Сергій Горицвіт (Одеса)
Обіцяний на 21 грудня цього року кінець світу вже мало кого страшить, а художникам, наділеним бурхливою уявою й прагненням до оригінального самовираження, він навіяв безліч і химерних і досить реалістичних образів. Нині в одеській галереї «Худ-Промо» експонується присвячена цій темі виставка, яку було відкрито дванадцятого числа дванадцятого місяця дванадцятого року. Це новий оригінальний арт-проект консультанта цієї галереї, керівника асоціації «Нове мистецтво» Михайла Рашковецького, якому він дав назву «А поки що – апокаліпсис».
Пояснюючи свій задум, мистецтвознавець заявив: «Криза стала звичною. Апокаліпсис увійшов у повсякдення. Усе це було б сумно, якби не мистецтво. Адже життя коротке, а мистецтво – вічне. Художники не просто рефлексують із приводу того, що відбувається, вони проживають все це. Тож життя продовжується. А поки що – апокаліпсис». До речі, богослови вчать, що на апокаліпсис не слід дивитися песимістично, адже це не кінець, як прийнято думати, а одкровення глибинної таїни, відновлення всього сущого під час всесвітнього спасіння.
Аліна Гордієнко ”Сторінки щоденника апокаліпсису”
«Щоденники апокаліпсису» – це ціла серія невеличких за розміром картин Аліни Гордієнко. Як стверджує художниця, вона прагнула кожен свій день уявити собі, як останній. Це змушувало відкинути все зайве й дріб’язкове, осягнути суть звичних явищ. Тож ці картини – досить суб’єктивне художнє самовираження, але воно розраховане на активне сприйняття, бо провокує свідомість глядача вступити в діалог з автором. Цікаво, що всі дні Аліни Гордієнко надзвичайно різняться. Інколи це просто зворушливі замальовки із квітами, рибами чи ляльками, але найчастіше – спроба знайти символічне вираження нашого суперечливого сьогодення, яке буває і потворним і навіть карикатурним.
Ігор Гусєв ”Дванадцять хвилин уваги, викрадених у людства”
На подібний щоденник, але зі сторінками великого масштабу, схожі й роботи Ігоря Гусєва з його циклу «Дванадцять хвилин уваги, викрадених у людства». На них зображено алегоричні образи та сучасних юнаків і дівчат, мізки яких закомплексовані на всіляких житейських забаганках. Чіткі графічні малюнки чорною фарбою на тлі алюмінієвої фольги підкреслюють холодність оточуючого світу. Роботи ці відверто публіцистичні й навіть плакатні, вони легко прочитуються.
Щось подібне бачимо і на диптиху Сергія Бєлика, який зобразив двоє напіввіртуальних дверей. Багатоколірні двері з написом англійською «Вхід» обіцяють нібито якусь загадкову приємність, а суцільно чорні з позначкою «Вихід» застрашують.
На відміну від них, об’ємні світильники-страшилки Дмитра Дюльфана у вигляді схожої на дракончика фантастичної істоти («Мати чужого») та квадратного повного місяця викликають у всіх лише усмішку. Цікаво, що виготовлені вони за власною технологією з оплавленого різнокольорового поліетилену, змонтованого на металевих каркасах.
Дмитро Дюльфан ”Мати чужого”
Підкресленою чи випадковою еклектичністю сучасного мистецтва сьогодні вже нікого не здивуєш, тож митці прагнуть винаходити не лише нові образотворчі стилі, а й використовувані техніки. Картина Лариси Звєздочотової «Біла вишивка», на якій зображено дівчинку з оленятком, на перший погляд сприймається як декоративне панно, які колись вишивали наші бабусі. Але це імітація вишивання і своєрідна пародія на колишні сентиментальні сюжети, бо тут замість ниток використані рельєфні пасти.
Лариса Звєздочотова ”Біле вишивання”
Досить вдало імітує мозаїчну кераміку живописець Анатолій Ганькевич. Це надає зображенню підкресленої монументальності. А ще художник любить шокувати глядача поєднанням на своїх панно непоєднуваного, усілякими вибуховими несподіванками. Так на картині «Дурість прекрасного» космічне довкілля опромінює своїм сліпучо-білим оперенням фантастичний павич.
Анатолій Ганькевич ”Вибух супрематизму”
На панно «Вибух супрематизму», що стало своєрідним символом цього вернісажу, можна бачити поєднання галактичного сяйва чи атомного вибуху з енергією й шаленством юні. Зображені на картині троє хлопчаків у карколомному польоті ніби линуть до сонця. І не страшить їх ні кінець супрематизму, від якого усюбіч летять уламки авангардного мистецтва початку минулого століття, ні обіцяний кінець світу. Художники побачили його очима невиправних оптимістів – одеситів.