Ярослав Стех (Торонто)
«Хто не знає своєї віри, той лише називається християнином. Бо християнин – це людина, що своїм розумом визнає за правду все те, що Христос об’явив, а свята Церква подає до вірування. Тому-то перша і найважливіша річ для християнина: знати свою віру… Та цього не досить. Він мусить щиро полюбити й жити так, як вона наказує. Бо мертвою є віра такого християнина, що не має у своєму житті діл віри».
(митр. Андрей Шептицький)
Митр. Андрей Шептицький
Мені пощастило пізнати з о. д-ра Августина Баб’яка, за посередництвом мого внука Зоряна, який студіював в Ліоні у Франції і там він познайомився з винятково обдарованим і незвичайним та талановитим богословом о. А. Баб’яком. Цей порівняно молодий священик надзвичайно творчо обдарований і докладно розуміє релігійні корені нашої церкви і обряду й належно його популяризує, а при тому заслужено звеличує нашого найбільшого релігійного достойника, яким був і залишається митр. Андрей Шептицький.
Можна сказати, що о. д-р А. Баб’як став своєрідним смолоскипом в популяризації серед чужинців нашої не лише віри і обряду, але при тому всесторонної різної славної діяльности митрополита А. Шептицького, який усе своє життя призначив на вівтар нашої української церкви і на піднесення загального культурно-освітнього рівня українського народу. В задумі о. А. Баб’як каже, важко знайти таку ділянку так релігійного, як і національно-господарчого чи громадсько-свіцького життя в які б митр. А. Шептицький своєю працею не піднимав на вижини національно-релігійного духу народу.
Митрополит жив не лише своєю сучасністю, але він вмів підніматися до провіщення майбутнього. Основне служіння Митроіполита полягало у тому, що він зумів вказував прямий, а при тому феноменальний шлях світла до Бога, тобто нагадував Божі заповіді, перестерігав перед ідолопоклонством та іншими гріхами, попереджував про наслідки беззаконня. Зрештою у нього виступало наявно його пророче передбачення майбутнього і на це є численні докази. Вперш за все Митрополит був подвижником християнської єдности між двома гілками православної і греко-католицької віри. Дбав за освіту народу, опікувався бідними, хворими і допомагав покривдженим. Митр. Андрей вчив усіх, щоб без різниці віросповідування, раси, колору шкіри, поважати один одного і взаємно себе шанувати.
Народився Андрей Шептицький у с. Прилбичі (тепер Яворівського району Львівської області). Його тато — граф Іван Шептицький – українець, мати — графиня Софія Фредро, за національністю полька. Упродовж 1892-1894 рр. Андрей Шептицький завершує богословські студії у Кракові, які були перервані його важкою недугою. 20 липня 1896 р. був призначений ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові. 19 травня 1897 разом з отцем Платонідом Філясом починає видавати часопис “Місіонар”, місячник-бюлетень “Апостольства молитви”. У 1898—1899 викладає богослов’я у Кристинопольському монастирі.
2 лютого 1899 імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станіславівського єпископа. 17 вересня 1899 відбулась єпископська хіротонія, а 20 вересня 1899 – інтронізація на Станіславівську катедру. За час єпископства Андрей Шептицький написав між іншим такі послання: Перше слово Пастиря (до вірних), Наша програма (до духовенства), Правдива віра (до вірних на Буковині), Християнська родина (до духовенства та вірних), До моїх любих гуцулів (гуцульським говором), На грані двох віків (до духовенства та вірних). Після смерті митрополита Юліана Сас-Куїловського Шептицький 17 грудня 1900 був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17 січня 1901 у соборі св. Юра у Львові, де гідно очолював нашу церкву аж до своєї смерті 1 листопада 1944 року.
Коли пишу про такого Велетня нашого духу, неодмінно я вдячний о. А. Бабяку, який доклав стільки зусиль для популяризації митрополита Андрея Шептицького. Він є автором праць «Протоколи засідань Львівських архиєпархіальних Соборів 1940—1944 рр.» (Львів, 2000), «Les nouveaux martys ukrainiens du XXe siècle» (Roma, 2001)«Нові українські мученики XX ст. Сповідники віри» (Рим, 2002). Понадто він автор цілого циклу статей на релігійну тематику, які друкувалися в різних журналах. А останньо в 2012 році видав нoву книгу в італійській мові «Il Metropolita Andrea Szeptyckyjnel suo incaricodi visitatore apostolico (1920-1923)» (Тренто-Болзано 2012) на 254 сторінок. В цій останній книзі о. д-р А. Баб’як на архівних документах, до того часу непублікованих, дослідив і опрацював цікаві матеряли, які пов’язані зпереслідуваннями митрополита Андрея ворожими спецслужбами, для яких він чомусь видавався загрозливим.
д-р Августин Баб’як (Фото Радіо “Свобода”)
Зрештою про митрополита Андрея все більше і більше появляється різних цінних публікацій. Митрополит не лише автор численних праць, але і активний діяч та захисник людських прав.
Досить згадати, як різко виступив Митрополит проти польської пацифікації в Галичині в 1930 р., які були перепроваджувані каральними військовими загонами і в дикий спосіб руйнували культурно-освітні українські осередки, провідних українських діячів ув’язнювали, а навіть сот. Юліяна Головінського, без суду ростріляли. А в 1938 р. виступив в обороні проти того ж уряду, який на терені Холмщини і Підляшшя в дикий спосіб зруйнував поверх 136 українських православних церков. Немало зусиль докладав Митрополит в обороні масово ліквідованого українського шкільництва.
Серед оборони українського населення нашу увагу привертає праця митр. Андрея, яка написана в грудні 1941 року, як знамените послання «Як будувати рідну хату», ця праця не втрачає своєї актуальності і в наш час. Її слід перевидавати бо вона стосується так минулого, як і сучасного та майбутньої побудови правової власної незалежної держави. На самому початку цього послання Митрополит пише: «Навіть тоді, коли той дар із неба молитвами отримаємо і на нього заслужимо вірним і совісним зберіганням Божих заповідей, знайдеться пребагато великих внутрішніх труднощів, які треба буде вже нам самим побороти, очевидно, не без помочи Божої благодати». Дар, про який згадує Митрополит, – це незалежна Україна, яку треба берегти понад всякі цінні клейноти. Тобто послання «Як будувати рідну хату» стосувалося життя в уже незалежній державі і тих проблем, з якими ця держава зіткнеться.
Надзвичайно правдиво передбачив Митрополит ці проблеми, які так чітко виступають і в наш час. Серед іншого у цьому посланні є такі слова: «Коли всі засади Євангелії є в народі загальноприйняті, коли бодай велика більшість громадян живе християнським життям і поступає по велінні християнських чеснот, коли нарід своїм життям і молитвою заслугує на благословенство і поміч неба і коли в народі Церква свобідно виконує Богом дане післанництво, себто проповідає Євангеліє і освячує нарід та за нього молиться, ті труднощі, що зв’язані з верховним проводом, розв’язуються мирно і за Божою ласкою корисно для загального добра народу. Але коли тих умовин немає, а тому немає і Божого благословенства, на поверхню суспільного життя висуваються одиниці, не здібні на провідників державного життя, які своєю діяльністю приносять шкоду народові і державі. Це ці аморальні наживи, які без релігійних і національних чеснот провадять до трагедій народ і державу. Для прикладу сучасна аморальна кліка яка дорвалася до влади, голосять абсурдні, фалшиво-брехливі гасла, що ніби то вона будує якусь нову Україну, але ж, на жаль, без українських патріотів та навіть на догоду чужинцям намагається впровадити другу російську мову державну в Україні. І тут мимоволі пригадується стаття надрукована в часописі «Галицька зоря» за перше листопада 1990 року, тобто за рік до проголошення незалежності нашої держави. Автором цієї статті є відомий талановитий публіциста Мирослав Маринович «Уроки Шептицького». В цій статті між іншим автор пише: «Відсутність Шептицького стає особливо помітною, коли читаєш його твори, – час для України аж надто вогненний».
Від смерті митр. Андрея пройшло 68 років, а його послання набирають ще більшої актуальності в наш час. У тому і переконуємося, наскільки проникливим розумом відзначався митр. Андрей Шептицький. За словами і творчими дослідами о. д-р Августина Баб’яка,- пастирські послання Митрополита мають неперевершену і безцінну вартість. Досить згадати послання “Не убий!” (листопад 1942-го) це не лише заклики-остороги до греко-католицьких вірних, але звернення до всіх хто намагався насильницько позбавити життя будь-ким, будь-кого і з будь-яких мотивів. Однак, засуджуючи людиновбивство як таке, Шептицький засуджував усіх, хто чинив злочин, тих, хто своїми ідеями призводив до нього, і тих, хто спонукав і скеровував на злочин.
Митрополита Шептицького вшановують перш за все усі прогресивні люди світу, за його жертвенну між іншим поміч євреям в найтрагічніший час Голокосту,- ризикуючи власним життям. Тому і не дивно, що 24 квітня 2012 року у Канадському парламенті, на засіданні палати громад одноголосно прийнято рішення “визнати заслуги перед людством митрополита Шептицького і його мужність, гуманність та співчуття до переслідуваної єврейської спільноти його архиєпархії”. Позиція митрополита у роки Другої світової війни “служить і служитиме незабутнім прикладом оборони засадничих людських прав, що є першим обов’язком людської спільноти”.
Зрештою більшість людей черпають і розуміють вчення Митрополита. Серед тих, хто близько знав Митрополита і дожив до відродження УГКЦ та незалежної Української держави, був отець Йосиф Кладочний. Він упокоївся у Бозі в 1994 році, але перед відходом у вічність встиг розповісти багато цікавого журналістам та історикам. Свідчення отця Кладочного важливі тим, що він був особисто присутній при кончині Митрополита, себто 31 жовтня і 1 листопада 1944 року. Його свідчення опублікував львівський історик Петро Шкраб’юк у книзі «Виноградник Господній». І власне, як згадує отець Йосиф, перед смертю Митрополит Шептицький сказав такі пророчі слова: «Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької Церкви. Тяжкий досвід, який впаде на нашу Церкву, є хвилевий. Я виджу відродження нашої Церкви. Вона буде гарніша, величавіша від давньої та буде обнімати цілий наш народ. Україна увільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високо розвинутим і цивілізованим державам світу. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися все нашим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка тривала вічно. Прощаюсь з вами. Будьте сильні і стійкі у вірі, витривалі і ревні у служінні Господу Богу! І більше мого голосу не почуєте, аж на Страшному Суді» (Петро Шкраб’юк, «Виноградник Господній»., Львів – Місіонер // – стор. 193).
Як згадує далі отець Кладочний, після цих слів Митрополит півдня ще був живий, але він уже нічого не говорив. Слова Митрополита є головною спонукою до чесної молитви, праці й дії для добра свого народу. Він не просто говорив, що буде, але й говорив, що потрібно робити, якщо ми бажаємо щастя для себе, своїх дітей і трівкости своєї держави. Усе залежить тільки від усіх нас, чи прислухаємося ми до його слів, чи ні. До речі, хочеться зауважити, що пророцтво Митрополита Андрея про майбутнє України ще не сповнилося. Наша держава як вище сказано ще не є такою, якою її бачив Митрополит Андрей. Значить, наша справжня майбутність попереду нас і її успіх залежить від наших молитов та національно свідомої щоденної праці, такої праці, яку з повною посвятою провадить о. д-р Августин Баб’як.
Comments