себе, а щирість молитви пронизувала до самої суті людської. Це було справжнє свято і надзвичайно незабутній культурний досвід. Свято, як для ефіопців, так і для українців. Вперше за всю історію ефіопської громади у Ванкувері, люди здобули право молитися разом у церкві, що їм тепер частково належить та підтримати традицію Хресної Ходи довкола церкви. А для парафіян Української Православної Ценкви Святих Петра та Павла – це був також великий день, день, коли їм вдалося врятувати церкву від продажу та залишити її як місце для молитви.
Десятки українських сімей тягнулись з останнього, щоб побудувати церкву та продовжити традиції дідів та прадідів на канадській землі. Для багатьох із них церква була другою домівкою. Там відзначали разом парафіяльні та сімейні свята та провожали у вічність, співали Многая Літа та Вічная Пам’ять, вирішували поточні фінансові та адміністративні справи. Але час зупинити неможливо і парафія з плином часу ставала все меншою та меншою і кількість людей в церкві також помітно рідшала.
Консисторія Української Православної Церкви в Канаді, довго не думаючи прийняла рішення, що церкву потрібно закрити і продати, а в громади викупити її за $1, оскільки формально та легітимно церква належить парафіянам, що її збудували. Ніби все зрозуміло і в рамках правового поля в Канаді не мало би бути ніяких проблем, але є одне але, як любить говорити Майкл Щур з Торонто. Церква знаходиться у гарному місці в Новому Вестмінстері і якщо її продати будівельній компанії, то можна заробити не один мільйон. На вагу поставлені гроші та віра в Бога, бажання зберегти українську церкву, як місце для молитви та підтримки культурного життя громади.
Голова парафіяльної ради, п. Анатолій Цяцька
Голова парафіяльної ради, пан Анатолій Цяцька разом із своїми однодумцями та дружиною потерпіли великих психологічних знущань та фінансових витрат. Протягом семи років йшов суд, який намагався розібратися, кому все ж таки належить церква. Консисторія продовжувала вимагати великих сум грошей від парафіян і втягувала їх у величезні борги. Адже послуги адвокатів в Канаді недешеві.
Але Божа любов безмежна і вона немає кордонів. Ефіопська громада, яка рентувала церкву протягом всіх цих років, запропонувала братню допомогу і заклала $800.000, щоб церква залишилась церквою. Завдяки ефіопцям українська православна церква отримала друге життя. Там моляться, як і колись до Ісуса Христа та Матінки Божої і немає значення, що не українською мовою, головне, що від серця.
У своєму заключному слові на Храмовому святі, Ефіопський єпископ звернувся до українців і подякував за сильну та непохитну віру в Господа нашого Ісуса Христа. Дві православні громади, українська та ефіопська молились разом на канадській землі далеко від рідного дому і це не могло залишили нікого байдужим, хто мав можливість завітати на свято. Бо Бог – це любов, яку ми не можемо побачити, але завжди відчуваємо серцем.