Олександр Панченко (Лохвиця, Полтавська обл.)
В історичному нарисі про селище Козову, що у славному українському Тернопіллі, яке розташоване на берегах лівої притоки Дністра річки Коропець на хвилястій рівнині Подільської височини за кількадесять від Тернополя, читаємо про його визначних уродженців. З-поміж них – Фелікс Баран, педагог, діяч культури, Володимир Бемко, дириґент Антон Крушельницький, співак (бас), дириґент, видавець, фольклорист, актриса Ольга Моленцька, педагог, дириґент, заслужений діяч мистецтв Володимир Пекар та багато-багато інших.
Відомо також, що у 30-40-х роках минулого століття в цьому містечку діяла розгалужена підпільна мережа Організації Українських Націоналістів (ОУН), найактивнішими у ній були Володимир Ґерета і Лев Зацний. Якраз уродженець Козови Володимир Ґерета брав активну участь у роботі Крайової Екзекутиви ОУН, як заступник керівника, а товариш В.Ґерети – Лев Зацний був членом Української Військової Організації та ОУН від 1929 року, членом повітового, відтак окружного проводу ОУН Бережанщини, заступником організаційного референта Крайової Екзекутиви ОУН ЗУЗ, зрештою – учасником лютневих нарад 1940-го року у Кракові, на яких створено Революційний Провід ОУН під керівництвом Степана Бандери. У передвоєнний період у Козові були заарештовані причетні до ОУН Антон та Іван Гром’яки, П.Кавка, В.Мельник, М.Солтис, А.Федорчак, які згодом загинули від рук совєцьких НКВД-истів.
Ярослав Колодій
У мальовничому містечку Козова народився також молодший за віком за Володимира Ґерету і Лева Зацного щирий та жертовний український патріот Ярослав Колодій, якому 7 листопада цього року виповнилося 90 років від дня народження. У своєму поважному віці пан Ярослав, що натепер замешав на американському континенті у місті Дженкінтауні, є доволі активним дописувачем до різних видань з нагальних питань українського визвольного руху та нашої складної минувшини. У його писаннях, як у дзеркалі, знаходять відображення всі перипетії новітньої історії України, серед них – трагічні сторінки Другої світової світової війни й нелегке повоєнне еміґраційне життя.
Впевнений, що взірцем для пане Ярослава є вічно Шевченкові слова:
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем’я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть.
До Організації Українських Націоналістів Ярослав Колодій вступив юнаком при кінці 1941 року. Як відомо, від липня 1941-го липень 1944 року Козова знаходилась під німецькою окупацією, 12 вересня 1942 року нацисти відправили до концтабору в місто Белзець (тепер – Польща) близько тисячі місцевих євреїв, а у березні 1943 року вони розстріляли в околицях Козови близько 4 тисяч осіб цієї національності, звезених із кількох суміжних теренів.
Відомо, що із Козови та околиць на примусові роботи до Німеччини було вивезено 778 місцевих юнаків та дівчат. 19-річний Ярослав Колодій навесні 1944 року був також зловлений німецькою поліцією і під конвоєм був насильно післаний на роботи до копання окопів у прифронтовій зоні поблизу Тернополя. Після втечі з примусової праці він серед інших понад півсотні своїх ровесників-козівчан зголосився до Української Дивізії «Галичина», з якою пройшов воєнну хуртовину включно з полоном в Італії та Англії.
Принагідно зазначу, що за участь у національно-визвольній боротьбі під еґідою ОУН, УПА УГВР у повоєнні роки большевицька влада ув’язнила 50 мешканців містечка Козови. Після звільнення з полону у Великій Британії Ярослав Колодій був активним членом суспільно-громадських і комбатантських організаціях. Від 1954 року він ввійшов до складу теренової екзекутиви ОУН за кордоном у Великій Британії, а з переїздом до США вступив до Середовища УГВР і на доручення Голови Політичної Ради Закордонних Частин ОУН разом з іншими активістами був одним із засновників мережі Однодумців ОУН за кордоном на американському континенті. Впродовж 12-ти років пан Ярослав обирався членом Крайової Управи Братства Дивізійників у США, був заступником голови Суспільної Служби Комбатантів в Америці, став автором не однієї сотні дописів та коментарів на актуальні теми з історії та життя українства.
Все своє життя Ярослав Колодій йде за дороговказами Тараса Шевченка, згідно зі своєю патріотичною настановою й власним сумлінням, – він є одним із тих українців, до яких можна з усією впевненістю достосувати ось ці Кобзареві рядки:
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою
Коли ж на початку 1990-их років небайдужі мешканці Козови започаткували збір коштів на пам’ятник Генієві українського народу Тарасу Шевченкові (скульптор І.Сонсядло), то якраз Ярослав Колодій, знавець, поціновувач й шанувальник творчості Великого Кобзаря та правдивий український патріот, пожертував на цю благородну ціль для потреб своїх земляків на той час чи не найбільшу суму, яка за курсом 1993 року складала близько 290 тисяч карбованців. У своєму дописі з нагоди річниці встановлення у Козові пам’ятника Кобзареві громадська діячка Ядвіґа Федик зазначала: «…Настала неділя 23 травня 1993 року — день відкриття пам’ятника. Право зняти покривало з монумента надає голова селищної ради І.Боднарчук голові РО Товариства української мови Дмитру Федику і тим, хто ще 1989 року разом із ним домагалися дозволу: Валентині Ждан, Григорію Сім’ї і Зеновію Гнатейку. Спадає полотнище — і перед людьми на площі постає велична постать Кобзаря. Задумливий погляд спрямований на присутніх, ледь нахилена голова, руки схрещені на грудях: права вільно лежить на серці, а ліва стиснута в кулак….».
…В одному із своїх дописів з нагоди сторіччя Українських Січових Стрільців Ярослав Колодій писав: «…на творчих ідейних прикладах УСС виростало й гартувалось нове молоде покоління, бойовики ОУН, УПА і вояки дивізії «Галичина», які своєю кров’ю густо окропляли шлях боротьби української нації. Їхніх могил українські дівчата не квітчали червоною калиною, не ставили на них хрести і не співали їм «Вічную пам’ять». Але вічно остались всі відомі і безіменні великі лицарі в серцях і душах української нації, бо вони найбільше добро віддали для свого народу – своє життя. Вони вибрали важкий тернистий і бойовий шлях своїх батьків, старшого покоління УСС, і нічого з заповіту своїх батьків: «Волю здобути своїй Батьківщині» – вони не відняли й не скреслили…».
Щирий український патріот Ярослав Колодій вибрав для себе тернистий бойовий шлях своїх духових батьків та зверхників зі славної когорти Український Січових Стрільців, Української Галицької Армії, Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів, гідно пройшовши героїчну й страдницьку дорогу, яка судилася усім воякам Української Дивізії «Галичина».
Відзначаючи своє 90-ліття пан Ярослав, уродженець тернопільської Козови та мешканець американського Дженкітауна, – щодня й щохвилини думає про Україну, про нещасливу долю й краще майбуття українського народу, бо тоді, йдучи за Тарасом Шевченком:
За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра??