Вікторія Море (Ванкувер)
Жила-була дівчинка, і звали її Емма. Вона була веселою і ласкавою, і дуже любила малювати, грати в комп’ютерні ігри, і влаштовувати “tea party”. Емма була достатньо сміливою дівчинкою, і окрім танців, ще займалася Карате. Але єдине, чого вона страшенно боялася, це бути осудженою…
Тому якщо вона бувала в чомусь винною, вона перекладала свою вину на інших, обманюючи всіх, що, нібито це не вона розбила кружку, а кружка сама стояла-стояла, а потім раптом посунулася на край столу і впала, і розбилась… ніби це не вона перша образила брата, а він її…
Коли вона хотіла, щоб мама говорила більше хорошого про неї, а не підтримувала няню, коли та робила їй зауваження, то казала, що няня нібито казала те й те, робила те й інше (ну звичайно, щось погане), чого та насправді не казала і не робила…
Так проходили дні за днями, і все було досить вдало, всі вірили Еммі, тому що вона була маленька і гарненька. Та одного разу, коли сонечко яскраво сяяло і рижий кіт Макс задоволено вмивав лапкою мордочку, Емма зайшла в свою кімнату і завмерла від несподіванки… Її улюблена лялька Рейчел збирала свої речі в маленьку іграшкову сумочку і плакала…
– Чому ти плачеш?, – запитала Емма, прийшовши трохи до тями, – і куди ти збираєшся?.
– Я не хочу більше жити з тобою, – відказала схлипуючи Рейчел, – ти наговорюєш всяку неправду на всіх, а мене любиш, і люди думають що я така сама як ти, раз ми дружимо, а я насправді ніколи нікого не обманювала…
…Не чекала Емма такого повороту речей, задумалась… дійшла до кухні, а там… квітка, яка вчора так гарно цвіла своїми яскраво червоними квітами, вся зів,яла, пелюстки опали, а з похилених листочків водичка кап…кап…кап… як сльози…
– А ти чого плачеш? – запитала вражена Емма.
– Твій брат був дуже засмучений тим, що програв змагання у футбол, через те, що в ту хвилину, коли він міг забити вирішальний гол він згадав, як ти наговорила на нього, що нібито це він запхнув брудну тарілку в диван, а не ти, і такий він був ображений, що налив мені в землю рідини для чистки водостічних труб, замість води, щоб я зав’яла, бо ти мене любиш…
Сіла Емма на стільчик і потупилася в підлогу… «Що ж це робиться», – подумала вона, – «я ж нікому нічого поганого не роблю, а виходить що через мене вже аж дві істоти плачуть – лялька з дому йде світ за очі, квітка вмирає… Тільки подумала, аж двері відчинилися і в дім зайшла засмучена-засмучена мама і поклала на стіл якийсь папірчик з надписами.
– Мамо, мамо, чому ти така засмучена? – підбігла до неї Емма і обняла, жаліючи
– Мене звільнили з роботи і тепер в нас скоро зовсім не буде грошей на життя.
– Мамо, але чому?
– Тому що я весь час думала, як пояснити тобі, що це так не добре, коли ти обманюєш, а особливо коли перекладаєш свою вину на когось, що це всі бачать, і що всім від цього погано, я не знала як пояснити тобі це, бо ти ж завжди кажеш що не обманювала, але від цього ж не легше, бо і це ж неправда… і через це я не могла добре працювати, а мій роботодавець помітив це і звільнив мене, тому що в нього з,явилися проблеми на фірмі через мою погану роботу…
… Сонячний промінчик ласкаво лоскотав Еммі щічку, а кіт Макс грався з її бомбончиком, який звисав з покладеного ввечері на крісло шерстяного платтячка… «Як же добре, що це був сон…», – подумала Емма…
Komentarze