Ця стаття є продовженням серії публікацій із книги ванкуверського автора О.Ковалевського “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”. Попередні розділи дивіться тут.
•••
Олександр Ковалевський (Ванкувер)
Розділ 20. Становлення Київської Імперії
Частина друга. Святослав Завойовник
Усунувши княгиню Ольгу від влади, з 962 року Святослав Ігорович виступає уже, як самостійний політик. Перебував при владі з 962 по 972 рік. Князь Святослав є однією із найцікавіших постатей в українській історії. Не дивлячись на молодий вік, він проводив дуже активну зовнішню політику, безперервно з кимось воював і зумів значно розширити кордони Київської держави. Його знали в усьому тогочасному світі, про нього писали візантійські та арабські історики.
Свій перший військовий похід здійснив у 964 році проти українського племені в’ятичів, примусивши їх платити Києву данину. Підкорення цього племені означало завершення об’єднання усіх українських племен в одній державі.
Навесні 965 року Святослав захопив місто Булгар, після чого підкорив усю Волзьку Булгарію. Далі, спустившись Волгою, вступив у володіння Хазарського каганату. За кілька місяців він зумів захопити головні міста Хазарії – Саркел, Ітиль, Семендер та інші. Після чого пішов на Кубань, де розгромив ясів та касогів. Згодом підкорив Тамань.
Цей похід є унікальним явищем в історії військового мистецтва. За кілька років українське військо з боями пройшло тисячі кілометрів, отримало перемоги у багатьох битвах, підкорило дві великі держави – Волзьку Булгарію та Хазарський каганат. Причому Хазарія після цієї війни взагалі припинила своє існування, як держава. Також було встановлено контроль над волзьким та хазарським торгівельними артеріями. Перед Україною відкривалися великі можливості.
Але Святослав не зумів належним чином скористатися результатами переможної військової кампанії. Внаслідок завоювань Україна перетворилася на величезну імперію. Під її контролем опинилися давні центри світової торгівлі. Було відкрито шлях для завоювання країн Сходу. Але замість того, щоб рухатися далі на Схід та закріплювати досягнуте, він вплутався у конфлікт на Балканах.
У 968 році до Києва прибув посол від візантійського імператора Никифора Фоки Калокір. З собою він привіз 15 кентинаріїв золота (455 кілограм). Під час зустрічі із Святославом Калокір сказав, що привезені ним коштовності є символом дружби, яку імператор пропонував для руського князя. Святослав може забрати золото собі. Крім того, Калокір нагадав Святославу про угоду 944 року, яку його батько Ігор уклав із Візантією. Один з її розділів зобов’язував Скіфію-Русь надавати, у разі потреби, військову допомогу візантійцям. Тож тепер Святослав повинен засвідчити свою приязнь Візантії. І у подяку за дари розпочати війну із Болгарією.
За два роки до цих подій болгарський цар Петро відправив до Никифора Фоки послів з вимогою заплатити Болгарії данину. Імператор відмовився. Розуміючи, що назріває війна, він вирішив використати Святослава і його руками розгромити болгар. Саме тому він відправив до Києва Калокіра з багатими дарáми для київського князя. Святослав розумів, що Никифор Фока хоче його використати. Але він погодився, оскільки мав свої плани у цій війні.
У цьому ж 968 році десятитисячна руська армія відправляється на завоювання Болгарії. У кількох битвах болгарська армія була розгромлена. Святослав досить легко здобув кілька десятків міст і швидко захопив Болгарію. Місцем свого перебування князь обрав місто Малу Преславу, яке йому дуже сподобалося. Він його перейменував у Переяславець, і навіть планував зробити столицею своєї величезної імперії.
Успіхи Святослава налякали Візантію. Імператор Никифор Фока почав готуватися до війни, яка тепер уже була неминучою, оскільки руська армія стояла на кордонах його імперії. Почався масовий набір новобранців у військо. Одночасно здійснювалася їхня підготовка. Також зміцнювалися фортечні стіни навколо Царгороду, завозилися нові камене- та списометальні машини. У бухті Золотий Ріг натягнули захисний ланцюг. Напад русів очікувався з дня на день.
Пробуючи уникнути війни з Святославом, Никифор Фока підкупив печенігів, які кочували у якихось 200-250 кілометрів південніше Києва. І попросив їх напасти на столицю Русі, яка у цей час була без захисту. У 968 році печеніги спробували захопити Київ. Але невеликий гарнізон, яким командував воєвода Претич, відбив напад. Зазнавши невдачі, печеніги взяли місто в облогу. Тим часом кияни відправити гінця, який вночі пройшов непоміченим крізь ворожий табір. За якийсь час він зумів щасливо дістатися до Переяславця. Де й повідомив князя про небезпеку, яка нависла над Києвом.
У 968 році Святослав залишає Болгарію і з частиною війська швидко прибуває до Києва. Печеніги були розбиті, відігнані далеко у степ і вимушені були підписати мирну угоду. Після цієї перемоги князь хотів відразу ж повертатися до Переяславця. Таке його рішення привело до конфлікту з мачухою Ольгою, яка вимагала, щоб він залишився у Києві. На що князь їй відповів: “Не подобається мені в Києві жити. Хочу жити в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усіляке добро сходиться: із греків – тканини, золото, вино й овочі різні; а з чехів та угрів – срібло й коні; із Русі ж – хутро, і віск, і мед, і раби”. (“Повість минулих років”).
Князь уже збирався відправлятися до Болгарії. Але йому повідомили, що Ольга перебуває у важкому стані і незабаром може померти. Очевидно княгиня перенервувала під час облоги. А тут ще й конфлікт з пасинком!.. Святослав вирішив залишитися у Києві і дочекатися її смерті, щоб не допустити якихось владних інтриг та заворушень. 11 липня 969 року княгиня Ольга помирає. Враховуючи передсмертне бажання, її було поховано за християнським обрядом.
Після цього Святослав поділив Київські володіння між своїми синами. Ярополк отримав Київ, Олег землі деревлян, а Володимир – північні території з містом Ладогою. Владнавши майнові питання, Святослав у 970 році відправився на Балкани.
За час його відсутності у Візантії відбулися важливі зміни. У 969 році тут відбувся владний переворот, внаслідок якого Никифор Фока був убитий, а на його місце став його ж убивця Іоан Цимісхій. Новий візантійський імператор був людиною сміливою і по праву володів репутацією видатного полководця свого часу. Тому він активно почав готуватися до війни з Руссю.
Бажаючи виграти час, необхідний для завершення воєнних приготувань, Іоан Цимісхій кілька разів пропонував Святославові викуп в обмін на звільнення Болгарії і повернення до України. Але кожен раз отримував відмову. Лев Диякон наводить зразок відповіді Святослава імператору: “Я піду з цієї багатої країни не раніше, ніж отримаю велику грошову данину і викуп за усі захоплені мною протягом війни міста, і за усіх полонених. Якщо ж ромеї не захочуть заплатити те, що я вимагаю, нехай тоді підуть геть із Європи, на яку вони не мають права. А йдуть собі до Азії, а інакше нічого їм сподіватися на мир”.
Зрозумівши, що Іоан Цимісхій лише затягує час, Святослав розпочав активні дії. За короткий час у 970 році йому вдалося підкорити Фракію, Македонію і взяти місто Філіппополь (сучасний Пловдив). А далі скіфські війська підійшли до міста Адріанополя. До Царгороду залишалося лише чотири дні пішого переходу. Це був критичний момент для Візантійської імперії. “Саме у цей час самовпевненість, зухвалість та презирство Русів до імператора досягло найвищого ступеню”. (Лев Диякон).
Щоб приспати пильність Святослава Іоан Цимісхій погодився на мир і пообіцяв заплатити усе, що той вимагав. Руський князь був настільки упевнений у швидкому закінченні війни, що зовсім перестав дбати про зміцнення своєї армії. Скориставшись цим, Іоан Цимісхій зібрав тридцятитисячну армію (15 тисяч піхоти та 13 тисяч кіннотників) і весною 971 року раптово атакував руське військо. Русичі не очікували нападу, тому несли важкі втрати. З боями скіфська армія відступала до фортеці Доростол, де у цей час знаходився князь Святослав з головними силами.
У квітні 971 року під стінами Доростола відбулася битва. Після кількаденної січі русичі вимушені були відступити у місто під захист фортечних мурів. Облога тривала три місяці, протягом яких скіфські війська неодноразово виходили за межі міста і робили відчайдушні напади на греків. Але становище їх з кожним днем погіршувалося. Внаслідок битв, обстрілів міста камене- та списометальними машинами кількість воїнів постійно зменшувалася. Незабаром прийшла нова біда – нестача продовольства. У той же час сили візантійців зростали, так як прибували нові війська. Воїнів добре годували, кожен день даючи для хоробрості вино.
Святослав розумів, що дальше перебування у Доростолі приведе до загибелі армії. Тому 22 липня 971 року він вивів військо на вирішальну битву. Але візантійці, маючи чисельну перевагу, не дозволили українцям переламати хід війни на свій бік. Втомлені русичі вимушені були після кількаденних боїв повернутися до фортеці. Святослав не бачив іншого виходу, як просити у візантійців миру. Іоан Цимісхій погодився на умови, запропоновані Святославом: “Руси не будуть воювати проти Східної імперії, а Цимісхій зобов’язувався не перешкоджати їхньому поверненню Дунаєм у Київ, і негайно втамувати голод небагатьох руських воїнів, що залишилися живими”. (Лев Диякон).
Зустріч Святослава з візантійським імператором Цимісхієм на березі Дунаю. Художник К.В.Лебедєв (1852–1916). 1916 рік
Після цього на березі Дунаю відбулася зустріч князя Святослава з імператором Іоаном Цимісхієм. Ось як її описав очевидець подій, згадуваний уже нами історик Лев Диякон: “Появився і Святослав, що приплив річкою на скіфському човні. Він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його зовнішність: помірного зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся – ознака знатності роду. Міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були цілком співмірні, однак виглядав він похмурим і диким. В одне вухо його була вдіта золота сережка, вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була біла і відрізнялася від одежі його наближених тільки чистотою. Сидячи в човні на лавці для веслярів, він поговорив трохи з імператором про умови миру і поїхав. Так закінчилася війна ромеїв зі скіфами”. (Зверніть увагу, що візантійці ще й у 10 столітті українців називають скіфами).
У серпні 971 року руське військо на чайках Дунаєм відправилося униз до Чорного моря. Пройшли Дніпровський лиман і далі Дніпром продовжували рухатись до Києва. Але загін дозорних повідомив, що біля Дніпровських порогів їх очікує велика орда печенігів. Святослав не знав, що Іоан Цимісхій, випереджаючи князя, послав до кочовиків гінців з багатими дарами і дружньою порадою знищити втомлене руське військо. Тож, шлях до Києва виявився закритим.
А далі Святослав вчинив незрозуміле: він розділив армію на дві частини. Одна під командуванням Свенельда пішла до Києва степом в обхід печенігів. Князь наказав воєводі зібрати підкріплення і навесні повертатися на допомогу. Інша частина війська залишилася з князем зимувати у пониззі Дніпра. Свенельд, як відомо, успішно дістався Києва. Але з настанням весни на допомогу князеві не прийшов.
У столиці, як пам’ятаємо, у цей час князював син Святослава Ярополк. Чудово розуміючи, що його батько без допомоги Свенельда загине, він навмисне змусив воєводу залишитися у Києві. Смерть батька відкривала йому шлях до опанування усією країною. Адже той, хто володів Києвом, володів Скіфією-Руссю. Тому Ярополк руками печенігів хотів усунути Святослава і стати спадкоємцем імперії, створеної його батьком.
Князь не знав про змову, вчинену його рідним сином. Не дочекавшись допомоги, він навесні 972 року вирішив атакувати печенігів самостійно. Під час бою руська армія була знищена, а Святослав загинув у сутичці. Так трагічно закінчилася спроба київського князя створити велетенську Скіфську Імперію, яка могла істотно вплинути на світові історичні процеси. Але нещасливий збіг обставин завадив це зробити.
Ще легендарний Богдан Гатило (Аттіла) стояв за крок від реалізації подібного задуму. У 452 році перед його ногами лежав беззахисний Рим. Великий Гун легко міг захопити місто, ставши володарем Європи, а потім і Візантії, тобто – усього тогочасного цивілізованого світу. Але на умовляння Папи Римського Лева І Великого він відмовився це зробити. Історичний шанс змінити хід історії було втрачено.
У випадку успішної реалізації планів Святослава сучасне людство було б зовсім іншим. Що мається на увазі? Перше. Утвердження Святослава на Балканах привело б до падіння Візантії і створення Скіфської (Руської) імперії, яка з часом охоплювала би простори усієї Європи. Слов’янські народи на той час етнічно були значно ближчими, ніж зараз. Усі вони були вихідцями з українських земель, і лише кілька століть тому залишили простори України. Їх об’єднували спільні звичаї, традиції, єдина Православна Віра, яка, не дивлячись на насильницьку християнізацію, усе ще була у них панівною. Їхні мови також ще не настільки розійшлися, щоб серби не розуміли полян, а хорвати чехів. Саме така спільність походження й було передумовою їхнього бажання жити разом.
Друге. Заволодівши континентом, скіфи-руси не допустили б насильницького онімечення слов’янських народів, яке відбувалося у межах Священної Римської імперії і з часом привело до повної їхньої асиміляції і зникнення. (Згадаймо полабських слов’ян). Навпаки – германські народи зазнали б слов’янізації. Можливо з часом Велика Скіфська Імперія й розпалася б. Але на її уламках виникли б слов’янські держави, які володіли би Європою. І на сучасних географічних картах стояли б не Берлін, а Бирлів; не Бранденбург, а Бранібор; не Любек, а Любіце; не Лейпціг, а Липсько; не Дрезден, а Дрезно. Сучасна цивілізація, побудована на україно-арійському світогляді, була б гуманнішою.
Третє. Володіючи європейськими просторами, слов’яни не допустили б переходу у 15 столітті турків з Азії в Європу і створення Османської імперії, яка стала причиною багатьох загарбницьких воєн і загибелі мільйонів слов’ян. І не було б міста Стамбул. Воно й надалі називалося б Константинополь, або Царгород. Дикі орди хана Батия не змогли б зазіхати на українські землі. А Московія ніколи б не виросла до розмірів найбільшої колоніальної імперії світу. Сучасне людство мало б менше проблем.
Але Святослав загинув. Історичний шанс знову було втрачено. Тим не менше, свою місію в історії він виконав. Його зусиллями була створена величезна Київська Імперія, яка охоплювала значні простори Європи від Балтики і аж до Руського моря.
Comments