Олена Марченко (Москва)
Дивовижне дійство за участю заслуженого артиста України, актора Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, кіноактора, кобзаря Тараса Постнікова, відбулося у Національному культурному центрі України в Москві в рамках проекту «Тарас Шевченко», вразило своєю неповторністю, глибиною і змістом навіть вибагливих відвідувачів Українського Дому на Арбаті.
Силою свого таланту Тарас зумів вкотре донести до московських українців велич і нескореність духу, інтелектуальну міць і розмаїття музичних традицій земляків. А також повідав унікальні історії, пов’язані з кобзарством.
До речі, не випадково серед глядачів було чимало полтавчан, сумчан, чернігівців. Адже кобзарство протягом віків є найпоширенішим саме в цьому регіоні України. Вихідцем з того краю є і сам Тарас, який народився у Сумах в сім’ї Заслужених артистів України Людмили Мамикіної та Володимира Постнікова.
Батько Тараса родом з давнього козацького міста Ромни, що на Сумщині. Саме там височіють оспівані у народній творчості скіфські кургани і донині звеличується дух козаччини та слава останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського!
Згадаймо і плеяду місцевих кобзарів: Миколу Мошика, Івана Запорожченка, Івана Бедрина… А сліпий бандурист-автор знаменитого «Запорозького маршу» Євге́н Адамце́вич, який тривалий час проживав у Ромнах?!
А поблизу – Сокиринці (Чернігівщина) – мала батьківщина кобзаря-лірника Остапа Вересая! Відвідувачі Українського дому на Арбаті тепло згадують і нещодавній віртуозний виступ чернігівського кобзаря, лауреата Шевченківської премії Василя Нечепи!
І кобзарських імен цього краю не злічити. До того ж саме їм споконвіку належить не тільки неповторний дух українського народу, а й гучний голос у громадському і культурному житті країни.
Продовжив традиції прадідів на сцені Українського дому на Арбаті і Тарас Постніков. Втім, як киянин все ж зумів заворожити кобзарським мистецтвом і так спокушених московських слухачів, вразити щирістю, природністю, сонячним магнетизмом душі. Чи складно було молодому кобзарю примусити битися в унісон серця співвітчизників? Зовсім ні! – запевняє митець. Адже атмосфера була, як у справжній толоці, де збираються однодумці…
Тарасе, Ваша мала батьківщина, яка вона?
ТП: Так склалося, що моя мала батьківщина – це і Сумщина, і Вінничина, і Київщина. Коли приїжджаю до Сум, – відпочиваю душею, це рідне місто дитинства. З Вінницею пов’язані вже інші спогади – юності і першого кохання. Люблю і Київ, це прекрасне місто, де я ставав на ноги, пригадую мій перший фільм, перший концерт, перший кліп…
Останнім часом багато гастролюєте?
ТП: Весною був у Бердянську на кінофестивалі, потім у Львові на гастролях з театром Франка, був і на кінофестивалі в Трускавці, мав концерти в Луцьку, Богуславі… Багато роботи у театрі, зараз готуємо нову цікаву виставу, назву якої поки не розголошую.
В душі Ви більше хто – актор театру, кіноактор чи кобзар?
ТП: Ці речі не розділяю, роблю свою роботу. В першу чергу, скоріше актор. Але маю і музичну освіту, яка допомагає мені на сцені. Використовую кобзу у виставах, граю на флейті, де це доречно, в тих моментах, які зроблять насиченішою і глибшою саму виставу. Для мене театр і кіно – це дві частини одного цілого, дві частини однієї професії.
Кажуть, думки – а особливо мрії – почасти матеріалізуються: яким Ви себе бачите у майбутньому?
ТП: Хочу працювати, а що це буде – не так вже й важливо. Загалом мене цікавить Людина: як вона живе, які у неї емоції, які мрії, які думки… А ще хочу, щоб в Україні було своє кіно! У нас так багато прекрасних акторів! Проте ми знаємо французьке, польське, італійське, німецьке, голівудське кіно – ми відчуваємо його смак! А чому немає українського? Знімаються фільми і серіали з прицілом на весь пострадянський простір. Але немає фільмів з національною прив’язкою. Вважаю, що відзнятий українцями фільм – з українським локаціями, акторами, знімальною групою і все таке – вже ментально має бути українським. А там, обов’язково буде поле для його реалізації…
Програма вечора вибудована з творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, чумацьких і народних пісень, псальмів, а ще – сучасних пісень у акомпанементі кобзи. Тарас влучно доповнив музичну канву дійства цікавими розповідями про козацький старосвітський народний інструмент, традиції кобзарства в Україні, старцювання сліпих і ставлення до співців простонародної думки тогочасної еліти суспільства, про театр і повернення на академічну сцену кобзи.
Неприховану закоханість в українське мистецтво Тараса Постнікова високо оцінили генеральний директор Національного культурного центру України в Москві, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимир Мельниченко, радник Посольства України в Російській Федерації Тарас Малишевський та 2-й секретар Посольства України в Російській Федерації Інна Єгорова.
Вони, зокрема, зазначили, що уперше за багато років на сцені Українського Дому на Арбаті саме так прозвучала кобза. Бо квіти Тарасу Постнікову стали лише блідим додатком до слів подяки від глядачів, котрі в черговий раз змогли відчути велич українського духу і невичерпність творчого потенціалу своїх славетних земляків!
Comments