ВІД РЕДАКЦІЇ: Український Ванкувер із приємністю повідомляє про розширення кола своїх дописувачів. Цього разу до нас приєднався український журналіст пан Сергій Горицвіт. Зазначимо, що він є з Півдня України – а саме із славного міста Одеси, яка уже багато років є побратимом канадського Ванкувера. Не дарма у нашому місті одеська діаспора є дуже чисельною та активною, тож чекатимемо відгуків від наших читачів.
•••
Всім на подив козацький театр характерників з Одеси
Сергій Горицвіт (Одеса)
Подібного до цього творчого колективу годі шукати в Україні й цілому світі. Кожен його концерт чи вистава, поява на міському святі чи у школі-інтернаті викликають спершу здивування, а потім і замилування силою, грацією, художньою майстерністю артистів-характерників.
А ще це театр – просвітник, який прокладає міст від козацької доби у наше сьогодення. Апелюючи передовсім до молоді, він спонукає юних громадян незалежної України усвідомити себе гідними нащадками славних лицарів великих, спадкоємцями козаків. А козак – це перш за все безмежно відданий патріот своєї Вітчизни, рідного краю, свого народу, його традицій і звичаїв.
Що не виступ «Отамана» – то урок патріотизму. Без менторського напучування, а виключно художніми засобами характерників, які здатні й на карколомні акробатичні трюки й такі бойові забави, що аж іскри летять із шабель. І все це у супроводі пісень, танців, дотепного коментарю, щедро пересипаного іскрометним гумором.
Днем свого народження театр вважає свій перший повномасштабний виступ на Куликовому полі в Одесі у квітні 2006 року в рамках акції «Українська мова — мова єднання». Тоді перед концертом-виставою «Держава» члени трупи дали клятву вірності своєму народу й запевнили, що все життя захищатимуть рідну землю й інтереси народу з допомогою своєї зброї – сцени. Поклялись гордо нести звання козака, любити Вітчизну і дбати про її процвітання.
За словами незмінного директора «Отамана» Едуарда Левченка, основу нового колективу склали учасники театру «Екстрим», що впродовж кількох літ успішно виступав із своїми театралізовано-спортивними шоу. Ці майстри спорту були справжніми відчайдухами-характерниками, яким у рамках свого шоу стало затісно, бо широка козацька натура потребувала набагато ширших можливостей для самовираження. Тож ідея козацького театру характерників припала їм до душі. А прихисток і підтримку новостворений театр знайшов восени 2005 року в Міжнародному комітеті всеукраїнського козацтва, верховним отаманом якого є Андрій Соколов. Він переконаний, що творчий колектив характерників не лише сприятиме вихованню самосвідомості громадян, розвитку національної ідеї держави, а ще й згуртуванню численних козацьких формувань країни. Тож сценічний «Отаман» – це унікальний витвір, що породив театралізовану версію краси й сили, величі духу могутнього українського козацького народу.
Ретельно й навіть прискіпливо добирали учасників трупи, здатних бути єдиною командою і виконувати відповідальну місію пропагандистів козацької відданості й звитяги. Перевагу віддавали артистам професійною підкованим, із досвідом роботи на сцені, які до того ж мали добру фізичну підготовку.
Від Едуарда Левченка новачки не раз чули настанову: «Гартуй характер – станеш козаком! Козак – високе звання, яке треба заслужити». Сам же він на той час устиг закінчити педагогічний університет і студію кіноактора, знятися у кількох фільмах, зіграти десятки ролей у різних театрах, написати чимало віршів і пісень, стати чемпіоном Одеси у кількох видах з легкої атлетики і з бальних танців…
А з появою театру «Отаман» в Едуарда ніби відкрилося нове дихання. Він написав п’єсу «Держава», здійснив її постановку у формі концерту-вистави і виконав у ній головну роль старого казака-отамана. Цей козарлюга вів з аудиторією довірливу розмову про справжніх українських лицарів – людей благородних, сміливих, сильних, справедливих, хранителів народних традицій.
«Що спільного між козаком давніх і нинішніх літ? – запитував ведучий вистави і сам давав відповідь, – Честь і Душа. Український козак, в першу чергу, патріот своєї Вітчизни – нашої самостійної незалежної України. Душа козака настільки зранена несправедливістю й зрадництвом, що, переживши колись свої найстрашніші й гіркі часи, пам’ятаючи це, він ніколи не змусить страждати іншого».
Особливо цікаво було почути роздуми сивочолого козака про характерників – еліту козацтва, про танець «Гопак» – витвір бойового національного мистецтва. А всі ці слова яскраво ілюстрували учасники вистави – майстри спорту й сцени.
Серед інших робіт театру доцільно ще назвати казку-феєрію «Як козаки ялинку роздобули й бабцю заміж віддали». У ній змальовано безліч боїв з бусурманами й пригод, що трапилися на шляху козаків, які пообіцяли й таки привезли дітям новорічну ялинку. Написати текст для цієї вистави театру допомогла Ганнуся Яблонська, яка згодом трагічно загинула у Домодєдово. А головну роль зіграв один із найкращих молодих артистів Одеси Євген Юхновець з Одеського українського театру. Діти були у захопленні від цієї казки.
За свої шість років активної діяльності козацький театр «Отаман» провів більш як півтисячі виступів у багатьох містах України, включаючи столицю, брав участь у міжнародних фестивалях у Польщі та Болгарії. Щомісячно він виступає у дитячому таборі «Молода гвардія», регулярно навідується і до «Артеку». Він веде велику благодійну діяльність – постійно дає безкоштовні концерти у дитячих будинках, інтернатах та притулках для дітей-інвалідів.
На жаль, державної допомоги театр не отримує до цих пір. Немає у артистів і власної домівки, де можна було б давати концерти, популяризувати історію України, приймати гостей. Міська влада, аби привнести українську барву в масові заходи, залучає до участі в них і театр, але дбати про нього цурається.
Спонсорів у колективу теж немає. Це попри те, що в Україні діють сотні козацьких організацій, а в самій Одесі їх більше двадцяти. Опікується театром лише отаман Андрій Соколов і його Міжнародний комітет всеукраїнського козацтва. Тож омита лагідними чорноморськими хвилями й осяяна золотавим соняхом сонця Одеса поки що залишається для козаків-характерників не матусею, а мачухою.
Та з притаманною козакам стриманістю й мужністю вони ніколи не скимлять, не нарікають на долю, яку самі обрали. Живуть і активно діють, щораз повторюючи самим собі: терпи, козаче, отаманом будеш. Нині «Отаман» – це маленький театр, який з часом, коли це буде потрібно нашій державі, мріє вирости у Всеукраїнський Національний Козацький Театр.
На світлинах: емблема театру «Отаман», колективне фото, пісня «Несе Галя воду». Фото надані автору театром.