Лариса Осадчук (Тернопіль)
Портрет Б. Лепкого. Художник М.Жук
Дві тисячі дванадцятий рік минає в Тернопільській області під егідою 140-річчя письменника, перекладача, художника, педагога, громадського діяча Богдана Лепкого, який народився 4 листопада 1872-го року в с. Крегулець Гусятинського району. За рік в краї видані нові путівники, перевидані твори славетного земляка, зорганізовані виставки. Зокрема, у тернопільському видавництві «Богдан» побачило світ ілюстроване видання казок Лепкого. Перевидана також його досі актуальна повість «Сотниківна». До книжки увійшло ще й дві її інсценізації — Олекси Скалозуба і Богдана Мельничука. За словами письменника Богдана Мельничука, це видання є і шпаргалкою для режисерів, і для вчителів.
Видано також бібліографічний покажчик «Надія Білик: лепкознавці та культурологічні студії». У перші дні листопада на базі Тернопільського педагогічного університету ім. В. Гнатюка відбулася Міжнародна наукова конференція «Творчість Богдана Лепкого в контексті американського і європейського дискурсу». А спільним проектом працівників обласного комунального музею Богдана Лепкого в Бережанах, краєзнавчого районного музею і Бережанської районної організації Асоціації філателістів стало спеціальне ювілейне погашення художнього конверта «Богдан Лепкий — учень Бережанської гімназії». Урочиста академія «Я несу тобі часточку душі» завершила святкування у неділю, 4-го листопада.
Слід наголосити, що музей Богдана Лепкого в Бережанах, де свого часу навчався і працював письменник, був відкритий 1995-го року завдяки фундації племінника Лепкого, доктора Романа Смика зі США, який передав велику колекцію його картин, прижиттєві видання книг, особисті речі. Вони й стали основними експонатами.
Богдана Лепкий — був значно більше, аніж маляр і відомий письменник. Це була людина свого часу — виразник тогочасної еліти. «Для учнів — зразок, зокрема, в інтелектуальному плані, бо багато знав, а письменників міг цитувати годинами, не підглядаючи. Це був приклад вчителя і загалом освіченої людини, інтелігента. Окрім того, завжди бездоганно вдягнутий, зразок моди, акуратності. За спогадами гімназистів, вони завжди стежили в якому костюмі пан професор прийшов і, як зав’язана краватка. Можливо, змінилася мода на колір, пошиття і так далі?…Тобто, за ним пильно стежили і зразком він був у всіх відношеннях», — розповіла «Дню» старший науковий працівник обласного комунального музею Богдана Лепкого в Бережанах Наталія Стрілець.
Та й в сучасній гімназії, яка носить його ім’я, гімназисти мають за приклад визначну особистість, декламують на пам’ять його поезії. І в гімназії, і в музеї відчувається досі дух Лепківського часу, бо саме так можна назвати період в розміреному бутті Бережан, коли там жив Богдан Лепкий. Згодом він змушений був через особисті обставини покинути оспіване ним, дороге серцю місто і переїхати у Польщу до Кракова. Там і знайшов свій вічний спочинок у липні 1941-го року. Для прийдешніх поколінь він залишив свої малярські роботи, поезії, патріотичні пісні, прозові твори, для найменших — казки.
Лепкий вважав, що окрім естетичного задоволення для читача, книжка має мати і виховну мету. Отож, коли писав свої історичні твори вибирав такий момент з історії України, який би був повчальним для тодішньої молоді. Але окрім своєї творчої спадщини, Богдан Лепкий залишив нам приклад того, як по-справжньому треба любити Україну. «Винятковість Богдана Лепкого в його українськості, великій любові до України, до всього свого, — наголошує Наталія Стрілець. — Він не дивився на те, що йому не вистачало часу, що треба було сидіти ночами, треба було тратити своє здоров’я. Він намагався всіляко долучатися до того, щоби про Україну знали, щоб знали українців, як повноцінну націю, самодостатню, яка має свою глибоку культуру, літературу, мистецтво. Богдан Лепкий це все популяризував, доповнював своєю творчістю і ніс це у світ через зв’язки із митцями різних країн».
Comentarios