Наталя Лупиніс (Ванкувер)
Дощі зарядили, такі затяжні-затяжні…
ЛінаКостенко
Лупиніс Наталка
Вже котрий день ідуть дощі у нашому Ванкувері. Субота. Ранок. За вікном ллє як з відра. Ти прокидаєшся, визираєш у вікно і розчаровано думаєш: “Сонце таки не вийшло”. Випиваєш горнятко кавової енергії і біжиш по своїх справах. Похмурий день не обіцяв тебе звеселити і принести позитив. Мрячно на вулиці. Одне, чого хочеш в такі дні, це закутатися потепліше, з чашкою гарячого чаю читати улюблену книгу.
Але ця субота була по-своєму особлива. Козацька Рада Ванкувера організувала зібрання українців. Сьогодні для мене це була перша нагода познайомитися з учасникими Ради і побувати на цьому міні-святі. Звичайно, святом це не назвеш у зв’язку з подіями в Україні, які знову загострилися цими днями і будуть раною, що ніколи не загоїться, в житті кожного з нас.
Ця зустріч мала на меті ще раз нагадати нам, якого ми роду і що від нас теж залежить, яким буде майбутнє української держави. Кожен допомагає, як може. Сьогодні ми знову зібрали пожертву на підтримку Правого Сектора і ОУН. Це ще один крок до перемоги, яка одного дня замайоріє синьо-жовтими прапорами по всій Україні, з Кримом включно.
Зустріч почалася з хвилини мовчання. Ми пом’янули тих бійців, великих людей, які віддали життя за волю України. З промовою виступили не тільки організатори вечора, а й члени інших благодійних проектів у Ванкувері, яких наразі нараховується кілька: Жовто-блакитні лінії тепла і життя, OWL Educational Trust, Конгресу Українців в Канаді, Ліги Українців в Канаді.
Зустріч була наповнена комфортом, затишком і теплом людських сердець. Без перебільшення можнасказати, що це було схоже на сімейну вечерю.
Також частиною нашого “сценарію” був дует Ельвіри Восканян (скрипка) і Тетяни Савчишин (фортепіано). Кажуть, музика приглушує сум, і це насправді так. Коли слухаєш чарівні звуки скрипки і фортепіано, ти ніби опиняєшся в іншій реальності, де немає війни і кровопролиття, де люди не знають, що таке страх перед завтрашнім днем.
Потужна хвиля співу Тетяни Заруби лунала на всю залу, зачаровуючи всіх. Багато пісень було виконано нею та всіма присутніми. Кожного разу, коли прислуховуєшся до народних пісень чи то про козаків, чи то про повстанців, ти переосмислюєш слова і усвідомлюєш, що колись так само хтось боровся за незалежність, так само того воїна-козака батьки і дружина чекали вдома. Історія повторюється, лише імена інші.
Ми завершили зустріч виконанням гімну України.
І кожен пішов додому з сильнішою вірою в перемогу, бо допоки ми разом –ніхто нас не здолає.
До нових зустрічей, громадо!
Слава Україні!
Фото надані Таїсією Поповою.
У рубриці “Листи до редакції” Український Ванкувер публікує думки та відгуки наших читачів. Вони не завжди співпадають із офіційною позицією газети.
Comments