Тарас Береза (Львів)
Упродовж трьох останніх років я займаюсь дослідженням живої мови повсякденного спілкування українців. Відразу зауважу, що невтішна картина дедалі погіршується, оскільки українська мова у побутовому контексті стає все більш примітивною, забрудненою та неприродною. Лінуючись відшуковувати самобутні українські відповідники збідненому сучасному лексикону, ми дедалі більше зводимо наше щоденне спілкування до рівня суржику, активно послуговуємось чужомовними запозиченнями.
Роками у львівських кнайпах, перукарнях, крамницях та інших громадських закладах безупинно лунає російська попса, засоби масової інформації штучно насаджують мовний сурогат, відтак народ не переймається чистотою рідної мови з двох причин. По перше, – «однак зрозуміють» , а по друге. – набагато легше добрати російський чи англомовний відповідник окремого слова, вислову, приповідки тощо, аніж подумати над тим, як правильно висловити його рідною мовою.
У побутовому мовленні ми зазвичай послуговуємось простими (буденними) словами та висловами, або ж запозиченнями з інших мов (переважно з російської та англійської). Ми повсякденно чуємо їх з екранів телевізорів та по радіо і рідко коли замислюємось над тим, що більшість з них є насправді чужими та неприродними для української мови.
Наше лінивство та байдужість та неналежна увага до рідної мови (однієї з найбагатших, найбільш вживаних та милозвучних у світі) протягом останніх років призвели до її вкрай обмеженого вживання, а відтак сплетіння з іншими мовами, зокрема з російською та англійською. Відтак наше мовлення перетворилося на сурогат, чи то пак суржик. Власне суржиком сьогодні послуговуються чи не 90% населення України, а також українців в діаспорі.
На превеликий жаль, у сьогоденних умовах українська мова штучно зводиться до рівня «маргінальної» чинною владою. Штучна політика русифікації у сплетінні з повсюдною глобалізацією накладають нищівний відбиток на самобутності української мови. Маючи безпосередній вплив на громадську свідомість засоби масової інформації у своїй переважній більшості штучно показують нам спрощене вживання української мови, а останніми роками її значну залежність від інших мов. Відтак переважна більшість українців дедалі частіше послуговується чужомовними запозиченнями, які з року в рік замінюють споконвічно природні (самобутні) для нас слова та вислови.
Чинна влада та засоби масової інформації вже давно ведуть цілеспрямовану політику щодо применшення багатства української мови та її викорінення із свідомості, особливо свідомості підростаючого покоління українців. Внаслідок цього, у побутовому спілкуванні ми загалом використовуємо лише 10% живої (гарної) української мови, позаяк 90% залишається у нашому пасивному запасі.
Укладаючи попередній «Сучасний англо-український словник живої мови» www.folk-dictionary.com, я наголошував на важливості використання саме живої мови у всіх сферах нашого побуту та життєдіяльності. У передмові до нього я зокрема зазначав, що: «послуговуючись суржиком, ми самі у себе крадемо мову». Укладаючи різноманітні словники, словникарі розкривають нам очі на безмежний мовний обшир та красу рідної мови. Вживаючи гарні вислови, метафори, прислів’я, порівняння та приказки у щоденному спілкуванні, ми робимо нашу мову гарною та живою, а водночас спонукаємо інших говорити краще, образніше, багатше. Говорячи гарно ми також сіємо важливе мовне зерно у своїх домівках та показуємо гарний приклад нашим дітям.
Лише сіючи мовну красу та її безмежне багатство, ми будемо гідні того, аби сказати, що українська мова є. Тож щоденно сіймо мовні плоди, аби перетворити рідну мову на квітучий сад.
Упродовж трьох з половиною століть, зокрема десятиліть радянської окупації та новітнього періоду незалежності, у нас штучно крали та продовжують красти мову, штучно споріднюючи її зі словами чужоземного походження та забруднюючи суржиком. Власне ці негативні тенденції насамперед проявляються у побутовому мовленні сучасних українців, особливо молоді.
Comments