Ярослав Копельчук (Москва)
«Казка – це особиста точка зору. Тільки вона не наполягає, що вона є Правда»
Д.О. Гайдук
Всі ми родом з дитинства. Проте в певний час всі ми залишаємо цю країну. Назавжди. Розмінюєм безтурботність та безпосередність, на завантаженість та серйозність, забуваючи, якою сильною буває віра в дива та дивовижне. Отримуємо замість віри в казку просте розуміння побуту… Але інколи ми вириваємося з буденної біганини, щоби знову потрапити туди, де все можливо, де все просто. Непросто дорослій людині знайти забуту дорогу в країну мрій та фантазій. Для цього потрібен провідник – Казкар.
Дмитро Гайдук (Фото Wikipedia.org)
Дмитро Олександрович Гайдук (далі ДГ)- один з таких провідників. Народився в Дніпропетровську, жив в Харкові, Москві… Перекладач, журналіст, фольклорист, публіцист… казкар.
Цей «широко відомий в вузьких колах» український письменник показує нам дивовижну країну в світі казок. Країну, де літають крокодили, де можна за одну прогулянку відвідати київський Хрещатик та московський Курський вокзал. Де Джа-Будда розповідає своїм учням історії зі своїх минулих втілень, «а їх було не менше мільйона»…
В кожній казці цього майстра слова та дивовижного розповідача є глибина та простота, духовність та деякий фаталізм. Гайдук зміг би стати філософом, але він обрав шлях казкаря. Тому, що це брехня. Ось, що завгодно розповідатимеш – це буде брехня! Або твоя особиста точка зору…
ДГ: “Так ось казка – це така ж особиста точка зору. Тільки вона не наполягає, що вона є Правда. Тому легше сприймається. Ось взяти будь-яку мою історію – якби я розповідав її як правдиву? Скільки б одразу виникло питань?!…”
Одне питання точно цікавить всіх: звідки беруться ці історії?
ДГ: “Більшість казок зібрані, від кого-небудь почуті. Ось нещодавно я почув історію від однієї людини – вона мені її розповідала «на повному серйозі», решту «хвостів» я вже сам придумав! Так і збирається матеріал – по людям, по книжкам. Де що побачу гарне, там і зачеплю.”
І воно чіпляє! За душу. Заставляє повірити, що розповідаємо історія дійсно колись була. А все пройдешнє має початок – як же ж все починалось?
ДГ: “Для мене все почалось в 1995 році, тоді я працював над проектом «Растаманські казки». З тих пір цим і займаюся – ніколи не сходив з цієї дороги!”
Тим, кому пощастило побувати на казкових вечорах Дмитра знають, яка там атмосфера – атмосфера сімейного дива. Можливо саме тому, для зберігання «сімейності» на концерти може потрапити лише обмежена кількість людей?
ДГ: “В мене ліміт – п’ятдесят людей. Так простіше… бо ж на десять людей – один ідіот, сто людей – це вже десять ідіотів. Коли всі десять ідіотів сидять в першому ряду перед сценою, нічого не чують, а лише розмовляють по між собою… ну а з п’ятьма я справлюся!”
Вдається в нього чудово. Бо той позив, якій несуть його казки настільки позитивний та незвичайний, що починаєш вірити, що за нетривіальними історіями та специфічною але цілком зрозумілою мовою є щось ще. Якесь зашифроване послання…
ДГ: “Ось ніколи б не подумав, що в цьому є послання! Я просто розповідаю! А відповіді на всі питання знаходяться в вас самих.”
Творчість Дмитра Олександровича пробуджує в читачах та слухачах дитячу жагу знайти відповіді на не сформульовані питання. Питання про минуле та майбутнє. Про сенс життя та безглуздості. Його історії дають ключ до потаємних дверей душі, за якою ховається забуте диво.
Comments