“Український Ванкувер” продовжує серію публікацій присвячених життєвим історіям ванкуверських іммігрантів. Нашим респондентам ми задали наступні запитання:
Чи Ви пам’ятаєте момент прийняття рішення про еміграцію?
Чому Ви обрали Канаду, чому Ванкувер?
Яким був перший рік тут?
Оглядаючись назад, чи зробили би Ви щось інакше? Якщо так, то що?
Чи можете Ви порівняти Канаду і Україну зараз кількома реченнями – відмінності загалом чи в дрібничках?
Сьогодні своєю історією імміграції з нами поділився український студент і талановитий музикант Ілля Лебединцев, знайомтеся:
Ілля Лебединцев
Чи Ви пам’ятаєте момент прийняття рішення про еміграцію?
Не знаю, чи можна сказати, що у мене взагалі такий момент був. Я плив по течії. Тато ще з кінця 90-их років хотів емігрувати у Канаду, але ніяк не наважувався, лише займався бізнесом з цією чудовою країною.
Коли прийшов час обирати вищий навчальний заклад, то вибрав саме Канаду, бо моя англійська була вже на достойному рівні після року навчання у США по програмі FLEX. Навчатись в Україні не дуже хотілося через те, що наші дипломи не сприймають серйозно за кордоном. Коли прилетів і почав навчатись у Ванкувері, то по-троху втягнувся і з кожним місяцев все більше відчував себе як вдома. Тому сам я рішення про еміграцію практично не приймав, усе вийшло дуже таки натурально.
Чому Ви обрали Канаду, чому Ванкувер?
Як я писав вище, Канаду обрав мій тато. А саме Ванкувер тому, що я вивчав тут англійську, коли мені було 14. Це місто мене ще тоді вразило своїми краєвидами, тому і вирішив повернутись саме сюди.
Яким був перший рік тут?
Багато чую історій від студентів, що перший рік для них був найтяжчим. У мене, як не дивно, було все навпаки. Через відсутність хороших знайомств і можливості працювати я більшість свого часу віддавав навчанню і музиці, з коледжем проблем взагалі не було. Перший семестр був трохи нудним по тих же причинах, але на другий семестр я вже почав активно співпрацювати з студентськими клубами, отримав хороший досвід і друзів. Тому наполегливо раджу новим студентам не закриватись у собі, а шукати нові знайомства усюди, де є можливість (а можливості на кожному кроці!).
На мою думку, багато людей з усіх країн, не тільки студенти, роблять однакову помилку – будують відносини лише з людьми їхньої національності. Нічого поганого немає у тому, щоб спілкуватись зі своїми співвідчизниками (українцями), але не потрібно обмежувати своє коло спілкування лише ними, бо тоді Ви завжди лишатиметесь чужим у новій культурі.
Оглядаючись назад, чи зробили би Ви щось інакше? Якщо так, то що?
Ні про що не шкодую. Усе, що ми робимо – це досвід, потрібно лише вміти його правильно використовувати. Лише одна порада: не витрачати занадто багато часу на спілкування зі своїми друзями, які залишились в Україні. Таким чином ви віддаєте занадто багато енергії і закриваєтесь від нових можливостей і знайомств на новому місці.
Чи можете Ви порівняти Канаду і Україну зараз кількома реченнями – відмінності загалом чи в дрібничках?
Не знаю як порівняти ці дві країни. Україна – завжди у серці, але у Канаді легше просто насолоджуватись життям.
Comments