Юлія Шокалюк (Ванкувер)
Пропонуємо до уваги читачів підбірку творів місцевої поетеси Кобзар Катерини. Але спочатку коротка довідка про нашу талановиту землячку:
Кобзар Катерина Онуфрієвна народилася на Вінничині в селі Гордіївка в 1952 році. Після закінчення Вінницького медичного училища працювала в селі Молодіжному Одеської області Овідіопольського району 30 років. Тут пройшли кращі роки життя. Вже 10 років в Канаді, місто Ванкувер, допомагає дочці виховувати внуків та у вільний час любить писати вірші.
•••
Кобзар Катерина
Якщо Кобзар я Катерина
Якщо Кобзар я Катерина,
то батько мій – Тарас.
І той вогонь палав що в ньому,
навіки не погас.
І в мені іскорка та є,
І, часом, так яскраво світить,
що спати не дає.
Тоді збираю я слова
і їх в букети в’яжу
когось я ними засмучу,
когось – може розважу
комусь добавлю може сил
чи розуму ще трішки,
комусь захочеться пройти
всю Україну пішки
отим шляхом,
що йшов Тарас
і де свої ягнята пас
і де страдала Катерина
і разом з нею Україна.
•••
Вайтрок
Я бачу з вікна
Океан і ліси,
Гори засніжені
Диво-краси,
Горді вершини
Підтримують небо.
Все, наче рай,
Вже краще не треба.
Як сонячно, тихо
Чую хвилі шепочуть,
Немов мені щось
Повідати хочуть.
Тайну якусь,
Що вони лише знають
Про це гарне місто,
Що Вайтрок величають.
…2013…
•••
Мої вірші – мої діти
Мої вірші – мої діти,
Я до Вас – взиваю!
Вивести щоб Вас у світ,
Я людям читаю.
Мої вірші, як і діти
Сильні є й слабенькі.
Вас, як діточок плекаю,
Бо Ви ще маленькі.
Мої вірші – мої діти,
Я плачу й радію
На Вас, мої вірші-діти,
Маю я надію.
Я зберу Вас всіх разом
І сплету віночок,
Та висажу по весні
В вишневий садочок.
Підростете й розійдетесь
Помежи людьми,
Буду Вами я гордитись
Як мати дітьми.
•••
На мене чекайте
У Канаді я живу.
Це – країна мрія,
Але тут я зрозуміла
Що це ностальгія.
В день занята, суєта,
Не так відчуваю,
А ніч прийде – по селу
Я в думках блукаю.
Ось іду я по Степній,
Тут знайомі жили.
Тепер, онде за селом –
Їхнії могили.
Пройдусь тихо поміж ними,
Молодими і старими,
Всі знайомі, всі прості
Люди мої золоті
Лежіть, спочивайте –
На мене чекайте!
•••
Моїй матусі
Щоб вернути час назад
Матусенько мила,
Повір мені, дорогенька,
Як би я робила:
Вибирала б я до тебе
Короткі доріжки,
Прибігала би щодня
Мити тобі ніжки,
Присідала б тихо
На твою долівку,
Обнімала би руками
Сивую голівку,
Білую голівоньку
І худенькі плечі…
Які мені милі
Тепер всі ті речі.
Я б вже не спішила
До доньки й онуки
З слізьми цілувала б
Вироблені руки.
Як в снах тебе бачу,
Ти – така щаслива
Ти в раю, я знаю,
Ти – це заслужила.
…100 років з дня народження…
•••
…Без назви
З кришталевого келиха вип’ю вина…
Моє Молодіжне,
Я в тебе одна,
Одна так далеко,
Та в думках я з тобою.
Як Хмари із Сонцем,
Земля як з Водою.
Так важко розлуку з тобою долати…
Було ти мені 30 років, як мати.
Спасибі за все і уклін до землі.
Подяку несуть тобі журавлі,
Що тут зимували
І в мене гостили,
Бо я вже не вернусь,
Не має вже сили
Самій прилетіти,
Пройтись по селу
І кожній людині
Віддати хвалу,
Вклонитись могилам,
В церкву зайти,
І може в останнє
Просити: „Прости!”
…18 берeзня, 2013…
•••
Я піду у той садок
Я піду у той садок
Де пов’ялі квіти
І де лежать-спочивають
Любі мої діти.
Діти мої, діточки,
Ви пішли так рано,
Моє серце завжди буде,
Як відкрита рана.
Що Вас змусило лишити
Такий любий світ
Ви обоє були в мене,
Немов, маків цвіт.
Діти мої, дітоньки,
Мої ластів’ята,
Така у Вас непривітна
І холодна хата.
Ні сонечка, ні квіточки,
Ні дітей, ні друзів
Тільки я, неначе чайка,
Скиглю в вічній тузі.
•••
Печаль душі своєї
Печаль душі своєї
Я з Вами розділю,
Я багатьох любила
Тих, хто вже в Раю.
Найперше – це матуся.
Згадаю – боляче.
Її я не успіла
Віддячить горяче.
Це ти – що не доїла,
Це ти – що не доспала,
І дуже мало радостей
В житті своїм ти мала.
А ще сестри є діти,
Мої весняні квіти,
Я виростила Вас.
Та доля невблаганна
Забрала Вас від нас.
Це тут Ви були в пеклі,
Терзали тіло муки,
Тепер все відболіло.
З бабусею ви, внуки.
Квітень, 2013
•••
Життя ураган
Десять років відстані
Справу вже зробили,
Чужі ми тепер з тобою,
Немов і не жили.
Почуття не оживити,
Як зрізані квіти,
Чужі стали ми, чужі,
Ніде правду діти.
З минулого пам’ятаю
Жовті хризантеми,
Ти співаєш дуже гарно,
Я пишу поеми.
Досі звучить незабутня
Пісня про рябину,
Посадили ми колись
Червону калину.
Розділяють нас роки
Гори й океан,
Розлучив нас назавжди
Життя ураган.
Comentarios