Олександр Коваленко (Ванкувер)
Середньостатистичний канадець тратить на благодійність 446 долярів на рік. Агенство Статистики Канади з’ясувало, хто жертвує найбільше – як правило, це люди старшого віку з достатком вище середнього, які отримали вищу освіту та щотижня ходять до церкви.
Найщедрішими є жителі Саскачевану – вони протягом року витрачають на доброчинність 544 доляри. Лише на один доляр їм поступаються мешканці нашої любої Британської Колумбії (нагадаємо, що це найкраще місце на світі, якщо вірити офіційним написам на вагонах місцевого метра). Також всього один доляр відрізняє британських колумбійців від жителів сусідньої нафтоносної Альберти, які посіли почесне третє місце. Не набагато поступаються Онтаріо та Манітоба. Найменше в Канаді цікавляться доброчинністю в франкомовному Квебеку – протягом року вони знаходять в своїх кишенях 208 долярів, вартих доброї справи.
Осінь у Ванкувері
Однак найбільше мені запали в око форми доброчинності, не бачені до того на теренах нашої співочої неньки. Замість того, щоб ставити своїм близьким, які упокоїлись в Бозі, мармурові обеліски – ванкуверці ставлять на їх честь звичайні міські лавочки з меморіапльними написами, на кшталт: “Такі-то й такі-то прожили разом 51 рік – ви завжди залишитесь в пам’яті друзів та сім’ї”.
Інколи бувають вірші, а найоригінальніша табличка промовляла: VIC ЗАМІСТЬ ЗОЛОТОГО ГОДИННИКА. Тобто друзі хотіли подарувати шановному добродію чи добродійці VIC на день народження золотого годинника, але він (чи вона) відмовились звіряти час за дорогоцінним хронографом, а на подаровані кошти встановив(ла) лавочку в сквері на радість всіх громадян Ванкувера.
Чому меншканці Ванкувера не виходили на демонстрацію під мерію з вимогою безкоштовних лавок, а замість цього кожен на свій кошт встановив свою в улюбленому місці, заодно увіковічнивши друзів чи близьких? Напевно, це особливість західної етики – рай треба будувати своїми руками на цьому світі по мірі можливостей, а не уповати на світ прийдешній. Чи не є це прикладом, гідним наслідування?
Написав я цю замітку та й задрімав. І приснився мені велелюдний мітинг під Київською міськдержадміністрацією. І кого там тільки не було. Комуністи тримали червоні транспаранти: “Пакостити багатим – не наша мета. Хочемо встановити лавки!” Пліч-опліч стояли націоналісти з переконливим гаслом: “Ми не заздримо – ми хочемо бути прикладом для інших!” Але наймасштабніший транспарант належав центристам – провладним та опозиційним – білими буквами на матерії кольору молока полум’яніло: “Не хочемо руйнувати – хочемо творити!”
Фото автора
Editorial Note: This is a reposted article. First published on: Nov 3, 2013
Comentários