Станіслав Настенко (Едмонтон)
Весна 2014-го року. Ми стояли з прапорами України і Євросоюзу на ванкуверському Євромайдані. Одного дня нас запросили прийти на сусідню площу, на вечір пам’яті по польському президенту Качинському, що розбився з іншими високопосадовцями під Смоленськом. І ми прийшли. Пам’ятаю, молодих українців з прапорами було найбільше на площі перед Музеєм Мистецтв в центрі міста. Були, звісно, поляки. Але переважно старшого віку. Були румуни, угорці, що прийшли підтримати польську громаду в сумні роковини.
Vancouver Smolensk Commemoration Rally 2014
Був сонячний день, слово буденно передавали від представника однієї громади до іншої, аж раптом наприкінці ведучий повернувся до мікрофону під тентом і якось несподівано, напівпошепки (!) поздоровив всіх з перемогою на виборах в Угорщині партії Віктора Орбана. Декілька старших людей несподівано енергійно заклепали в долоні. Молоді українці навіть не зрозуміли про що мова і чому про це говориться пошепки…
Тепер от не пошепки. Тепер на саміті Вишеградської Четвірки (V4) політика до якого з відвертою зневагою ставляться лідери Європейського Союзу, йому дали премію “людини року”. Колись людиною року на саміті V4 назвали Віктора Ющенка, подією року ставав Майдан. Але от тепер політика, який хіба що в губи не цілує Володимира Путіна, якого небезпідставно називають в Європі расистом і новим фюрером, тепер він на висоті в Вишограді.
Мої знайомі угорці родом з Трансильванії, теж в Ванкувері, казали мені, що їм і багатьом прогресивним угорцям соромно за Орбана. Мені соромно, що українська громада ще тоді не розпізнала партнера партії Йоббік, ім’я якого промовляли пошепки, і не висловила протест проти притягнення його імені за вуха в ту сумні роковини.