Ця стаття є продовженням серії публікацій із книги ванкуверського автора О.Ковалевського “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”. Попередні розділи дивіться тут.
• • •
Загибель Гіпербореї та інших високорозвинених земних цивілізацій. Перше Велике переселення народів
Олександр Ковалевський (Ванкувер)
До глобальних змін, які радикально змінять хід історії, як арійського, так і неарійського світу, залишалося ще кілька тисячоліть…
Тим часом, життя Гіпербореї йшло звичним шляхом – духовність, гармонія і добробут. Оріяни могли загалом жити вічно, однак обмежували свій земний шлях до 500-800 років (про таку тривалість життя людей у минулому згадує і Біблія), щоб згодом із волі Сварога отримати нове тіло після смерті, і повернутися до життя в Яву…
…Звичайно, арійці мали постійні і різнобічні стосунки з іншими людськими цивілізаціями, близькими чи далекими (мова йде не про неандертальців та кроманьйонців – їх вони уникали). Майже сусідами Гіпербореї була Атлантида, яка не дає історикам, ученим та археологам спокою і досі. Головне, що хвилює дослідників, – де знаходився цей материк? Чому він загинув?
Затонула Атлантида очима художника
На той час (25 тисяч років до н.е.) Атлантида охоплювала декілька островів. Найбільший з них – нинішня Гренландія. На південь від неї між Північною Америкою і Європою, точніше Піренейським півостровом, знаходилося ще три дрібніших острова завбільшки з нинішню Іспанію і Португалію. Саме ці ділянки суші, де острівна цивілізація досягла найвижчого рівня розвитку, були несподівано зруйновані в результаті велетенського природного катаклізму. Як це сталося, мова піде пізніше.
Вперше Атлантида згадується у двох коротких діалогах давньогрецького філософа Платона – “Тімей” і “Крітій” (359-347 р.р. до н.е.). Вважається, що Платон запозичив історію про цю цивілізацію із давніх розповідей свого далекого родича, відомого афінського законодавця і лірика Солона. Той, у свою чергу, почув цю оповідь, коли гостював у місті Саїс при дворі єгипетського фараона Амазіса.
В Саїсі Солон відвідав храм Нейт, де спілкувався з жерцем, а той розповів йому про Атлантиду. За словами служителя культу, це був великий острів, більший, ніж Лівія і Азія разом узяті. У ті часи Лівією називали частину Північної Африки, що прилягала до Середземного моря на захід від Нілу. Азією давні греки називали територію сучасної Малої Азії.
Із розповіді випливало, що Атлантида існувала 9 тисяч років назад. Знаходилась вона на протилежному боці від Геркулесових стовбів (Гібралтарської протоки) в Атлантичному океані. Атлантидою керував союз царів, які вели свій рід від Посейдона – бога морської стихії і землетрусів. На честь Атласа, старшого сина Посейдона, назвали острів і океан, що його омивав.
Імперія атлантів була велетенським і могутнім державним утворенням, казково красивим місцем, багатим природними ресурсами, з безліччю річок, озер, багаточисельними копальнями, великою кількістю доглянутих садів, з лісами, де водилась різноманітна дичина.
Кожен цар на острові володів власним, добре облаштованим містом. Однак, найбільше враження справляла столиця, котрою управляли спадкоємці Атласа. Це давнє місто захищали три оббиті металом, розміщені концентричними колами стіни, кожну з яких оточував рів з водою. Зовнішня стіна була покрита бронзою, наступна – оловом, а внутрішня сяяла червоним кольором якогось невідомого металу. Атланти викопали величезний підземний канал, збудували рови, що з’єднували центральну частину міста з морем, вирубали гавань у камінних стінах…
…Однак, за словами Платона, стався великої сили землетрус, що супроводжувався гігантським потопом, і материк Атлантида пішов на морське дно протягом жахливого одного дня і однієї ночі.
Про цю катастрофу, що охопила всю нашу планету, згадують у своїх давніх міфах усі народи, які на той час проживали. Вони називають приблизно один час (10-12 тисяч років тому), коли стався надпотужний землетрус, а потім морські хвилі небаченої висоти накотилися на сушу.
У багатьох міфах індіанців Центральної Америки малювалася така картина катастрофи. Спочатку на блакитному небі з’явилася вогняна “голова змія”, завбільшки як сонце. Від голови тягнувся довгий чорний “хвіст” на півнеба. Далі “голова” з жахливим ревом рухнула у море, прогримів величезної сили вибух, земля здригнулася під ногами, небо захиталося, сонце заховалося у вогняних хмарах, стало холодно, настала ніч і на небі засвітилися зорі.
Очевидно, це був гігантський астероїд, чи метеорит до 2 кілометрів у діаметрі. Ввійшовши у земну атмосферу, він, імовірно, розколовся на три частини. Головний удар прийшовся у те місце, де нині знаходиться Мексиканська затока, яка внаслідок цього зіткнення і утворилася.
Земна кора проламалася, розжарена магма вилилася в океан. Мільйони тон води у вигляді пари піднялися вгору, закрили небо хмарами, полилися дощі. Велетенські цунамі затопили значні території суші. Північний і південний полюси почали повільно зміщуватися зі своїх точок.
…В цей час у Гіпербореї, внаслідок катастрофи, настало різке похолодання…
…Першими відчули небезпеку різні водоплавні птахи: гуси, журавлі, качки, лебеді. Вони здійнялися у небо і ключами полетіли на південь. Але кожної весни, навіть через 12 тисяч років, повертаються на північ, аби вивести пташенят. Чому? Очевидно, в їхній генетичній пам’яті закладена інформація про те, що їхня прабатьківщина знаходиться саме тут, під кригами Льодовитого океану.
Від пережитого всепланетного стресу оріяни поступово втрачали свої вміння і здібності. Вони вже не могли управляти повітряними масами, все більше гіперборейців не в силі було здійнятися у повітря, забувалася технологія телепатичної передачі інформації на відстань. Все важче було напряму спілкуватися з Богами. Все змішалося, життєві процеси ставали некерованими.
Якщо в попередні роки температура в Оріяні піднімалася до плюс 30градусів по Цельсію, то тепер, не дивлячись на літню пору, день і ніч падав сніг. Дуже швидко вóди навколо Гіпербореї почало затягувати кригою, чого ніколи не було. Це примусило арійців прийняти остаточне рішення – перебиратися на південь.
Почалась підготовка до евакуації. Оріяни мали великі парусні кораблі, які й вирішили використати для переселення. Коли лід зміцнів, арійці переобладнали човни, поставивши їх на величезні лижі. Після цього погрузили на сани-кораблі різний реманент, великий запас їжі, приручених тварин, домашній скарб, географічні карти. Забрали свої сім’ї і, нап’явши вітрила, відправились у далеку незвідану дорогу, у незнайомі, ворожі та небезпечні світи…
…Декілька тисяч аріїв залишилися на архіпелазі, заховавшись у підземні міста, сподіваючись все-таки перечекати похолодання. Їх там назавжди поховали крижані брили, що насувалися з північного-сходу. Квітучі міста й села, поля, гаї, ліси, річки, озера спочатку присипав кількаметровий шар снігу, а потім зім’яв двохкілометрової товщини шар льоду, що продовжував невблаганно рухатися на південь, по слідах відступаючих перед грізною стихією гіперборейців-аріїв.
Переселенці рухалися двома головними потоками. Перший проходив через Землю Франца-Йосифа та Шпіцберген у напрямку Скандинавії. На той час Балтійське море було великим прісним озером, сьогоднішній півострів Ютландія разом з островами напряму сполучався із Скандинавією. Саме цим “мостом” давні оріяни і перебралися до Європи.
Другий, значно менший потік людей і приручених тварин, прямував на південь через острів Нова Земля, далі Уральськими горами, звідти на південний схід до Алтаю і озера Байкал. Спорудивши човни, оріяни притоками Амуру попливли на схід.
Цей похід тривав не один і не два десятки років. На своєму шляху переселенці зустрічали різні племена кроманьйонського (чи навіть, подекуди, неандертальського) типу, що нерідко закінчувалося кривавими сутичками. Мирні хлібороби, які до цього не знали війн, мусили пристосовуватися до нових умов та обставин і створювати досконалу зброю…
…У Японії арійці створили свою самобутню цивілізацію. Пізніше їхня держава буде завойована і зруйнована переселенцями з Кореї. Якби цього не сталося, то зараз Японія була б заселена білими людьми, нащадками арійців. Однак, предки японців захопили їхні володіння, а їх самих частково винищили чи асимілювали.
Джангин - айнський воїн
Дивно, але завойовники-протомонголоїди, які називали підкорених оріян айнами, перейняли у них високу культуру, доповнивши своєю. Особливо багато вони запозичили з їхнього військового мистецтва. Пізніше майстерність та дивовижні бойові вміння айнів стали надбанням японських самураїв.
Айни були чудовими лучниками – вони могли стріляти далеко і влучно. Їхні луки були досить тугими, що надавало стрілі високої початкової швидкості і убивчої сили. Наконечники виготовлялися з кістки або каменю і намазувалися аконітовою отрутою, яку називали “суруку”. Пізніше вістря стріл стали виготовляти з металу, так само змащуючи їх смертоносною отрутою.
Айни придумали також якісні мечі. Були вони слабкозігнутими, короткими (50 сантиметрів завдовжки) і з одностороннім заточуванням. Мали досить довгу ручку, що дозволяло, у разі потреби, тримати меч двома руками. Виготовлялися за доволі складною технологією. Зовнішня рубаюча частина виливалася з твердого металу, а серцевина з м’якшого і в’язкого. Після чого меч проходив особливу термічну обробку з подальшим заточуванням і поліруванням.
Готовий меч був неймовірно гострим, міцним і, у той же час, гнучким та пружним. Айни навчилися досконало володіти цією зброєю. У них існував культ меча: його шанували, зберігали у спеціально відведених місцях, ним гордилися, передавали у спадок. У бою айни часто відмовлялися від щита і билися двома мечами…
Дерев’яний ручний хрест 19 століття зі свастикою. Копія
…Саме від айнів беруть початок японські бойові мистецтва та їхні знамениті ніндзя. Тож не дивно, що японці боялися відкритого бою з айнами. І якщо інколи й перемагали їх, то лише хитрістю та підступністю.
Були айни-воїни сміливими та гордими, вважаючи смерть кращою альтернативою полону. Тому з правого боку вони носили особливий ніж. Але він використовувався лише для здійснення ритуального самогубства, яке у них звалося “ерітокпа”. Пізніше цю традицію запозичать самураї, назвавши на свій лад “харакірі”. Ритуальне самовбивство нерідко дійсно було кращим за полон. Оскільки, дикі нащадки синантропів, захопивши у полон айнів, частенько їх з’їдали.
На теперішній час на Хоккайдо залишилося близько 50 тисяч айнів. Але за офіційною статистикою їх є менше, оскільки, боячись дискримінації, вони приховують своє походження. Ще не так давно чоловіки-айни носили довгі вуса, жінки на свята одягали вишиті сорочки і розмальовували орнаментом писанки, такі ж, як і у наших українських Карпатах. Їхня культура є цілком відмінною від традиційної японської.
Змішування оріян з завойовниками-монголоїдами мало специфічний вплив на формування сучасної японської нації. Наприклад, японці мають більш світлу шкіру, ніж представники інших “жовтих” народів. У великій пошані у них вишня (сáкура), яка користується не меншою повагою і серед українців.
Одним із символів, шанованих у сучасній Японії, є Сварга, тобто, свастика. Її японці запозичили від айнів. Сварга була священним знаком гіперборейців-аріїв. Це є символ життя, безперервності прогресу, кругообігу життєвих енергій.
Сварга-свастика в елементах української вишивки
В українців свастика теж була одним із найбільш шанованих знаків Вічності Руху Вперед. А її зображення дуже часто зустрічається на давніх пам’ятках протошумерської і трипільської культури, на прикрасах епохи середньовіччя, чи навіть в елементах давньої і сучасної української вишивки.
Нині свастика сприймається, в основному, як символ німецького нацизму. І її зображення у людей необізнаних завжди асоціюється лише із злочинами нацистів. Але яке відношення має Сварга до гітлерівських злочинів? До чого тут давній арійський символ? Невже він має нести відповідальність за чиюсь діяльність, нехай і злочинну?
Тож, давно вже прийшов час повернути Сварзі-свастиці її справжню сутність. Пора відкинути усі надумані обвинувачення і віддати цьому символу арійської досконалості ту шану, яку він мав у попередні часи…
Відчуття середини літа у Стародавній Лемурії Художник Лорен Адамс Д. молодший
…Тоді ж, 12 тисяч років тому, внаслідок всепланетної катастрофи пішов під воду величезний острів Лемурія, де довгий час існувала могутня цивілізація. Багато її жителів загинуло, а решта переселилася на південь Індостану і на береги річки Янцзи, де заснували нові цивілізації. Нині кочівний народ уйгури – це нащадки колишніх жителів Лемурії, котрі осіли серед місцевого населення і асимілювалися. Незначна частина лемурійців розпорошилася по Тибету, заснувавши тут свої поселення та храми. Сучасні тібетські монахи – їхні далекі нащадки.
Високорозвинене суспільство, котре існувало на території нинішньої Антарктиди, теж загинуло. ЇЇ жителі перебралися до Південної та Центральної Америки. Сюди ж дісталися й атланти, які зуміли якимось чином вижити після затоплення Атлантиди. В Америці нащадки загиблих культур створили нові цивілізації. Вони побудували величні храми та міста, залишки яких й досі знаходять по глухих закутках тропічних лісів.
Дике місцеве населення дивилося на переселенців, як на Богів. Тому прибульці без особливих проблем їх підкорили. Вони завжди ставали вождями місцевих племен, царями перших протодержав, жерцями храмів. З часом більшість нащадків давніх цивілізацій асимілювалися серед місцевого населення і здичавіли. Лише одиниці (як правило це були жерці) зберігали малу дещицю колишніх знань та умінь антарктидітів та атлантів.
А тим часом, гіперборейці освоювали нові землі. Що чекало наших предків-оріян попереду? Злигодні, біди, нестатки, або навіть загибель? Чи, можливо, з початком великого переселення розпочиналась нова епоха у людській історії? З її новими злетами, падіннями, успіхами та трагедіями?
Як би там не було, але глобальні зміни стали реальністю, попередня сторінка історії була перегорнута і повернення до неї стало уже неможливим. Велика цивілізація гіперборейців-аріїв загинула, залишившись лише у генетичній пам’яті нащадків А ще – у легендах та міфах. Так захотіли Творці… Чому? Можемо лише здогадуватись. Можливо, це був черговий експеримент Вищих Сил?
Comments