Ця стаття є продовженням серії публікацій із книги ванкуверського автора О.Ковалевського “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”. Попередні розділи дивіться тут.
•••
Олександр Ковалевський (Ванкувер)
Частина друга. Друге Велике переселення народів
Трипілля-Аратта у своєму розвитку досягла таких висот, що для подальшого її прогресу потрібен був новий життєвий простір. Це було зумовлено кількома факторами. По-перше, удосконалення традиційних знарядь праці і поява перших металів спричинили зростання продуктивності праці трипільців.
По-друге, наслідком піднесення виробництва стало покращення харчування. Що, у свою чергу, привело до загального зростання життєвого рівня. Далі, ріст споживання, успіхи народної медицини та покращення якості життя суттєво збільшили середню тривалість життя людей. І, четверте, – усе вищеназване спричинило у Трипіллі демографічний вибух.
Стрімко зростає населення країни. Розвиток традиційних виробничих технологій уже не встигав за темпами збільшення кількості жителів міст та сіл. Це й змусило частину трипільців залишити рідні землі і відправитися у світ шукати нові території, які були б придатними для ведення рільничого господарства. Тож, у 5 тисячолітті до нашої ери розпочинається те, що можна назвати Другим Великим переселенням народів.
На першому його етапі трипільці розширювали зону проживання довкола своїх традиційних земель. У 5 тисячолітті до н.е. вони колонізували Подністров’я, Побужжя, Закарпаття, Волинь, Лівобережжя Дніпра, Поділля, Приазов’я, Північне Причорномор’я, а згодом і Крим. Загалом, протягом 5-4 тисячоліття до нашої ери практично усі території сучасної України були колонізовані трипільцями. Наші землі поступово перетворюються на густонаселену країну.
Тим часом на європейському континенті відбувалися подібні процеси. У цей період триває заселення Європи арійськими племенами. Обживаючи нові землі, арії в основному поселилися там, де й нині живуть їхні нащадки. Відтак у результаті колонізації ними ще донедавна диких європейських просторів почала формуватись сучасна етнічна карта Європи. Так була започаткована велика європейська цивілізація, яка стрімко рушить уперед суспільний прогрес. І яка на довгі роки стане визначальним фактором у розвитку усієї людської цивілізації.
Але оріяни колонізували не тільки європейські території. У 4 тисячолітті до н.е. розпочинається наступний етап Великого переселення народів – частина трипільців полишає територію України і вирушає у далекі краї. Праукраїнці (і, напевно, невелика частина прабалтійських та прагерманських племен) обігнули з заходу і сходу Кавказькі гори і опинилися у нинішньому Західному Ірані (або Оріяні, як вони назвали цю територію) та верхів’ях Тігру і Євфрату.
У середній течії цих рік жили дикі кочові племена аккадів, халдеїв, гуттів і негрів. Вони здивовано спостерігали, як з півночі йшли дивні люди і розселялися по їхніх землях. Прибулих незнайомців місцеві жителі назвали сумеріянами (шумерами). Чужаки були незвично білошкірими, світлоокими, розмовляли незрозумілою співучою мовою, їхнє військо їхало на конях. Сім’ї, домашній крам, пшеницю везли великими возами. Саме ці прибульці з України – оріяни (сумеріяни, або шумери) – прийшовши у Межиріччя та підкоривши місцеві племена, і заснували велику Шумеро-Аккадську державу.
Цьому твердженню можна й не вірити. Але чому тоді у царських могильниках шумерських міст (наприклад у місті Урі) поховані правителі, які є явно не місцевого походження? На фоні темношкірих чи смаглявих корінних жителів усі вони виділяються нордичним типом лиця та будови тіла, є білошкірими і русявими. Крім того, надто уже багато у шумерів спільного з українською національною традицією: у господарстві, культурі та способі життя.
Переселенці, прибувши у Месопотамію, будували хати-мазанки. Тобто, плели стіни хат з гнучких прутів і обмазували їх зсередини і ззовні глиною, після чого білили. Нагадаємо лише, що цей тип житла є традиційним для українців. Згодом вони почали розбудовувати міста, наприклад – Ур, Кіш, Ума, Куту, Киян, Марі, Шипар. Міста жили, як окремі держави, мали своїх ковалів, золотарів, зброярів, мельників, учителів.
Оріяни зуміли приборкати примхливі ріки Євфрат і Тігр. Вони споруджували земляні вали, які оберігали їхні поселення від повеней. На чолі кожного сумеріянського (оріянського) селища стояв староста, якого називали “татес”. Звучить надто уже по-українськи – майже, як “тато”.
Карта руху трипільців-аріїв в епоху Другого Великого переселення народів 4-2 тисячоліття до нашої ери
Шумери займались землеробством і тваринництвом. Виникає питання: звідки у диких місцевих племен могло взятися високорозвинене рільництво? Відповідь проста – воно було принесене у Межиріччя споконвічними трипільцями-землеробами звідти, де й зародилося – з України. Шумери мали також досить розвинене ремесло, уміли виплавляти метали (бронза), виготовляти тканини. На гончарному крузі робили якісний глиняний посуд, що нагадував трипільський. Мали розвинені науки, зокрема, арифметику, геометрію, астрологію, астрономію, медицину.
Розвивалась культура: живопис, скульптура, настінна мозаїка. Шумери любили пісенне мистецтво. А одним із найбільш улюблених інструментів у них були цимбали. Вражає їхнє храмове будівництво, зокрема, велич культових зіккуратів. Священною твариною у них був бик. Так само, як і в Україні тих часів.
Цікаво, що жінки у сумеріян були у великій пошані і мали рівні права з чоловіками. Нічого подібного серед місцевих аборигенів Межиріччя не було. Ця традиція існувала лише в українців-аріїв. А ввечері шумери усією сім’єю сідали вечеряти. Тепер згадаймо Шевченкове: “Сім’я вечеря коло хати”. Спільна вечеря, коли за одним столом збиралося кілька поколінь, що дружно жили в одній хаті (батьки, діти, онуки), також є давньою українською традицією.
Шумери використовували календар. Вони поділили рік на 12 місяців, добу на 24 години, коло на 360 градусів. Знали таблицю множення, могли передбачати сонячні і місячні затемнення. Крім того, у них було своє законодавство. А ще вони користувались піктографічним письмом, яке принесли з України.
Однак, збігло кільканадцять століть, і в оріянську Месопотамію вдерлися семітські кочові племена. Оріян було відносно небагато, тому стримати навалу диких племен вони не зуміли. Колись квітучі міста і села були пограбовані. Частина жителів, захищаючи свої землі, загинула. Захопивши Шумеро-Аккадську державу, семіти започаткували нову – Вавілонське царство.
Ті шумери, котрим пощастило вижити, залишили Межиріччя і вирушили на північ, де знову заснували нові цивілізації. Так виникло царство Урарту та перші Іранські держави. А у Малій Азії на території сучасної Туреччини вони створили знамените Хеттське царство. Решта сумеріян пішли ще далі на північ і у середині ІІ тисячоліття до нашої ери повернулись на колись давно залишені землі Праукраїни.
Але праукраїнці були засновниками не лише Шумеро-Аккадської держави. Вони відіграли головну роль також у формуванні в кінці четвертого тисячоліття до нашої ери Єгипетського царства. Першими царями Єгипту були арійці. Вони ж започаткували перші царські династії.
У середині 4 тисячоліття до н.е. у долину річки Ніл прибули перші переселенці з Трипілля. Деяка їхня частина пішла на захід нинішньої Північної Африки, яка в ті часи всепланетного похолодання нагадувала лісостепи нинішньої південної України. Оселившись там, оріяни почали займатися землеробством і розбудовувати звичний їм спосіб життя. З часом більшість з них повернеться до Європи. Ще хтось мігрує до Єгипетського царства, де у той час заправляли їхні колишні земляки.
Ті, що залишаться, будуть асимільовані місцевими племенами туарегів. Однак, у звичаях і побуті місцевих жителів ще й досьогодні зберігся оріянський слід. Наприклад, туареги називають річку “вóда”. Молодь збирається на “вечорниці”, співають пісень, де багато слів і звучання нагадують українські народні пісні. В одязі жінок-туарегок є багато елементів вишивки (червоного-чорного), що подібні до наших українських вишиванок. Та й колір шкіри туарегів значно світліший, ніж в інших навколишніх народів.
Трипільці, котрі поселилися у долині річки Ніл, створили дві держави: на півночі – Нижній Єгипет і на півдні – Верхній Єгипет. Приблизно у 3000 році до н.е. два царства будуть об’єднані у єдиній державі. Об’єднувачем країни став цар півдня Менес. На місці сучасного Каїру він побудував храм Хет-ка-Пта, що у перекладі означає “Будинок Духа Птаха”. (Звучить чомусь дуже подібно до українського: Хатка Птаха). Пізніше греки назовуть його “Ейгюптус”. Це слово й увійде в історію, як назва цілої країни.
Розпочався цивілізований династичний період історії Єгипту. Цікавим є той факт, що правитель Менес не був місцевого походження. Він, так само, як і уся єгипетська правляча еліта, був нащадком пелазгів – переселенців з Праукраїни, які у середині 4 тисячоліття до нашої ери заселили долину річки Ніл.
На користь цієї гіпотези говорить кілька фактів. По-перше. У давніх джерелах Менес згадується не як темношкірий абориген, а як високий та світлошкірий прибулець. По-друге. Згадайте українську назву храму: Хет-ка-Пта (Хатка Птаха). Вона явно не місцевого походження. По-третє. Єгиптяни епохи Менеса обожнювали лелеку. І на честь птаха навіть збудували храм. У пелазгів він також вважався священним. По-четверте. Вплив трипільської культури відчувався в усьому: у мові, побуті, звичаях, елементах одягу і релігійних віруваннях єгиптян. А на стінах єгипетських храмів часто зустрічається зображення, що нагадує тризуб, який був одним із символів трипільців.
Зображення на гробниці фараона Херембеха (2 тисячоліття до нашої ери) Трипілець-гіксос з чубом-оселедцем
Друга міграційна хвиля з України до Єгипту розпочалася у 18-17 столітті до н.е. На цей раз володарями країни стали гіксоси, котрі також були одним із арійських народів Трипілля-Аратти. Вони заснували 15 і 16 династію єгипетських фараонів. Це були високі на зріст, русяві, синьоокі та білошкірі люди. Багато з них носили чуби-оселедці. Вони привезли з собою і поширили у Єгипті металеву зброю, колісниці і вози.
Слово гіксоси сучасними єгиптологами перекладається, як “володарі чужоземних країн”. Це також говорить про те, що вони були не місцевого, а прийшлого походження. Імена їхніх фараонів мають явно українське коріння: Мина, Киян, Шишак, Тудалій, Гузій, Вусирод, Гор, Любарн, Укрмир. І ще один цікавий факт: померлих фараонів єгиптяни відвозили до місця поховання на… санях. І це у країні, де ніхто не знав, що таке сніг!? Звідки така традиція? Та з України, звісно! Подібний звичай існував в українців і пізніше: в епоху Київської Імперії у такий спосіб часто ховали київських князів.
Традиція будувати на місці поховання єгипетських фараонів величні піраміди також не є випадковістю. Згадайте, що ховаючи померлих правителів, скіфи насипали величезні кургани-піраміди. Такий же звичай існував і в епоху Київської Імперії. За часів Козаччини загиблих гетьманів, полковників та простих козаків також вшановували високими земляними курганами. По усій території України їх розкидано тисячі. Цей звичай бере початок ще від часів Трипілля. Тож не дивно, що мігрувавши до Єгипту, українці принесли з собою і свої поховальні обряди.
Зараз на території Єгипту проживають араби, які у свій час завоювали цю країну. Мова, якою говорили фараони, померла. Сучасні єгиптяни говорять мовою завойовників – арабською. Але араби не можуть вважатися спадкоємцями Єгипетського царства, оскільки не є нащадками перших єгиптян. Їхня культура є цілком відмінною від тієї, яка існувала на цих землях кілька тисяч років тому. Засновниками і творцями ранньоєгипетської держави були вихідці з Трипілля-Аратти. Тобто – праукраїнці!
Важливу роль у переселенських рухах тих часів відіграли згадувані уже нами пелазги. Це було об’єднання давньоукраїнських племен часів Трипільської цивілізації. Проживали у поріччі Росі, Дніпра, Десни, Прип’яті. У 4 тисячолітті до нашої ери вони залишили Трипілля-Аратту і вирушили освоювати нові землі.
У кінці ІІІ тисячоліття до нашої ери пелазги завоювали острів Кріт, де заснували величну Мінойську цивілізацію. За рівнем свого розвитку вона стала унікальним явищем у світовій історії. Перші грецькі міста-держави, які виникли у Малій Азії, і навіть легендарна Троя теж були засновані пелазгами. А грецькі народи-державотворці – ахейці, іонійці, дорійці – ніхто інші, як переселенці з Трипілля! “Батько історії” Геродот колись писав, що Еллада (Стародавня Греція) спочатку називалася Пелазгією. На українське походження пелазгів вказують і назви їхніх племен. Наприклад: пани, галичі, поляни, любичі, гірники, вовки, компанійці, доляни, заліси, лучани, расини.
У кінці ІІ тисячоліття до нашої ери трипільське плем’я дорійців (арійців), яке проживало на півдні України, завойовує Грецію і створює тут свою цивілізацію. З їхнім приходом дике місцеве населення познайомилося з такими технологічними новинками, як землеробство, тваринництво, технологія обробки металів, верхова їзда, плуг, металева зброя, ткацтво, писемність, нотна грамота, мистецтво співу тощо.
Дорійці дали назву багатьом грецьким топонімам. Наприклад, Еллада (на честь Бога грози Іла), Сіракузи (на Херсонщині – Сірогози), острів Кос (на Івано-Франківщині – місто Косів), острів Карпатос (наші гори Карпати). Головним богом у спартанців-дорійців був Арес. Цей могутній Бог війни у скіфів також вважався верховним божеством. Предмети побуту, посуд, житло спартанців – усе несло у собі традиції трипільців.
Частина пелазгів осіла на землях, які з часом стали називатися Палестиною, а їх самих згодом назвали філістимлянами. Отож, у Палестині задовго до приходу на ці землі іудеїв, уже були міста, засновані пелазгами. Це Скіфопіль і Русасалем, котрий зараз називається Єрусалим! Ось що про це пише відомий американський історик Джон А.Вільсон у книзі “Культура Стародавнього Єгипту”: “Гіксоси, мирно вийшовши з Єгипту, побудували місто Єрусалим десь за 500 років перед вторгненням жидів до Ханаану. Ханаани звали гіксосів “русами”, а збудоване ними селище “Русасалем”, що означає “Русів постій, мир”. Зі слова “Русасалем” постало слово “Єрусалим”.
Ця гіпотеза має наукове підтвердження. Ізраїльський археолог Еммануель Анаті у своїй книзі “Палестина до давніх євреїв” (Лондон, 1964) пише, що під час археологічних досліджень у Палестині були відкриті поховання гіксосів. У могилах вчені виявили керамічні вироби та речі, ідентичні знайденим у Трипіллі.
Засновники Римської держави – етруски, теж походять із легендарної Аратти-Трипілля! Це були українські племена, котрі у першому тисячолітті до нашої ери заселили північ Апеннінського півострова. Ще у 1853 році у Московській імперії була видана книга Олександра Черткова “Пелазго-фракійські племена, що населяли Італію”. Перед написанням цієї книги автор у європейських бібліотеках детально дослідив оригінальні твори античних авторів. Це дало йому змогу зробити сенсаційний висновок про те, що творцями античної цивілізації були вихідці з українських земель – пелазги та етруски. У своїх висновках він опирався на свідчення Страбона, Діонісія Галікарнаського, Геродота, Тіта Лівія, Плутарха, Плінія, Платона та інших.
Олександр Чертков подає назви етруських племен, котрі, внаслідок демографічного вибуху, залишили простори Трипілля-Аратти і переселилися до Італії та Греції. Це: орачі, трояни, дуліби, ірпіни, бреги, поляни, обричі, давні. Як бачимо, чисто українські слова. Нічого латинського у них немає.
Називає він і імена перших етруських міст: Оріана, Кордон, Порусія, Оратанія, Малюта, Кума, Русалія, Коса, Курінь, Спѝна, Галичі, Луг, Перун, Боян, Поляна, Лугань, Тур, Мотига, Київ, Озеро, Лях, Сало. Знову – українізми! А ось українські слова, якими етруски послуговувалися ще у другому тисячолітті до нашої ери: скриня, господиня, земля, святиня, хата, погани, жупан, тризна та багато інших.
Тож не дивно, що Тіт Лівій колись написав: “Від берегів Тибру й до Альпійських гір, від одного моря до другого – усе було заселене етруськими племенами”. На цих землях етруски створили високорозвинену цивілізацію, що передувала римській. Розвивалася економіка, архітектура, містобудування, мистецтво, художнє ремесло. Етруські жінки мали рівні права з чоловіками, користувалися великою пошаною і приймали активну участь у суспільному житті країни. Це знову – суто українське явище.
А ще етруски танцювали… гопак. Свідчення про це О.Чертков віднайшов у працях давніх авторів. Діонісій Галікарнаський писав про молодих патриціїв, котрі проходячи вулицями Риму “…співали й спритно танцювали, жваво підстрибуючи та тупаючи ногами”. І далі: “Один із учасників танцює вприсядку, просуваючись поволі уперед, а інші йдуть слідом, співаючи пісні”. Чи танцюють подібні танці у супроводі хору італійці? Ні! Так танцюють лише українці!
У 7 столітті до нашої ери Етрурія вступає у смугу кризи. І згодом буде підкорена місцевими грецькими та латинськими племенами. За словами О.Черткова, помираючи, етруська держава дала початок грецькій та римській цивілізаціям.
Вирушили оріяни-праукраїнці і на Схід. Вони пройшли територіями Середньої Азії, Ірану і дійшли до Індії, яку назвали Бгарата, на честь своєї Батьківщини Аратти. І тут, у Бгараті, оріяни записали свої священні тексти та гімни у книгах “Рігведі” (друга половина ІІ тисячоліття до н.е.) та “Авесті” (початок І тисячоліття до н.е.).
У сучасній науці побутує думка про те, що Ведична література народилася в Індії, і що це є священні тексти індуїзму. Але таке твердження не відповідає істині. Ведичні тексти створювалися аріями, які ніколи не були автохтонним населенням Індії. Тож, Ведична література могла з’явитися там лише з приходом арійців. І оспівувати індуїзм арії також не могли – у них були зовсім інші вірування та Боги.
Про це у своїй книзі “Індійська філософія” пише президент Індії, видатний історик та філософ С.Радгакрішнан: “Веди – найстародавніший пам’ятник людського розуму, яким розпоряджається людство… Оріяни принесли з собою поняття та вірування, які вони продовжували розвивати в Індії. У Ведах обожнюється чарівна природа Оріяни-Скитії-Руси-України”.
А ось що пишуть Креґем Кларк та Стюарт Піґґот, англійські дослідники Вед: “У Ведах немає згадки про банани, оливки, пальми, пустелі, мавп, верблюдів, жирафів. А є згадки про ос, лососів, рисей, оленів, ведмедів, вовків, бджіл. Тобто, про весь той світ, що належить просторові на захід від Уралу і на північ від Чорного моря”.
Тож, Священне Ведичне вчення зародилось на території України. А з початком Великого переселення трипільців-аріїв поширилось до Індії. Цілком зрозуміло, що з часом Ведична література пристосувалася до місцевих умов і за формою набула деяких індуських рис. Саме це й вводить в оману дослідників. Якби Ведичні тексти збереглися в Україні, то за формою вони були б зовсім іншими.
Прийнято вважати, що мовою, на якій розмовляли арійські народи, був санскрит. У зв’язку з цим виникає кілька логічних запитань: хто був його творцем?; де він виник?; коли з’явилася ця мова? Учені й досі не мають єдиної думки з цього приводу. Усі лише сходяться на тому, що: перше – цією мовою розмовляли індоєвропейські народи; друге – вона, очевидно, є найдавнішою у світі; третє – санскрит остаточно сформувався у 5 столітті до нашої ери, як мова релігійної еліти – брахманів, і за останні дві з половиною тисячі років не зазнав істотних змін; четверте – ця мова не була у широкому ужитку, а зберігалася, як священна; п’яте – вона є мертвою мовою, а її носії уже давно вимерли; шосте – санскрит зберігся лише в Індії. Ним написані священні книги “Рігведа”, “Авеста”, “Магабгарата” та інші.
Але в усіх цих стереотипах є кілька помилок, які унеможливлюють знаходження відповіді на запитання про місце виникнення та творців цієї мови. І головна помилка полягає у тому, що нинішній варіант санскриту вважається його оригінальною версією. Виходячи з цього дійсно важко віднайти його Батьківщину, оскільки ця мова не схожа на жодну іншу.
Але можна піти зовсім іншим шляхом. Однозначно, що санскрит не є мовою автохтонного населення Індії – це мова прийшла. Жодної іншої міграційної хвилі, окрім арійської, у 2 тисячолітті до нашої ери історія не знає. Тож санскрит до Індостану могли принести лише арії, які цією мовою розмовляли. Батьківщиною арійців було Північне Причорномор’я. Звідси висновок: санскрит виник на території України. Про це у книзі “Етнологія Європи” пише відомий дослідник Р.Дж.Латгем: “…санскритська мова є європейського походження. В Азії вона поширилась тому, що до Індії, далеко перед народженням Христа, прибули арії з України”.
Подібну думку висловив мовознавець А.Діамонт у книзі “Історія та оригінальність мови”: “У степах Східної Європи, більше, ніж 5000 років тому, започаткувалася індоєвропейська мова. Її діалекти роз’єдналися на мови, які поширили багато народів світу”. Про українське коріння санскриту стверджують також С.Радгакрішнан, Р.С.Маюмдар та багато інших вчених.
Є достатньо фактів, які підтверджують правильність цих висновків. По-перше, на основі досліджень санскриту багато учених заявило, що найбільш наближеною до нього є українська мова. Зокрема про це говорить відомий московський історик, філософ, поет, мовознавець та релігійний діяч 19 століття Олексій Степанович Хом’яков (1804-1860 р.р.). До такого висновку він прийшов, коли готував до друку перший у Московії словник санскритської мови.
По-друге, у санскриті є більше тисячі українських слів, якими ми користуємося й донині. Наприклад: тато, буття, ворота, сотня, узвар, пити, дати, йти, ясно, святий, вогонь, рушати, спати, кіл, диво, віра, плавати, ліпити, радити, уміти, отаман, зима, кара, їжа, ненька, могутній, нова, наречена, сад, Дажбог, сміх, тонкий, весна, гарний, орач, орати, бити.
Третє. Українська мова стала ключем для розшифрування багатьох давніх текстів. Всесвітньовідомий французький історик та лінгвіст Жан-Франсуа Шампольйон тривалий час намагався прочитати єгипетські письмена. Але безуспішно. Доки не зацікавився давньоукраїнською мовою. Використовуючи її, він зрештою зумів у 1822 році прочитати єгипетські ієрогліфи. Інший приклад: у 1975 році болгарський учений Джон Стойко на основі української мови розшифрував письмена етрусків. Це свідчить, що українська мова є найдавнішою. Вона є тією прамовою, з якої пішли усі інші мови відомих стародавніх культур та цивілізацій.
По-четверте, первинний санскрит є священним засобом комунікації. Він був даний арійцям Богами для спілкування ще у “золоті” часи Гіпербореї. Відповідно – це була благородна мова, чиста та без інвективу (матюків). Тепер згадаймо, що українська мова є практично єдиною у світі, де відсутнє лихослів’я. Чому? Тому, що створена вона була на основі санскриту та мовних традицій аріїв.
П’яте. Священні Ведичні тексти були принесені до Індії і записані на санскриті арійцями. Разом з ними прийшли і їхні вірування. А тепер давайте порівняємо українську та індуську міфологію. Вражаюче, але вона є ідентичною. Судіть самі: наш верховний Бог Сварог існує в Індії, як Сварга, Дажбог у індусів – Дажба, Перун – Варуна, Бог вітрів Вій та смерті Яма зовуться так само, а Трипільська Діва збереглася в Індії, як Дева.
Тож, ідентичність санскриту та української мови є незаперечною. Але виникає логічне запитання: чому ж тоді санскрит і українська мова різняться між собою? Відповідь є досить простою. Арії, які мігрували з України до Індії, кілька тисяч років жили у відриві від своєї Батьківщини. За цей час їхня мова контактувала з мовами місцевих автохтонних народів. Зрозуміло, що під їхнім впливом вона зазнала суттєвих змін. З часом сформувався той її варіант, який ми усі знаємо і називаємо санскритом.
У цьому й помилка: те, що вчені вважають первинним санскритом, є лише мовною мішаниною, яка остаточно сформувалася у 5 столітті до нашої ери. Тобто – це є спотворений індійський варіант давньої української мови. А оригінально санскрит був зовсім іншим. В своїй основі це була мова арійських народів, які в епоху Трипілля-Аратти проживали на території України. Тобто – це була давньоукраїнська мова.
Тож, говорячи про санскрит, ми повинні мати на увазі не той його теперішній мікс, на якому був написаний індуський варіант “Рігведи”, “Авести” чи “Магабгарати”, а давньоукраїнську мову праукраїнців-аріїв часів Трипілля.
У 80-х роках 20 століття у пустелі Такла-Макан, у басейні річки Тарім, біля міст Черчень, Урумчі та Лоулань (Китайська Народна Республіка) були знайдені поховання людей. Дякуючи сухому клімату та солоним ґрунтам мумії чудово збереглися. І нічого у цьому не було б дивного, якби не одне але… Усі вони належали білим європейцям з характерною нордичною будовою обличчя та тіла. На даний час у різних кінцях Китаю таких мумій знайдено уже кілька сотень. Їхній вік вченими оцінюється від чотирьох до двох тисяч років!
Це відкриття поставило перед істориками цілу низку запитань. Звідки у Китаї європейці? Хто ці люди? Як вони опинилися за тисячі кілометрів від своїх земель? І взагалі – де знаходиться їхня перша Батьківщина?
Подальші дослідження показали, що муміфіковані тіла належать представникам арійської раси, котрі у 2 тисячолітті до нашої ери мігрували на територію Західного Китаю. Ця версія спочатку була нічим не підтвердженою гіпотезою. Доки у 2010 році не було проведене генетичне дослідження мумій. Для вивчення були взяті найстаріші тіла, поховані приблизно у 2000 році до нашої ери. Генетичний аналіз показав, що залишки містять у собі гаплогрупу R1a, яка є характерною лише для арійських народів.
Тож, питання було вирішено: це дійсно були європейці. Таким чином, починаючи з ІІІ тисячоліття до н.е. у Китаї проживали арії. Якщо врахувати, що це був період Великого переселення народів, то їхня поява в Азії не була чимось дивним. Міграція трипільців-аріїв до Китаю стала наслідком демографічного вибуху у Трипіллі-Аратті. Тохарійці (саме так учені назвали цих переселенців з Праукраїни) вирушили на Схід у пошуках земель, придатних для ведення рільничого господарства.
Дослідження поховань показали, що “китайські” арії досягли дивовижно високого рівня у своєму розвитку. Були вони високими (170-190 см), кремезними та білошкірими людьми. Носили розкішний, барвистий одяг, пошитий з якісних різнокольорових тканин, які й через тисячі років не втратили яскравість. Одягали штани, пальта, сорочки, панчохи, якісне шкіряне взуття та багато прикрашені капелюхи.
Серед речей, знайдених у похованнях, були шуби, шкіряні рукавички та сумки, ножі, дзеркала, прикраси, чудовий посуд, зерна пшениці і навіть дитяча пляшечка для годування немовляти, яка була виготовлена з овечого соскá. Усе це говорить про те, що тохарійці були висококультурним народом, займалися сільським господарством та мали досить розвинені різноманітні ремесла. “Китайські” арії уміли навіть робити хірургічні операції, про що свідчить розріз на шиї однієї із мумій чоловічої статі, який був зашитий кінським волосом.
Відкриття арійських поховань у Китаї змушує учених переглянути давню історію цієї країни. Усе говорить про те, що Західний Китай був заселений білими людьми ще до того, як там з’явилися монголоїди. І лише у 8 столітті до нашої ери арійці були витіснені, знищені або асимільовані тюркомовними народами монголоїдного типу. Якщо подібні поховання будуть знайдені і в інших провінціях, то можна буде говорити про культурну експансію європейських аріїв по усій території Китаю.
Мумія мужчини-арійця (2 тисячоліття до нашої ери) Знайдена біля міста Черчень, Китай
І інший висновок: є усі підстави говорити про те, що найважливіші винаходи, які приписують місцевим аборигенам, також були принесені у Китай українськими аріями. Наприклад, метали, досконала зброя (мечі з обома загостреними сторонами, сокири, луки, булави, списи з металевими наконечниками, міцні метало-шкіряні обладунки), колесо зі спицями, господарські вози, бойові колісниці, кінська упряж (дерев’яні вудила, батіг, шкіряні вуздечка та сідла), верхова їзда, різного виду тканини і ткацькі верстати для їх виготовлення, якісний посуд. Адже вищої культури ІІ тисячоліття до нашої ери, ніж тохаро-арійська, у Китаї ще відкрито не було. Нічого подібного місцеві монголоїди на усьому азіатському континенті у цей час створити не змогли.
Не викликає сумніву, що й такі відомі “китайські” винаходи, як компас, порох, шовк, технологія виготовлення фарфору також належать арійським народам. Якщо українські арії колонізували Західний Китай, то чому вони не могли мати значно ширшу зону свого проживання? Очевидно, у давнину арії населяли усю територію Китаю. Вони й створили усі ці дива тогочасної науки та техніки.
Едвін Пуллібланк, з Університету Британської Колумбії (Канада), стверджує про постійну європейську присутність у Китаї у І тисячолітті до нашої ери. У китайських джерелах постійно згадуються добре озброєні білі чужинці-вершники, які контролювали значні території, і славилися неймовірною військовою майстерністю. Канадійський учений переконаний, що це були Причорноморські скіфи. Він також довів, що європейці відіграли головну роль у становленні у 221 році до н.е. першої централізованої Китайської імперії Цінь-Шихуанді.
Але з часом арійці будуть підкорені місцевими племенами монголоїдного типу. Аборигенів було надто багато: згадаймо, що Китай уже з самих давніх часів славився неймовірною народжуваністю та непомірною кількістю населення. Тож, предки сучасних китайців, перейнявши в арійців їхні передові військові технології (якісна залізна зброя, засоби захисту, мистецтво верхової їзди, бойові колісниці), зможуть їх підкорити. Велика арійська цивілізація у Китаї загине. А її носії будуть асимільовані серед диких місцевих монголоїдів. Повториться історія з айнами у Японії.
Натомість народиться рабовласницький Китай з усіма його жахіттями. Про арійців з часом забудуть, а їхні великі винаходи стануть надбанням аборигенів. Але нічого нового переможці аріїв створити уже більше не зможуть. А лише використовуватимуть те, що було винайдено до них. Йтимуть століття за століттями, змінюватимуться епохи, арійська Європа дивуватиме світ усе новими культурними та технологічними досягненнями. А Китай так і залишатиметься відсталою рабовласницькою державою.
Розселення арійської раси. Карта з книги Артура Кемпа “Марш титанів. Історія білої раси”
Підсумовуючи, скажемо: давно уже прийшов час переглянути загальноприйняту концепцію світової історії. Без сумніву, Шумерська, Єгипетська, Грецька та усі інші ранні держави були великими цивілізаціями. І ми не збираємося применшувати їхню велич. Однак, вони не були першими. Світовим центром, з якого ці культури розвинулися, було Трипілля-Аратта.
Про те, що українські землі є “колискою” світової цивілізації, говорить щораз більше учених із світовим ім’ям. Це, зокрема, Дж.Гавкс, Л.Вуллі, Г.Кларк, Георг Біббі, Л.Спраг де Кемп, Р.Гіршмен, Дж.Мелларт та багато інших.
Відомий історик Джон Бовле у книзі “Людина у віках” пише: “Арії вийшли з території України”. Герберт Дж.Мюллер у книзі “Воля у стародавньому світі” зазначив: “Учені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною батьківщиною індо-європейців”. А це уже Джавахарлал Неру, прем’єр-міністр Індії: “Оріянська група походить із широких просторів Дунаю, Дніпра та Дону”. “Україна більше, ніж інші країни Європи та Азії може претендувати бути землею аріїв”. (М.Маюмдар, віце-президент Декка університету, Індія). А ось слова Арвінда Аллока, директора інституту охорони національних пам’яток Індії: “Я бачив пам’ятки аріїв і козаків біля Кременчука, а також у Переяславі… Можу сказати тепер: Україна є прабатьківщиною аріїв”.
Таких цитат можна наводити сотні. Однак, українська офіційна історична наука й досі залишається у полоні міфів. Наші дослідники так і не визнали першості своєї країни у творенні світової історії. Більше того, вони не те, що не визнають себе аріями, але навіть не погоджуються з думкою, що українці (а, отже, і вони самі) є спадкоємцями великої Трипільської цивілізації.
Уявляєте?.. Цивілізаційний процес на території України тривав тисячоліттями і був єдиним та безперервним. Трипілля-Аратта існувала п’ять тисяч років, її творці нікуди з українських земель не зникали. Але, все-одно, – ми не є спадкоємцями Трипільської цивілізації?! Вона з’явилася нізвідки, деякий час існувала і кудись безслідно зникла?! А українці на своїх землях взялися невідомо коли і звідки?!
Чи ж прозріють?..
Comentarios