Олександра Бабійчук (Ванкувер)
Вогники щастя
Кохай – допоки серце в грудях б’ється,
і не ховай мов в склепі почуття,
щира любов, не кожному дається,
чомусь так побудоване життя.
В очах маленьки вогники від щастя,
коханням називається воно,
солодким має бути як причастя,
а не сухе,з кислинкою вино.
***
Мелодія дощу
Сиділа із тобою,
а ти стокато грав,
прозорою сльозою,
був вкритий килим трав.
Я слухала в мовчанні ,
мелодію між віт,
в ній небуло печалі,
та плакав білий світ.
***
Вічне кохання
Ніч вкрила небо зоряним серпанком,
не спить,чекає зустрічі з світанком.
Він одягнувся у біленькі шати,
до неї мчить щоб хвильку постояти.
З обіймів розлучаються щоднини,
а на щоках в обох з роси краплини.
Неможуть одним цілим вони стати,
і це їм не завадить вік кохати.
***
ДОМІВКА
Додому йду хвилястими стежками –
Неголені, самотньо заросли,
Сороки прилетіли із плітками –
Ці неспокійні лісові посли.
Вугільно-чорні очі вікон згаслих…
Хатина спить спокійним тихим сном.
Скрипуча хвіртка, бо злизав хтось масло,
У зморшках вся, побілена вапном.
Ослін старенький сперся на ворота,
Пасеться вітер у густій траві,
Криниця натомилася достоту,
І від вітрів дерева вже криві.
Усе мовчить…Ген пагорб, хрест дубовий
З горбочка поглядає все на дім,
Біля якого поле волошкове
Й батьків тепло живе усе ще в нім.
***
ЗУСТРІЧ З РАНКОМ
До тебе йду, прозорий ранку,
Зустріла сивого коня,
Земля парує на світанку,
Вітрець в траві іще куня.
Рожево-сірі хмарки в небі,
І промінь вибився з пітьми,
Вода тихенько миє греблі.
Зустрілись – обійняв крильми.
***
ТІНЬ – ПОДРУГА
Ти обіцяв, що будеш поруч,
З тобою зникла тінь твоя,
А та, що тут стоїть праворуч
У самотині – то моя.
Ми нерозлучні дві подруги:
Прошкую я, слідом – вона.
Нема надійнішого друга –
Не зрадить лиш вона одна.
***
Чому так побудоване життя?
У різнім віці нам потрібна мама,
немає у дитинство вороття,
невидима стоїть закрита брама.
За нею світ барвистий, і любов,
там ненька на руках маля тримає,
її ми найрідніша плоть і кров.
Вона -це крила,вже яких немає.
***
Родинне дерево
В живих батьків ,ми будем завжди діти,
хоча дорослі,внуки у нас є,
вони наше коріння ,ми лиш віти,
а разом,разом дерево міцне.
***
Про автора: Олександра Бабійчук народилася 25 липня 1977 року в м. Рівне. Закінчила ЗОШ №24. Ще навчаючись, відвідувала літстудію «Поетарх» при Рівненському палаці дітей то молоді.
Закінчила філію Почаївської духовної семінарії, здобувши професію регента церковного хору.
Пройшла конкурс Українсько -Канадського літературного об’єднання, вірші надруковані в Альманаху “Крила” (редактор Валерій Полковський, канадійський письменник)
Від редакції: текст та ілюстрації від автора.
Comments