Сьогодні УВ пропонує читачам ближче познайомитись із ще одним нашим талановитим земляком, істориком-науковцем, музикантом, автором та виконавцем власних пісень п. Олександром Ковалевським.
Читачі УВ уже мали нагоду ознайомити із роботами п. Ковалевського на історичну тематику в попередніх випусках газети, а його книга “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності” хоч і вийшла невеликим тиражем, проте уже здобула резонанс в Україні і не тільки. Пропонуємо вашій увазі наступне інтерв’ю.
УВ: Пане Ковалевський, розкажіть будь-ласка трішки про себе.
ОК: Я народився у селі Гірка Полонка, Луцького району на Волині, у сім’ї педагогів. Мама була вчителькою російської мови та літератури. Батько навчав дітей історії та географії. Любов до історії, як науки, у мене була з дитинства. Це, напевно, від батька.
У 1979 році закінчив історичний факультет Волинського Державного Університету. Після чого 22 роки працював учителем історії у Гіркополонківській загальноосвітній школі.
УВ: Маєте якісь педагогічні звання, чи нагороди?
ОК: Так, звичайно. Маю звання “Учитель вищої категорії”. У 1995 році був визнаний вчителем року Луцького району у номінації “Історія”. А у 1996 двічі переміг на конкурсі “Вчитель року” – спочатку на районному, а потім і на обласному.
УВ: Знаємо, що кілька місяців тому ви видали в Україні свою книгу по історії України. Що це за книга?
ОК: Дійсно, влітку 2011 у луцькому видавництві “Ключі” вийшла моя книга “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”. І це лише книга перша.
УВ: Тобто, буде й друга?..
ОК: І друга, і третя. Цікавого історичного матеріалу у мене накопичилось досить багато. Вмістити всю українську історію при її багатогранності та інформаційній насиченості в одну книгу є неможливо. Тому загалом я планую написати і опублікувати ще кілька книг. Чи вдасться втілити цей задум – покаже час.
УВ: Зараз в Україні видається немало книжок з історії. Яка ваша оцінка сучасного стану української історичної науки?
ОК: Вона знаходиться у катастрофічному стані. Або, точніше, її не існує. Є лише провладний ідеологічний підрозділ, який продовжує годувати український народ брехнею. В Україні дійсно останнім часом видається немало історичних книг. Але усі вони мають одну цікаву особливість – це лише історична макулатура (wastepaper).
УВ: А чому така жорстка оцінка?
ОК: Тому, що написане жодним чином не відображає історичної реальності. Історію України для нас придумали завойовники. А точніше – імператриця Катерина ІІ і її придворні писаки на кшталт Карамзіна, Храповицького, Шувалова та інших їм подібних. Спочатку вони запозичили українську минувшину, переписали її, прикрасили і присвоїли Московії. Зрозуміло, що у цій краденій “історії” українцям місця уже не було.
У красивій казочці про “Великую Россию-Русь” лише мимохіть згадується про їхніх “молодших братів” – простакуватих “хохлів-малоросів”, які тільки й спроможні, що ходити у шароварах, танцювати гопак, пити горілку та плакатися на долю. Цілком зрозуміло, що для такого народу-невдахи є лише один шлях – під захист Росії.
УВ: Але ж так українську історію трактували здебільшого в минулоу – у царські, а пізніше радянські часи. Зараз ситуація напевне інша?
ОК: Нічого не змінилося. Майже усі сучасні українські історики й далі перебувають у полоні міфів та казок. Усю цю дурню вони продовжують активно пропагувати у своїх книгах. Хтось це робить із-за власної обмеженості і неспроможності переосмислити минуле. А хтось за гроші. Саме тому я й назвав їхні творіння макулатурою.
УВ: А чим ваша книга відрізняється від їхніх?
ОК: Якось в інтерв’ю на радіо “Сім’я і дім” в Україні я сказав, що сучасна історична наука є лише одним суцільним міфом. До того ж – доволі брудним та хамським. Цей міф потрібно згребти в одну купу і викинути на смітник історії. Що я і зробив у своїй “Історії…”.
УВ: Тобто?..
ОК: У своїй книзі я подав правдиву українську історію від найдавніших часів і до 10 століття. Моя версія нашої минувшини докорінним чином відрізняється від офіційної, і повністю її заперечує.
УВ: Звучить інтригуюче. Можна детальніше, будь-ласка.
ОК: Згідно офіційної версії український народ появився десь так із 16 століття. А усе, що було до того – це не наша історія. Тобто, давня трипільська цивілізація, яка ще 9 тисяч років тому існувала на території України і, фактично, була першою на планеті, до українців не має жодного відношення. Велика Скіфія, яка з 2 тисячоліття до нашої ери знаходилася на території України – також не наша історія. І Київська Імперія 9-12 століть н.е. – це також не наше, а лише “спільна колиска трьох братніх народів – російського, українського та білоруського”. Тобто, українців позбавили власної багатотисячолітньої історії.
У своїй книзі я доводжу цілком протилежне – український народ є нащадком арійців. І світова цивілізація зародилась саме на українських землях. А уже з України переселенці-арії несли цивілізованість в інші частини планети. Саме праукраїнці заснували Шумеро-Аккадську державу у Межиріччі, Єгипетську і долині річки Ніл, тохаро-арійську цивілізацію у Китаї, перші держави в Індії, Японії. Переселенці з України є творцями перших держав у Середземномор’ї, включно з Грецією. Вони ж створили Етрурію, яка з часом переросте у Римську імперію.
УВ: Тобто, ви говорите про особливу роль українців у світовій історії?
ОК: Саме так. Українці не є чиїмись безликими “молодшими братами”. Ми є великою нацією з давньою та славетною історією.
УВ: Чи маєте однодумців? Чи ще хтось з істориків виступає з подібними концепціями?
ОК: Подібну версію української історії ще кілька десятиліть тому відстоювали канадійський історик Павло Штепа та основоположник РУН-віри Лев Силенко. Зараз подібні думки висловлюють письменник Володимир Белінський, професор Валерій Бебик, археолог та письменник Юрій Шилов та деякі інші. Можна назвати й не українців, які також говорять про особливу роль України у світовій історії. Це Джон Бовле, Герберт Мюллер, Арвінд Аллок та інші.
Але.. усі вони по-новому висвітлюють лише якісь окремі сторінки української історії. Я ж у своїй книзі вперше застосував усі ці революційні і позбавлені міфів концепції не епізодично, а стосовно усієї історії України – від самих найдавніших її часів. До того ж, у книзі багато абсолютно нових сенсаційних висновків, тлумачень та версій, яких не висловлював ще жоден дослідник.
УВ: Цікаво, наведіть якісь приклади.
ОК: Будь-ласка. Я особисто переконаний, і на фактах доводжу це у своїй книзі, що ніякої династії Рюриковичів ні в українській, ні у московській історії не було. Це усе вигадки істориків з метою прикрасити московську історію й надати їй величі. Міфічний засновник династії Рюриковичів Рорик Ютландський дійсно існував. Цей великий авантюрист та інтриган походив з відомих у Європі родів Інглінгів та Скольдунгів, які дали початок чи не усім відомим європейським королівським династіям.
Тож, поріднившись з Рориком, московські царі стали би родичами кращих монархічних сімей Європи. Тому в епоху великої фальсифікації історії за часів Катерини ІІ і був придуманий міф про Рюрика, як засновника княжої династії. Насправді, до української історії, а тим більше до московської, Рорик не має жодного відношення. Тож бути засновником династії Рюриковичів він ніяк не міг.
І таких відкриттів у книзі багато.
УВ: На якого читача розрахована книга?
ОК: Моя “Історія…” не орієнтована на якогось конкретного читача. Її можуть читати усі, кого цікавить українська минувшина. Вона буде цікава викладачам вищих навчальних закладів та їхнім студентам. Оскільки вона по-новому показує історію України. До того ж, у ній багато наукової інформації та першоджерел.
Але книга зацікавить і простих читачів. Навіть тих, які не обізнані з історією. Тому, що попри свою науковість, вона написана у легкому публіцистичному стилі. У ній багато літературних відступів, іронії та сарказму.
УВ: Що спонукало вас до написання цієї доволі скандальної книги?
ОК: Вона не є скандальною, а лише правдивою. І базована на історичних першоджерелах. Ще працюючи учителем історії, я бачив усю фальш та брехливість офіційної версії української історії. Тому тривалий час ретельно збирав будь-які свідчення, які могли розповісти правду про наше минуле. З часом рідкісного матеріалу накопичилося досить багато. З’явилася ідея викласти усе у вигляді стрункої та цілісної історичної концепції. Що й вдалося реалізувати уже тут у Канаді.
УВ: Стосовно першоджерел. Що використовували при написанні “Історії…”?
ОК: У книзі використано багато давньої літератури. Це і українські літописи, і європейські хроніки, і твори античних та середньовічних авторів. Крім того маю багато рідкісної літератури, яка ніколи не видавалася в Україні. Наприклад, твори Мавро Орбіні, Пріска Панійського, Олександра Черткова, Василя Татіщева, Казимира Валішевського та інших. Ну і, звичайно, моїм вірним помічником був здоровий глузд. Офіційні історики навіть не помічають, скільки дурниць вони понаписували.
УВ: Як вашу книгу сприйняли в Україні?
ОК: Говорити про великий розголос поки що не доводиться, оскільки вона вийшла обмеженим тиражем – усього лише 1500 екземплярів. На більше у мене не вистачило грошей. Але знаю, що книга набуває популярності. Чув уже багато захоплених відгуків. Причому не лише від простих читачів, але й від студентів та науковців.
УВ: А хто такий Леонід Осауленко, який у книзі поданий, як ваш співавтор?
ОК: Леонід Осауленко є талановитим волинським журналістом та істориком. Він є автором кількох опублікованих книжок. Зокрема, “Волинь у лещатах смерті”, “П’ять колосків на граніті: спогади про Голодомор”, “Колгоспи – сатанинський витвір Лева Бронштейна Троцького” та інші. А його трьохтомна книга “Гетьман України Павло Скоропадський” взагалі є унікальною, оскільки це перше і найбільш грунтовне дослідження життя та діяльності останнього українського гетьмана Павла Скоропадського.
Пан Леонід надсилав мені деякі свої матеріали, які я використовував під час роботи над книгою. Також він познайомив мене з Дмитром Головенком, який є керівником луцького видавничого відділу “Ключі”, де й була надрукована наша книга.
УВ: Коли чекати другий том вашої “Історії…”?
ОК: Важко сказати. Надіюсь, що наступна книга буде завершена восени цього року, або ж весною наступного.
Взагалі, написання книги є титанічною працею, яка вимагає великої затрати часу, сил та здоров’я. Мені ж доводиться ще працювати на іншій роботі, заробляючи гроші для сім’ї. Тож, писати книгу доводиться вечорами, ночами та вихідними днями. Крім того, для друку книги потрібні кошти. Тому, користуючись нагодою, звертаюсь по допомогу до усіх, кому не є байдужою доля української історичної науки. Спільно ми могли б видати наступну книгу більшим тиражем.
УВ: Чим ви любите займатись у вільний від роботи час? Чи маєте якесь хобі?
ОК: Так, це музика. Граю на кількох музичних інструментах, пишу пісні, тексти до пісень, роблю аранжування. Є одним із організаторів і керівником музичного гурту “Нова Хвиля”.
УВ: І на закінчення розкажіть кілька слів про свою сім’ю.
Одружений уже майже 20 років. Дружину звати Людмила. В Україні вона працювала викладачем іноземних мов. Тут, у Канаді, також працює учителем у школі. Вільно володіє англійською, французькою, німецькою, московською та українською мовами. Старший син Назар студент, молодший Орест учиться у 9 класі. Обоє, до речі, є учасниками гурту “Нова Хвиля”.
УВ: Дякуємо, пане Олександре, за цікаву та змістовну розмову.
•••
ВІД РЕДАКЦІЇ: починаючи з наступного номера, УВ публікуватиме витримки із книги Олександра Ковалевського “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”. Тож, якщо хочете знати більше про невідомі раніше сторінкин нашої історії – залишайтесь з нами.
Comments