Сергій Горицвіт (Одеса)
З лекцією про життя й творчість Олекси Воропая виступив голова обласної організації МГО «Студентська Свобода» Костянтин Василець. Він докладно розповів, що цей науковець і письменник має у своєму доробку не лише двотомний збірник «Звичаї нашого народу», а й книжки, майже не відомі сучасному українському читачеві. Серед них «Вогні в церкві», «Українські народні легенди», «Українські народні загадки», «Ясир», «Пригоди Марка Чубатого». У 1953 році О.Воропай видав у Лондоні невелику, трохи більше 40 сторінок, книжку «У дев’ятім крузі». А завдяки її перевиданню 1954 році англійською мовою, це одне з перших у світі документальних свідчень про Голодомор 1932-1933 рр. стало широко відомим. Ця книжка сповнена болем серця автора, мати якого померла у 1933 року від голоду.
«Праці Олекси Воропая є дуже актуальними, бо зараз українцям намагаються нав’язати абсолютно ворожі цінності, що суперечать українським національним традиціям та звичаям. Під глобалістичними процесами нині намагаються стерти культурні кордони між націями, а ми, в свою чергу, будемо культивувати нашу самобутність і закликати українців берегти звичаї, вивченню яких приділив своє життя наш видатний земляк Олекса Воропай», – зазначив Костянтин Василець.
До цього мені лише залишається додати, що найкраще відзначило 100-річчя від дня народження Олекси ВоропаяУніверситетське видавництво «Пульсари». Воно видало книгу «Звичаї нашого народу» — уперше в кольоровому варіанті. Ілюстрації до цього тому, що має понад 600 сторінок, виконала художниця Інна Бородаєва. А презентація книжки відбулася ще в січні цього року. Нею не можна не захоплюватися, бо тут ґрунтовне наукове дослідження викладено яскравою й образною народною мовою. Читаєш ці оповіді й здається, ніби разом з автором береш участь у різдвяних чи купальських святах.
Ілюстрація Інни Бородаєвої до книжки «Звичаї нашого народу
Ось лише один фрагмент, як сільські хлопчаки колядували.
«Була в нашому селі вдова — бідна така… Хата — копиця сіна; як великий сніг, то й вікон не знати. Ми її теж не минали, бо казали у нас: «Гріх обминути бідного!» Хоч знали, що нічого не винесе, але співали, — співали їй «вдовиної»: А, чи вдома, вдома бідная вдова? Немає вдома — пішла до Бога, Бога благати, щастя прохати: — Ой, дай, Боже, два лани жита, Два лани жита та й лан пшениці, Лан пшениці — на паляниці… — Ой, дай, Боже, ще й трохи гречки, Трохи гречки — на варенички … Бувай здорова, вдово, з Ісусом Христом, З Ісусом Христом та Святим Різдвом. Дай, Боже!»