Мовна ситуація в Україні та її динаміка

Мірко Петрів (Ванкувер)
В цій статті подаються статистичні дані із досліджень надрукованих у статті “Мовна ситуація та статус мов в Україні: динаміка, проблеми, перспективи” (“Форум Націй“, 2008)

За дослідженням 2007 р. (травень), […] лише українською в сім’ї розмовляли 28,8%, переважно українською, але іноді й московською – 8,7%, (разом 37,5%) змішаною мовою, в якій вживаються як українські, так і московські слова (так званий суржик) – 19,7%, переважно московською, але іноді й українською – 14,3%, лише московською – 28,0% (разом 42,3%).

 Українська мовна статистика,  травень 2007 р.


Рахуючи що в цей час було около 46.5 мільйонів жителів України, це дає 16.6 мільйонів україномовних, а 21.5 мільйонів московськомовних. Але страхітливим є факт що молодь, навіть та у котрої батьки говорили в дома українською мовою, переходить на московську. Отже динаміка за часів незалежности і навіть в час евфорії Помаранчевої Революції є в сторону омосковщення українського населення. Важливість мовної ситуації і її впливу на можливість будь якого демократичного чи пак представницької форми уряду обговорювалась в попередній авторській статті.

В щоденнмому побуті мовна ситуація ще менш потішаюча. За результатами дослідження 2007 р. (травень), на вулиці, у крамницях і громадських місцях лише українською спілкуються 24,1% громадян, переважно українською – 11,7% (разом 35,8%), змішаною мовою – 17,8%, лише московською – 30,7%, переважно московською – 15,6% (разом – 46,3%), тобто, московськомовні переважають над україномовними із відривом 10-11%.

Не буду власними словами описувати висновки коли це уже було зроблено Президентом Ющенком який прекрасно виклав висновки у статті “В Україні йде “мовна війна

“Мова творить людину і націю. Як писав Шевченко: «Ну що б, здавалося, слова… // Слова та голос — більш нічого, // А серце б’ється — ожива // Як їх почує!..»

Є й інші слова. Це слова російського шовініста Василя Шульгіна, який на початку XX століття сказав: «краще вже незалежна, але геть зросійщена Україна, ніж Україна в складі Росії, але з пануванням на її землях української мови та культури». Дуже знайомі нам слова…

Спроби витиснути українську мову з публічної сфери свідчать про зростання сили неукраїнської влади. Бо в наш час не потрібно знищувати націю фізично. Достатньо вбити її мову і культуру, нав’язавши їй чужі зразки. «Мовна війна» дуже рідко розглядається як війна і, в кожному разі, ніколи не оголошується. Культурний імперіалізм тонший за економічний, він менш відчутний і помітний, ніж політичний і військовий.

Як мовить Ліна Костенко, «нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».Саме тому, для загарбника найпершим є завдання знищити мову — а з нею і пам’ять, і волю до боротьби. Часто ми не помічаємо і не усвідомлюємо цієї війни під впливом багаторічної фальшивої тези радянської пропаганди про «гармонійність» російсько-української двомовності в СРСР.

Ця псевдонаукова теорія виконувала роль демагогічного прикриття реальної більшовицької практики витіснення української мови і культури з усіх сфер суспільного життя. Двомовність — це типовий прояв євразійства або, точніше, азіопства.

Експерти — фахівці з мовних проблем ще глибше оцінюють ситуацію. Вони вважають, що підвищення статусу російської мови несе загрози суспільній злагоді в Україні. Існування єдиної мови — технічна умова існування сталої європейської держави. Дві державні мови в Україні не можуть слугувати чинниками консолідації. Консолідуватися можна лише навколо чогось одного.

Можна стверджувати, що виживання української держави залежить від реального впровадження української мови у всі сфери державного і суспільного життя. В нинішніх умовах мова — це гарантія національної безпеки, територіальної цілісності, національної свідомості та історичної пам’яті народу.

«Немає двомовних народів, — пише польський дослідник Єжи Вєлюнський, — так, як немає дитини, у якої було б дві біологічні матері. Раніше існування явища двомовності означало, що один народ асимілює інший».

Двомовність в Україні — наслідок колоніальної залежності країни. Тому демагогічні посилання захисників панівних позицій для російської мови в Україні на принцип рівноправності мов безпідставні. Т.зв. культурна рівноправність в постколоніальних країнах іде на користь лише для колишньої імперської культури і є згубною для культури України, яка щонайменше 350 років пригнічувалася.

Російський колоніалізм в Україні, зрозуміло, істотно відрізнявся від класичних «заморських» аналогів — насамперед тим, що не дискримінував українців за етнічною ознакою, оскільки взагалі не вважав їх окремим етносом.

Дискримінація й навіть репресії поширювалися лише на тих українців, котрі свою етнічну (зокрема мовно-культурну) окремішність обстоювали, тобто не приймали офіційно відведеної їм ролі малоросів (регіональний варіант росіян) чи «совєтських українців» (ідеологізований варіант тих таки малоросів).

Близькість мов полегшує домінуючій мові процес поглинання підлеглої мови. Вже через два роки запровадження двомовності у Білорусі кількість першокласників, які навчались білоруською мовою знизилась з 75% до 38% і далі зменшується. Білоруська мова насильно стає маргінальною, «опозиційною» мовою. […]”

(Що ж стосується того, що українська і московська мови не дуже відрізняються одна від одної, то це питання щонайменше дискусійне. З точки зору фонетики, лексики та граматики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики). З точки зору лексики близькими до української є також польська (70% спільної лексики), словацька (68% спільної лексики) та меншою мірою московська мова (62% спільної лексики). А от в італійській і французькій мовах 70%, в московській і болгарській 74%, в іспанській і португальській 75% спільної лексики.)

Політика зближення мов проводилася Москвою паралельно із політикою нищення, і вивезення корінного народу України. Успіх цеї політики можна оцінити порівнянням наскільки мова українців які обминули цей процес відрізняється від мови тих які пережили це на рідних землях. А другий вказівник успіху політики Кремля це суржик, яким уже говорить майже 20% населення.

6 Responses to “Мовна ситуація в Україні та її динаміка”

  1. Se.Плахо коментує:

    Так, ситуація гнила.
    У Києві, наприклад, російська мова є ніби за мовчазною згодою мовою спілкування на роботі, у транспорті. Незалежно, якою мовою воно міркує, але скрізь намагається ввігнати російською. Отак би й плюнув межи очі! Іду вулицею, для прикладу, а якесь питає: “Как пройти на уліцу такую-то?..” Я відповідаю українською, то й воно собє переходить на українську, бо воно нею й говорить, видно, але коли люди не чують.
    Був у мене в університеті одногрупник Преобр…ий – герой. Народився в російськомовній сім’ї, до десятого класу розмовляв російською, а потім взяв – і став розмовляти суто вкраїнською. То вони, сім’я, вважали його дивакуватим, отщєпєнцем.

    • Мірко Петрів коментує:

      Оце якраз я бачив коли відвідував Україну. (а на рівні державних міністерств чи державних підриємств то аж жах – бо української чиновники ніяк не знають)
      Проте політичний наслідок цього ще більш жахливий – а це неможливість встановити діючу представницьку форму влади і неможливість провести потрібні політичні зміни. В подробицях про це тут: http://www.ukrainianvancouver.com/archives/1504

  2. Валерій коментує:

    Перейти з російської на українську не легко як-раз через реакцію твоїх колишніх російськомовних друзів які звикли тебе чути російською. Телефонує мені якось
    знайомий після довгої перерви в спілкуванні. Почувши
    мою відповідь вибачився що не туди попав – от така перша реакція. Поки всі звикли пройшло пару років.
    Але тепер я здобув внутрішню цілісність і зник комплекс меншовартості: мати свою мову а спілкуватись
    чужою. Через мову ми відрізняєм своїх від чужих.
    Перейти потребує сміливості: вперед не пошкодуєте!

    • Мірко Петрів коментує:

      Влучна заувага! Моя перша мова була українська хоч жив тут. (анґлійську навчився в садочку) Але бабця оповідала як ще перед Першою Світовою (гадаю десь на переломі століття) в родині говорили польською. Українську знали, але не вживали. Одного дня бабці старший брат прийшов зі школи і сказав – ми українці і від сьогодні будемо говорити по українськи! І так сталося.
      Це свідомий вибір, як і вибір свідомости.

  3. stryjko_bojko коментує:

    Так, ситуація НЕ просто гнила.
    Ситуація з укр.мовою – жахлива.
    Вельми жахлива.
    І чесно кажучи, ШВИДКОГО рішення я не бачу.
    Невже 21 рік пройшов мимо насущних проблем рідної НЕНЬКИ?

  4. V. Getman коментує:

    Не про те турбуємось. Мова є похідною від загального стану і, зокрема, економіки. Згадайте помилку “Руху” 20 років назад – він хотів ввести украінську в східній Україні і Криму. Нічого крім негативу це не викликало.

Leave a Reply

Powered by WordPress | Designed by: WordPress Themes | Thanks to Top WordPress Themes, Premium WordPress Themes and Themes Gallery
Business Web Design By S-Mile Web Solutions