Чорноморець (Ванкувер)
Минулого року на екрани вийшов телесеріал “Однажды в Одессе” (“Якось в Одесі”) або пригоди Мішки Япончика. А згадав я за це кіно після того як прочитав в “Українському Ванкувері” статтю п. Олександра Ковалевського про фальсифікацію історії. І ось чому.
З першого погляду кіно справляє правдиве враження. Особливо вражає талановита гра молодого актора Євгена Ткачука (Мішка Япончик). Мова головного героя настільки мені нагадує жаргон мого юнацького товариша Кузі, що думками я мимоволі переношусь назад до Одеси моєї молодості.
І не тільки вимова, а й вся поведінка Мішки (Ткачук) дуже подібна: Кузя теж не ходив а вишивав по Дерибасівській. Кузя був переконаний , що тільки так і повинен поводитись справжній одесит, а в дійсності він був більше подібний до клоуна, як і Мішка Япончик між іншим. Небезпечний клоун з наганом за пазухою.
Мета авторів фільму, безперечно, заробити гроші на розважальній стрічці і вони цього спромоглися. Але водночас ми спостерігаємо як створюються збочені історичні стереотипи. Пересічний глядач, подивившись “Якось в Одесі”, може і справді повірити, що Одеса то було єврейське місто, така собі Хайфа на березі Чорного моря.
Насправді інших меншин в Одесі завжди було більше: росіян, молдован, болгар, греків, а українці завжди становили більшість. Виділення однієї меншини, особливо як кримінального угрупування ніяк не сприяє співдружності одеської “ліги націй”.
В кіно банда Япончика двічі виступала проти української влади: спочатку проти Гетьманату, потім проти УНР. Але не обов’язково бути українцем, щоб не мати сентиментів до кримінального угруповання Мішки. Вас грабували вночі? У вас крали документи з гаманцем? У вас виносили з хати речі? Крали з вашого авта? З вас шапку в кінці-кінців знімали?(Ха-ха) Не знаю як вам, а щодо мене, то кінець Япончика сльози не викликав.
Зрадили його, як і було, свої – більшовики, і Грицько Котовський показаний тут правдиво: поц. А от історичної послідовності в серіалі немає: в 19-тому році білих в Одесі не було, та й Японця на той час вже не було.
Крім того ми спостерігаємо те, про що пише п. О.Ковалевський у своїй статті – “другорядні події стали визначальними, а дійсно важливі відійшли у небуття”: спочатку Бабель пише про уркагана Япончика, який такої уваги зовсім не заслуговував, а тим часом про справжніх героїв і забули.
Але кіно це так: що хочу – те й знімаю. А от коли міністр освіти Табачник переписує підручники історії, то це вже випадок клінічний.
Повертаючись до кіно приємно згадати велику кількість одеських шансонів як-то: “Ай лимончики”, “Папіроси”, “Крутітся вертітся шар голубой” та інших. Деяких пісень ми постійно співаєм з друзями одеситами, інших ніколи раніше не чув .
Хто забажає подивитись серіал – УВ має копію.
Comments