Наталя Лупиніс (Ванкувер)
Вже рік старий за обрії пливе Уже й новий стоїть на виднокрузі…
Ліна Костенко
Іде до завершення 2014 –й рік. Рік нових звершень, мрій, падінь, злетів, сподівань та віри. Рік боротьби мого народу з корупцією , з несправедливістю за краще майбутнє…
Ще рік тому мої сестри вітали мене з початком Нового 2014-го року з Майдану Незалежності Києва, де в той час, напевно, ніхто не думав, що ця революція затягнеться надовго, що вона принесе стільки горя, материнських та батьківських сліз …
Час минає. Те, що було колись на той час несподіваним чи жахливм, в цих умовах стає звичним, якоюсь мірою й буденним. Якщо про вбивство в ТЦ “Караван” рік тому протягом місяця “шуміли” всі новини, то на сьогоднійшній день вбивство – не новина… Це факт, який стається кожного дня… І не одиниці гинуть, а гинуть сотні й тисячі… Війна забирає, війна голодна і поглинає душі щоденно… Але ми намагаємося не звикати і чинити супротив. Ми стараємося триматися і протидіяти злу.
Багато зроблено, багато вкладено зусиль, часу та коштів на допомогу Україні. Але це лише частина того, що ми можемо зробити. Інколи настільки важко від безсилля, коли не знаєш, як допомогти, а серце обливається кров’ю, коли переглядаєш фотографії скалічених молодих хлопців або тих, що відійшли у Вічність.
За період співпраці з громадою у Ванкувері я багато спостерігала. Зустріла багато хороших людей і дякую долі, що звела мене з ними. Адже спілкування із земляками потрібне кожному, як спраглому вода. Добре, що ми існуємо і як-не-як спільними силами об’єдналися задля єдиної мети, але цього замало. Нас поєднала спільна біда-війна на рідній землі. А поки війни не було, то не було того духу в громаді, що зараз… Ми повинні триматися разом завжди так, як наші хлопці тепер тримаюся на фронті. Навіть коли надворі зима. Ми єднаємося не лише заради матерільної допомоги, ми повинні бути разом до кінця кривавої боротьби і після неї.
Безперечно, багато зроблено і є результати спільної роботи багатьох проектів. Наприклад, Молодь Майдану, Жовто-блакитна лінія життя, Жовто-блакитна лінія тепла, Кленова Надія, Козацька Рада, але це крапля в океані. А скільки ще треба зробити?! Лише не вистачає сил, часу та рук. Питайте, придумуйте і втілюйте в реальність нові ідеї. Українці, не думайте, що ми будуватимемо без Вашої участі наш український куточок в Канаді. Історія твориться нині, і сьогодні завтра вже стане історією, і якою вона буде залежить лише від нас самих.
Історія не повинна бути перенасичена війнами, кровопролиттям і трагічними датами. Вона повинна бути світлою і безболісною для нащадків.
Поки ми разом, ніяка сила нас не здолає. Про це неодноразово говорили й експерти, повторюючи, що окупанти програють українцям у бойовому дусі.
Непевно, така доля в українців – крізь віки терпіти випробування. Але впродовж історії завжди був “хеппі енд”для нашого народу. І один з таких моментів відбувся в 1991-му році, коли була проголошена Незалежність, яку ми здобули без кровопролиття. А зараз за єдність і цілісність ми платимо життям наших дітей та батьків.
Не треба вдаватися в деталі, щоб кожен зрозумів, що українська громада – це не просто група українців, які допомагають Україні у важкий час, це щось більше. Ми є представниками своєї Батьківщини в чужій країні, і те, як ми себе поводимо, стає основою, що про нас думає світ.
І не треба обурюватися чи старатися виправдатися… Глибоко в душі кожен розуміє, що може зробити більше, ніж думає чи хоче…
Дякувати Богу, ми ще тримаємося разом. Вірю, що ми можемо збудувати міцнішу основу для допомоги нашій державі не лише у воєнний,але й у мирний час. Треба жити з думкою “Хто, як не я”. Треба мислити по-іншому, по-гуманному.
Людина починається з добра. Це ще одна істина, про яку потрібно пам’ятати. Носити вишиванки і кричати “Слава Україні”- це ще не свідчення патріотизму і вболівання за долю свого народу. Треба творити добро і не шкодувати ні часу на то, ні зусилль.
Нехай прийдешній Новий Рік принесе нам згоду і здійснення наших бажань. Напевно, в нас спільна мрія – мир і спокій в Україні, а також повернення живих дітей та батьків додому з холодного фронту.
Нехай Різдво принесе нам новий промінь Надії та Віри, а маленький Ісус народиться у серцях наших ворогів. Нехай кожна родина прокинеться від рідзвяних дзвонів і від новини, що немає більше війни на Україні.
Слава Україні!
Comments