Мірко Петрів (Ванкувер)
Здається, уже всі знають, що закон про Ukrainian Famine and Genocide (Holodomor) Memorial Day не був прийнятий у Бритійській Колумбії. Хотів би тут поділитися своїми думками щодо цієї події, чи радше щодо відсутності бажаної події.
Автор цього закону, Брус Ралстон, депутат від опозиційної НДП уже втретє виступає в законодавчій раді БК по цій темі. Ще у 2008р. вражений історією, про яку довідався під час програми відмічення Голодомору при Православній Успенській церкві в м.Суррей, Брус виголосив промову в законодавчій раді про цей трагічний злочин. Роком пізніше він представив в законодавчій раді свій законопроект щодо визнання дня пам’яті Голодомору. На жаль, сесія ради закінчилася того ж дня. Тому дальше першого читання його спроба не дійшла. Але треба зазначити, що в той самий час у Квебеку подібний закон був представлений і прийнятий за один день.
Закони про Ukrainian Famine and Genocide (Holodomor) Memorial Day уже діють в провінціях Квебек, Онтаріо, Манитоба, Саскачеван і Алберта. Бритійська Колумбія світилася як одинока із більших провінцій, яка не мала подібного закону. Розпочинаючи другу спробу ми дізналися, що на жаль нема між депутатами Ліберальної партії таких, з якими наша громада співпрацювала, чи хоча б зналася. Це провина як і української громади в БК, так і поодиноких депутатів Ліберальної партії, які не знаходили причини цікавитися нашою громадою. Проте пан Брус Ралстон запропонував вдруге представити потрібний закон як пропозицію не уряду, а «закон приватного депутата». Члени української громади виготовили редакцію закону і розпочали кампанію впливу на депутатів законодавчої ради. В кожного депутата як мінімум появилася книжечка «Holodomor – Ukrainian Genocide in the Early 1930s». Члени громади писали й спілкувалися із депутатами. В назначений день, 17 листопада, делегація з 18 осіб прибула на сесію, щоби бути свідками історичної події. Між ними був і 88 літний свідок трагічного злочину – пані Надія Шулга.
Процедура прийняття законів є така: Перше читання закону – для ознайомлення; Друге читання – для прискіпливого перегляду, редакції та поправок; Третє читання – вже для голосування й прийняття закону. Отже в назначений час депутат Брус Ралстон представив закон Ukrainian Famine and Genocide (Holodomor) Memorial Day 2014 Bill M-207 і запропонував перейти до другого читання в найшвидшім порядку. Цю пропозицію було підтримано одноголосно. Лише пізніше нам стало зрозуміло наскільки демократичний процес у БК є подібний до сумнозвісного українського. Виявлена воля законодавчої ради не має значення, коли Адміністрація Прем’єра контролює порядок дня. Пару годин після цього Першого читання, почесному Консулу України панові Гуцулякові подали дещо неграмотний лист, підписаний нашою Прем’єркою, шановною пані Крісті Кларк. В листі було сказано, що закон не буде прийнято (і навіть не появиться він на порядку дня для Другого читання). Прем’єрка, мовляв, не бачила сенсу повторювати на провінційнім рівні закон, який уже був прийнятий на вседержавному рівні (пригадую – підчас відвідин Канади Президентом Ющенком у травні 2008р). Замість бажаного нами закону уряд обіцяв зробити проголошення пам’ятного дня 22 листопада 2014 (і то лише 2014 року!).
Цей нашвидкуруч написаний лист віддзеркалює необізнаність дорадників шановної пані Прем’єрки як із Конституцією Канади, так із існуючими законами Бритійської Колумбії. Конституція Канади надає провінціям повноваження щодо навчання та щодо громадянських прав. П’ять провінцій чітко зрозуміли, що закон такого пам’ятного дня має за мету якраз навчання, а точніше навчання про злочин проти громадянських як і людських прав. Дорадники шановної пані також призабули законодавчий прецедент, бо давно вже існує в Бритійськї Колумбії закон про пам’ятний день Голокосту (прийнятий 1 травня 2000р).
Сьогодні Українські ЗМІ Канади звертаються до пані Прем’єрки за поясненням її разючого відмінного ставлення до української громади. Поки що ані вона, ані її дорадники на ці запити не відповіли. Порівняймо як приклад її ставлення до української громади із її передвиборчою програмою багато мільйонної доларової вистави закордонних кіно зірок Індії. Ніяк не сховати наявність вельми цинічних розрахунків у партії влади.
Але провина тут не в політиках. Провина у нас самих. Сьогодні українці, а насамперед українці у Бритійській Колумбії, чомусь намагаються до якнайбільшої міри асимілізуватися в канадському суспільстві. Ми розпливаємося серед населення і стаємо непомітними. А це є процес набагато відмінний від інтеґрування. Коли імміґранти інтеґруються в соціал-економічне життя країни вони стають його невіддільною частиною, але не втрачаючи власної тотожності. Українці-Канадці, ті самі які ще давно колись вибороли для цеї країни принцип багатокультурності і представили мозаїку, а не плавильний котел як її образ, сьогодні розчинилися до невпізнання серед населення. Той самий уряд Бритійської Колумбії, який посипав гордим індусам десять мільйонів, дав українській громаді задовольнитися красивим папірчиком. Може, ми заслужили лише на це.
Comments